Дискусія навколо мовної політики в Україні така емоційна й запекла, що за кількістю учасників і радикальністю закликів швидко перегнала і популярні теми «липецької фабрики», ідеї повної чи часткової блокади Донбасу. Втім, дебати навколо державної мови в Україні окреслили і кілька головних похибок, що заважають правильно зрозуміти актуальність і потрібність Закону про державну мову в Україні.
Закон – для майбутнього, а не минулого
Першою і найголовнішою проблемою є хибне уявлення, що новий Закон про державну мову покликаний докорінно змінити сучасну мовну ситуацію в Україні. Це неправда, бо така мета недосяжна і нереальна. Усі ми знаємо, що закон не має зворотної дії в часі, тобто він не може за помахом чарівної палички змінити два з половиною десятиліття української незалежності. Не може він, якщо говорити серйозно, змінити й теперішню ситуацію. Адже перевиховати дорослих людей неможливо, та й ніхто собі такої цілі не ставить. Середньостатистичний сучасний російськомовний українець перейде на українську лише тоді, коли сам захоче, а не коли його про це попросить держава. Та ще й держава, якій він не довіряє і якою він не задоволений (від стану доріг – до стану медицини й всеохопної корумпованості).
Закон про державну мову, відтак, передусім націлений у майбутнє – на молодь, наймолодші покоління. Сьогодні, образно висловлюючись, йдеться про створення ґрунту, на якому може вирости врожай україномовних громадян. Якщо вони виростатимуть у державі, де українська мова має належні їй права, де діловодство, ЗМІ, публічна сфера – україномовні, то є шанс, що й діти ці вивчать і знатимуть мову своєї країни. На відміну від багатьох підстаркуватих «рускоязичних» коментаторів, які з такою ненавистю нині заперечують саму ідею ухвалення Закону про державну мову. Опонуючи сьогодні цій законодавчій ініціативі, вони фактично відмовляють своїм дітям у праві в майбутньому знати й українську (крім російської, якої дитина все одно навчиться від батьків).
Святкування Дня знань в одній зі шкіл Києва, 1 вересня 2016 року (ілюстраційне фото)
Закон не проти когось, він – ЗА
Слід також розуміти, що пропонований законопроект (а виглядає на те, що досягнуто громадського і політичного консенсусу підтримувати законопроект №5670) не створений проти якоїсь групи мовців чи конкретної мови, він – ЗА українську мову. Так як наступні законопроекти у мовній сфері – зокрема, про мови нацменшин – будуть ЗА мовні права національних меншин в Україні. Законопроект 5670 навіть не так за права україномовних громадян, як за права самої мови – і це виводить його з поточної політичної метушні на рівень стратегічний, довжиною в десятиліття й покоління.
Чимало людей вважають головним ворогом української російську мову, та рацію вони мають лише частково. Ворогом української мови є наша байдужість помножена на відсутність державної підтримки, а також постколоніальний комплекс нашої ментальності. І саме останній хоч у центрі своєму й має постросійську і постсовєтську спадщину, але в наші дні та у близькому майбутньому все більше буде здомінований англійською мовою (на думку футуристів, ще й китайською). Законопроект 5670, отже, покликаний створити механізми, завдяки яким українська мова виживе й розвиватиметься у глобалізованому світі, де поза російською існують ще й інші мови-конкурентки та загрози.
Цитата професора Богдана Гаврилишина (1926–2016), поширена у соціальних мережах
Закон – не про патріотизм, а про порядок
Чи не найбільшою помилкою, що часто виринає в дискусіях навколо законопроектів про державну мову, є намагання пов’язати їх з актуальними політичними розкладами сил, затаврувати одних патріотами, а інших зрадниками, знайти підтримку в якомусь конкретному регіоні, а не в цілій країні. Це засадничо неправильно, адже Закон – не для патріотів, західняків чи східняків, він для всіх громадян держави.
Тому намагання деяких активістів звести (насправді – звузити) коло прихильників законопроекту №5760 лише до патріотів чи вже україномовних людей – нерозумне. Закон про державну мову насамперед мають підтримати російськомовні українці, адже завдяки цьому Закону їхні діти матимуть шанс знати українську. Той шанс, якого були позбавлені сучасні російськомовні люди, що виростали в країні, яка не мала мовної політики. Закон мають підтримати всі, хто виступає за порядок і регламентованість, яких нам не вистачає не лише в бізнесовій чи правоохоронній, а й у мовній сфері.
Андрій Любка, письменник
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода