Слідами розстрілів: кримчани згадують про Майдан

Україна відзначає третю річницю трагічних подій, що сталися під час Революції Гідності. Серед учасників мітингів на підтримку Євромайдану були і кримчани, які з початку протестів влаштовували акції на півострові, а також приїжджали до Києва на Майдан Незалежності. Як сьогодні кримські активісти Євромайдану сприймають події Революції Гідності? Чому Євромайдан став виправданням російської анексії півострова? Про це говорять голова громадської організації «Сила права», член партії Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» Андрій Сенченко, голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров, а також координатор кримського Євромайдану, гендиректор держпідприємства «Національне газетно-журнальне видавництво» Андрій Щекун.

Три дні, з 18 до 20 лютого 2014 року, стали піком протестів на Майдані і позначилися масовими вбивствами протестувальників. 18 лютого опозиція оголосила мирний марш для підтримки голосування у Верховній Раді за повернення Конституції 2004 року. Тоді ж з боку вулиці Інститутської «Беркут» і міліція повністю оточили урядовий квартал. Законопроект провалили, і в Києві почалися бої. Протестувальники закидали силовиків бруківкою і фаєрами, ті відповідали шумовими гранатами і гумовими кулями. Віктор Янукович розпорядився почати антитерористичну операцію. Активісти почали палити шини, щоб зробити димову завісу. Люди оборонялися бруківкою і коктейлями Молотова. Силовики ‒ зброєю, світлошумовими гранатами, в хід пішли навіть БТР-и.

Три роки розстрілам на Майдані. Кримські підсумки

Протестувальники зайняли будівлі в центрі Києва, де обладнали штаби і пункти медичної допомоги. У Будинок профспілок, що загорівся в ніч на 19 лютого, приносили поранених. Рух метрополітену був повністю зупинений. До ранку 19 лютого відновили тимчасове перемир'я, дипломати почали переговори. Всією країною прокотилися акції протесту. Влада переходить до людей.

Майдан 18-19 лютого. Це було тут

20 лютого на Інститутській відкрили снайперський вогонь у протестувальників, люди продовжували гинути від куль. Кількість убитих становила понад 100 осіб. Увечері того ж дня депутати проголосували за виведення з вулиць Києва спецпідрозділів і правоохоронців у місця дислокації. 21 лютого між опозицією, міністрами закордонних справ країн ЄС і Віктором Януковичем були досягнуті домовленості: перевибори президента і повернення Конституції 2004 року.

СБУ зупинила проведення антитерористичної операції, але активісти Майдану вимагали негайної відставки Януковича. 22 лютого Віктор Янукович несподівано зник, а пізніше дав прес-конференцію з російського Ростова-на-Дону. В країні була сформована нова тимчасова влада, в березні призначили нову дату виборів президента ‒ 25 травня. За час революції загинули 77 активістів, пізніше ще 17 пішло з життя у лікарнях від отриманих травм. Сьогодні вони відомі як Герої Небесної Сотні. Також загинули 19 співробітників правоохоронних органів. Серед загиблих в ці дні був і кримчанин Сергій Кемський із Керчі ‒ його застрелив снайпер на вулиці Інститутській, коли Сергій допомагав виносити поранених.

‒ З нами на зв'язку голова громадської організації «Сила права», а під час Майдану ‒ член партії Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» Андрій Сенченко. Андрію, як ви думаєте, чи стало нам більше відомо за минулі три роки з часів подій Майдану?

Сенченко: На превеликий жаль, слідство, яке мало бути проведене і завершене по гарячих слідах, не відбулося. У нас модно говорити про відсутність політичної волі. Я б сказав, воля була, але в інших речах ‒ воля домовлятися. Це відбувалося поступово, але результат очевидний. Олігархи і верхівка української влади ‒ з одного боку, а народ ‒ з іншого.

‒ З браком інформації пов'язані багато міфів навколо подій Майдану, і багато в чому вони допомагали російській пропаганді виправдовувати анексію Криму ‒ згадаємо «потяги дружби», яких ніхто в Криму так і не дочекався. Чи міг Київ три роки тому дати зрозуміти кримчанам, що їм ніщо не загрожує?

​Сенченко: В умовах, коли ЗМІ майже тотально контролювалися режимом Януковича, складно було не тільки в Криму і на Донбасі, а й у всій країні адекватно пояснити те, що відбувається. І я змушений проводити паралелі: зараз відбувається те саме. Влада поетапно підім'яла під себе більшість ЗМІ і намагається сформувати неадекватне сприйняття того, що відбувається, зокрема й навколо Криму, блокади і ганебної торгівлі на Донбасі. Що стосується Криму, я б не розглядав ту ситуацію як тотальний психоз. Так, працювали російські спецслужби і пропагандистська машина. Але 26 лютого я був на тому самому відомому мітингу в Сімферополі (мітинг під стінами кримського парламенту ‒ КР). Я ‒ кримчанин, знаю багатьох. Я спокійно ходив містом, спілкувався з людьми. Так, у них було тривожне відчуття. Були питання, і вони шукали відповіді. Так що говорити, що всі були тотально зомбовані, не варто. Якби не російські багнети, не відбулося б того, що сталося.

‒ Чи була у Києва можливість в умовах хаосу запобігти появі в Криму цих російських багнетів?

​Сенченко: Важливо похвилинно зобразити шкалу, що відбувається. 20 лютого влада Януковича розвалювалася, 22-го, коли він втік, не було ні міністрів, ні заступників ‒ всі бігли, хто куди. Влади ще не було. 23 лютого йшов процес підготовки формування уряду. І до 26-го залишалася можливість для мирної зміни влади в Криму. В першу чергу, йшлося про заміну прем'єр-міністра (Анатолія Могильова ‒ КР) і спікера кримського парламенту (Володимира Константинова ‒ КР), а також силовиків. Але через різні причини цього не сталося. Потім, після 26 лютого, ще була пара діб збити темп, показати, що Україна здатна і буде чинити спротив навалі російського спецназу. Але знову момент був упущений.

‒ З нами на зв'язку координатор кримського Євромайдану, гендиректор держпідприємства «Національне газетно-журнальне видавництво» Андрій Щекун. Андрію, екс-президент України Віктор Янукович стверджував: Україна створила в Криму таку атмосферу, що кримчани самі захотіли приєднатися до Росії. Наскільки серйозно сприймали кримчани міфи і пропаганду про події на Майдані?

​Щекун: Таку інформаційну кампанію проводила місцева влада на чолі з Могильовим (на той час ‒ прем'єр-міністр Криму ‒ КР) і Партією регіонів, постійно організовували масові мітинги проти «Євромайдан-Крим». Про нас говорили, що ми зрадники Криму, працюємо на спецслужби ЄС і США. Кримчани були пасивні, їх зганяли на мітинги проти нас. Але про ненависть до Майдану не йшлося. Мені здається, вперше такі різні люди й організації об'єдналися і виходили на акції на підтримку Майдану. У вихідні було до 2-3 тисяч людей. І це було добровільно, а на «Антимайдан» до Києва людей зганяли і везли.

‒ З нами на зв'язку голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. Рефате-ага, що Майдан означав для кримських татар, адже вони були однією з його важливих рушійних сил?

Чубаров: Майдан для кримських татар означав надію на вільний розвиток України, на відновлення прав кримськотатарського народу. Це було прагнення людей до демократії. Тому майже всі кримські татари підтримували ідеї Майдану, робили все для захисту цих ідей.

‒ Чи було у вас розуміння можливості анексії Криму?

​Чубаров: Ми передчували, що можуть відбуватися дуже небажані для нас події. 18 лютого ми зібрали позачергове засідання Меджлісу й ухвалили низку рішень, спрямованих на утримання ситуації в Криму під контролем. У першу чергу, ми пропонували місцевим органам самоврядування провести розширені наради з участю членів Меджлісу, представників громадськості, щоб уникнути захоплення влади однією силою. Ми відчували, що це може бути Партія регіонів, не думали, що це буде Росія. 19 лютого на сесії Верховної Ради ми виступили із заявою про неприпустимість агресії проти людей на Майдані, а 21 лютого кримські татари самі зібралися у приміщенні Меджлісу (в Сімферополі ‒ КР), стурбовані низкою заяв Володимира Константинова (спікера кримського парламенту ‒ КР) у Москві. Він говорив про те, що Крим може відійти від Києва, якщо там до влади прийде інша сила. Але події розвивалися так, що Крим опинився на узбіччі політики центральної влади. Це дало Росії можливість вторгнутися в Крим вранці 27 лютого. У нас було півтора дні на реакцію. Але мали піднятися українські армія та правоохоронні органи. Цього не сталося.