«Сакральність» Херсонеса: між двох вогнів

30 січня 2017 року вчений секретар музею-заповідника «Херсонес Таврійський» в Севастополі Наталія Гинькут повідомила про тимчасове припинення розгляду питання про передачу 24 об'єктів музею Сімферопольській та Кримській єпархії Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП), оскільки та надала неповний комплект документів.

Претензії на зазначені об'єкти висунув благочинний Севастопольського округу протоієрей Сергій Халюта, оголосивши, що стан справ в музеї був незавидним і при СРСР, і «при Україні», і навіть «при Росії», а ось «повернення» нерухомості церкві стане найкращим варіантом. В ефірі місцевого телеканалу НТС він сказав прямим текстом, що його єпархія «дотримується законів РФ». Влітку 2015 року священик вже встиг побути на посаді директора заповідника ‒ щоправда, всього три дні, навіть за цей короткий період викликавши спротив музейників: втихомирювати скандал тоді за вказівкою Кремля в Севастополь прибув міністр культури Росії.

Запит на отримання об'єктів заповідника в безоплатне користування єпархія висувала і в 2016 році, проте тоді його відхилили, пославшись знову-таки на неповний перелік документів. Підставою претензій на музейне майно став російський закон 2010 року про передачу церковного майна, що перебуває у державній або муніципальній власності: мовляв, 24 будівлі заповідника раніше перебували в розпорядженні монастиря. У наукових колах материкової України і Криму існує думка, що передача об'єктів заповідника в користування церкви може завдати йому великої шкоди і навіть поставити його під загрозу знищення.

Цим питанням нещодавно перейнявся і Союз музеїв Росії: мовляв, передача Херсонеса церкві призведе до його потрапляння до списку пам'яток, що перебувають під загрозою, і до виключення зі списку об'єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Музейна спільнота відзначила, що церковна складова Херсонеса є частиною його історико-культурного образу, і її перебільшення може негативно позначитися на репутації церкви «в непростій кримській ситуації». При цьому не було відзначено, що ЮНЕСКО з 2014 року не проводить моніторинг стану заповідника з урахуванням невизнання анексії Криму Росією. Та й певні дії кримських кліриків, де-факто підконтрольних Росії, можуть спричинити міжнародний скандал.

Оглядач московського видання «Незалежна газета» Павло Скрильніков переконаний: вимагаючи Херсонес, РПЦ може втратити Україну. У матеріалі під такою назвою публіцист зазначає, що претензії кримської єпархії УПЦ МП на заповідник вдарять по всій церкві.

«Стосунки УПЦ МП з Українською державою, яка не визнає приєднання Криму до Росії, і без того складні. Якщо об'єкти заповідника будуть передані церкві, Київська митрополія опиниться в непростій ситуації: це суперечитиме українському законодавству, якому вона підпорядковується. Після розвалу СРСР повернення релігійним організаціям націоналізованого майна в Україні регулювалося низкою президентських указів. Стаття 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» говорить: «Культові споруди та майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішенням обласних, Київської та Севастопольської міських державних організацій, а в Республіці Крим ‒ уряду Республіки Крим», ‒ пише Павло Скрильніков.

Ось тільки в березні 2014 року Верховна Рада України розпустила Верховну Раду АРК після

того, як та проголосила «незалежність» півострова. Російський публіцист наводить зауваження депутата ВР України Віктора Єленського щодо того, що єпархії та парафії УПЦ МП на окупованих землях України підпорядковуються Києву лише номінально, а їх юридичний статус є незрозумілим, оскільки церква так і не надала необхідних пояснень і не опублікувала статути. Також в статті наводяться роздуми з цього приводу директора департаменту у справах релігій і національностей Міністерства культури України Андрія Юраша.

«Якщо Кримська єпархія звертається до російської держави з приводу вирішення якогось стратегічного питання на основі його законодавства ‒ вона однозначно визнає Крим російським. З приводу документів Кримської єпархії ми отримали від священноначалія УПЦ абсурдну відповідь, що треба звертатися до територіальних підрозділів, які забезпечують реєстрацію. Фактично це означало, що потрібно звернутися до російської влади! Де-факто Київська митрополія визнала, що не хоче надати для публічного ознайомлення статути своїх єпархій: це означає, що або вони не підкоряються митрополії, або такого змісту, що оприлюднити їх неможливо», ‒ впевнений Андрій Юраш.

Однак в російських медіа є й інший погляд на цю ситуацію. Так, наприклад, публіцист Олександр Широкорад опублікував на порталі «Правда.Ру» замітку під назвою «Подаруємо Херсонеський заповідник батькові Порошенка?», в якій турбується, що в разі передачі заповідника церкві він буде підпорядкований Київській митрополії УПЦ МП.

«Ще з 2004 року київська влада намагається створити в Україні єдину церкву. Навіщо ж у російському Криму створювати український монастир? Усім потрібний монастир біля самого моря; чомусь Київ мало цікавлять церкви і монастирі в горах і степах Криму», ‒ пише Олександр Широкорад.

При цьому автор відзначає, що церковні споруди у Херсонесі, на які претендує кримська єпархія УПЦ МП, були зруйновані майже повністю під час Другої світової війни, після чого їх фактично відбудували за державний рахунок для музею, а більша частина території античного Херсонеса в кінці XIX століття належала військовому відомству. «Хто зацікавлений в дестабілізації ситуації в Криму? У нас що, інших проблем мало? Чи Українська церква в особі пана Халюти вирішила зробити подарунок президенту Порошенку і дати можливість західним ЗМІ зайвий раз попліткувати про «російську окупацію Криму?» ‒ запитує Широкорад.

Досить оригінально церковний «похід на Херсонес» прокоментувала публіцистка Катерина Щоткіна: «Вони (представники Кримської єпархії УПЦ МП ‒ авт.), можливо, розуміють, в якому незручному становищі опиниться Москва, якщо їй доведеться відмовити не конкретному батюшці (нехай навіть благочинному), а цілій кримській митрополії, яка підпорядковується Московській патріархії ‒ хоча офіційно залишається частиною УПЦ, яка також знаходиться в канонічному підпорядкуванні МП. Однак кремлівське керівництво поводитися з частиною української церкви так, як зі структурною частиною РПЦ (Російської православної церкви ‒ авт.) на території Росії, не може з ідеологічних міркувань. Кримська митрополія УПЦ МП ніби «не помітила», що відбулася анексія, що світська влада над півостровом тепер не у Києва, а у Москви. Яка різниця? Адже це все «один народ»! Митрополія показала себе зразковим союзником у справі захисту «русского міра» і, за логікою речей, мала б стати прикладом того, як щедро Кремль поводиться з такого роду союзниками. Особливо з огляду на той факт, що на території України таких союзників ще багато, і їхня лояльність ‒ важлива складова російського успіху в гібридній війні. Втім, російська влада вже чимось «розплатилася» ‒ фактично «вичистивши» з півострова УПЦ КП (Київського патріархату ‒ авт.)».

Після цих слів додати нічого.

Максим Немирич, кримчанин

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції