Спеціально для Крим.Реалії
Не ручаюся за весь світ, але в багатьох знайомих мені країнах тема «Бояришніка» стала приводом для жартів і спогадів. Відносно жартів промовчу ‒ хіба мало хто схильний до чорного гумору й дозволяє собі жартувати над нещасними російськими алкоголіками, але історії у зв'язку з цим цікаві. Мої друзі болгари нагадали про подію, яка сталася 9 вересня 1944 року, коли радянські солдати виявили на залізничній станції Бургаса цистерну зі спиртом і розпили її.
Досі в тому місті стоїть скромний обеліск: «Тук са погребани съветските войни починали в гр. Бургасе». А болгарські журналісти іноді нагадують про те, як 90 радянських солдатів і офіцерів «полягли» в боротьбі з метилом, який виявився в тій цистерні. Насправді, 1944 року Радянська армія увійшла до Болгарії без опору й без єдиного пострілу, а «Альоші», які стоять у великій кількості по всій країні ‒ лише данина традиції: раз армія зайшла, то вона неодмінно мала бути визволителькою. Тому на пам`ятник Альоші під Пловдивом витратили величезні гроші. А єдині жертви тієї події, дев'ять десятків солдатів і офіцерів, на монумент не заслуговують ‒ лише на бетонну «палю» зі словами.
Історія з болгарським отруєнням ‒ лише один із епізодів тієї війни. Згідно з наказом маршала Жукова «Про випадки отруєння військовослужбовців трофейними спиртними рідинами», тільки за два тижні й тільки у військах 1-го Білоруського фронту ‒ із 23 квітня до 5 травня 1945 року ‒ від трофейного спирту загинули 135 солдатів і офіцерів, ще 24 ‒ осліпли. А скільки десятків тисяч полягло за всі роки війни? Звісно, радянське командування піклувалося про задоволення насущних і традиційних потреб солдатів і ще з фінської кампанії наказало видавати бойові 100 грамів, «зважаючи на складні погодні умови». При цьому танкістам видавалося 200 грамів, а льотчикам ‒ 100 грамів коньяку. Всього за фінську війну ‒ з 10 січня до початку березня 1940 року ‒ військовослужбовцями Робітничо-Селянської Червоної армії було випито понад десять тонн горілки і майже дев'ять тонн коньяку. Традиція офіційного пияцтва була продовжена: Постанова від 22 серпня 1941 року № ГКО-562с «Про запровадження горілки на постачання в Червоній Армії» вводила видачу 40-градусної горілки в кількості 100 грамів на день на людину червоноармійця й начальницький складу військ першої лінії дійсної армії. Потім командування уточнило, що окрім червоноармійців, які борються на передовій, горілку мають отримувати також льотчики, які виконують бойові завдання, та інженерно-технічний склад аеродромів армії. Горілку везли на фронт у цистернах, розливали в молочні бідони, і кожен день солдати випивали свої 100 грамів, а потім ішли в атаку. Молоді гинули в бою, погано орієнтуючись у стані алкогольного сп'яніння. Потім видачу горілки обмежили тільки для передових частин, а в травні 1943 року й зовсім заборонили, окрім бійців, які беруть участь у наступальних операціях, а також передових частин НКВС ‒ і залізничним військам «фронтові 100 грам» усе-таки видавали.
Генерал армії Микола Лященко говорив, що «горілка об'єктивно знижувала боєздатність Червоної Армії», але дивна традиція була скасована тільки 1945 року, після закінчення війни. Всі ці роки офіційного пияцтва супроводжувалися неофіційними пиятиками, часто в більшій кількості, ніж законні 100 грамів. Особливо після того, як Радянська армія перейшла кордон і почалося «тріумфальне» звільнення Східної Європи. Звільнялася не тільки територія, але й запаси алкоголю в будинках звільненого населення.
1944-1945 роки ‒ період найбільших втрат від фронтового алкоголізму. Солдати, сп'янілі алкоголем і славою «визволителів», пили й бешкетували.
Справжні втрати «визволителів» від алкоголю почалися саме тоді ‒ ніхто особливо не заважав грабувати будинки місцевих жителів, діяло негласне правило варварської війни ‒ награбоване вважалося трофеєм. 1944-1945 роки ‒ період найбільших втрат від фронтового алкоголізму. Солдати, сп'янілі алкоголем і славою «визволителів», пили й бешкетували. Командувач військами 46-ї Армії Герой Радянського Союзу генерал-лейтенант Олександр Петрушевський у своєму наказі зазначає: «17 квітня 1945 року червоноармієць Константинов, за пропозицією старшини батареї Шопорова, привіз у розташування батареї флягу з 60 літрами невідомого спирту, виявленого ним на станції Шлейнбах. Упродовж 17-18 квітня 1945 року з відома командира дивізіону майора Саліванова і його заступника з політчастини майора Треліс, спирт розпивали особовим складом, серед інших Саліванов і Треліс, пригощали зазначеним спиртом прибулих на НП дивізіону штабних офіцерів із 297-ї стрілецької дивізії. В результаті злочинної недбалості 67 військовослужбовців бригади отримали отруєння, 12 із них померли. У важкому стані на лікуванні перебувала велика група військовослужбовців, і серед них майори Саливанов і Треліс».
А як командування боролося з «розбещеністю» військовослужбовців, особливо офіцерів, зголоднілих за жіночою ласкою, які, не ховаючися, розважалися зі звільненими ними іноземками ‒ польками, чешками й німкенями?
Гаразд, на фронті спиртом дармовим труїлися, згідно з інформаційним повідомленням інтендантського управління 1-го Білоруського фронту від 6 травня 1945 року, «в 6-ї Повітряної армії отруїлося шестеро бійців толом, загорнутим у наші етикетки з написом «суп-пюре гороховий», прийнявши тол за харчовий продукт згідно з етикеткою». Ймовірно, вибухівкою закушували після споживання краденого спирту. А як командування боролося з «розбещеністю» військовослужбовців, особливо офіцерів, зголоднілих за жіночою ласкою, які, не ховаючися, розважалися зі звільненими ними іноземками ‒ польками, чешками й німкенями? Теж забороняють наказами, які, як правило, діяли короткий час, потім їх забували ‒ такою великою була спокуса вседозволеності.
І так було всюди, куди ступав чобіт радянського солдата. Навіть в Афганістані, мусульманській країні, доблесна армія не втрачала свої традиції, пристосовуючися до нових умов ‒ контрабандою возили спиртне військовими літаками, заводили знайомство з медичним персоналом госпіталів чи користувалися звичайним і доступним способом ‒ лосьйон, одеколон, зубна паста й гуталін. Важко сказати, чи відповідала дійсності інформація полковника ФСБ Іллі Шабалкіна, який у якості начальника прес-служби розповідав, що чеченці 2000 року створили підпільні заводи з виготовлення отруєної горілки. Шабалкін визнав принаймні один факт ‒ солдати пили й там. Як пили і крали чи відбирали спиртне на війні в Грузії й зараз в Україні. Не сумніваюся, що вони швидко зметикували, що спиртним можна поживитися і в християнських кварталах Алеппо.
І ось настав довгоочікуваний день ‒ російський володар дав оцінку тому, що сталося в Іркутську. Дмитро Люстрицький із іркутської «Обласної газети» запитав на прес-конференції Путіна про те, що він думає в зв'язку з масовим отруєнням після споживання «алкоголевмісних рідин нехарчового призначення». Питання було непрямим і жахливим у плані культурної конотації російського світогляду ‒ «чи плануються якісь заходи для зниження алкоголізації населення, боротьби з алкоголізмом як соціальним злом у цілому?»
Вождь професійно пояснив, що російський народ тут ні до чого: «Низка громадян, причому іноземної держави, організували роботу з виробництва препаратів для очищення ванн й використовували спирт, який не є отрутою. Але один із діячів цієї групи вирішив окремо заробити, і, я думаю, не розуміючи реально, що він робить, добув (не буду тут використовувати моветон), роздобув десь технічний спирт і використовував його». Це як німці, поляки й чехи спокушали радянських солдатів бочками з денатуратом ‒ виставляли у відкритому доступі, а наївний «визволитель» думав, що це подарунок і випивав.
Друга частина відповіді Путіна ще більш відверта: «Тепер із приводу алкоголізації. Так, дійсно, це проблема. До речі кажучи, вона, може бути, навіть не більшою, як це не дивно, ніж у деяких інших країнах, особливо в Північній Європі». Ось! З'їли? У Швеції, Норвегії й Фінляндії теж алкаші живуть, а решту часу вони працюють тільки тому, що російському народові потрібна їхня продукція. Що робити? І тут є відповідь: «Потрібно далі продовжувати напружену, багатопланову роботу з алкоголізацією населення. Це і виховна [робота], це і робота засобів масової інформації, про що я вас дуже прошу ‒ підтримати нас у цій роботі».
Можна припустити, що Путін знає про реальні масштаби пияцтва, але як досвідчений (як він себе позиціонує) чекіст, він навряд чи скаже про це вголос.
Можна припустити, що Путін знає про реальні масштаби пияцтва, але як досвідчений (як він себе позиціонує) чекіст, він навряд чи скаже про це вголос. Навіщо турбувати зайвий раз населення нагадуванням про те, що вони в середньому споживають 9,1 літра алкоголю на рік, при тому що чверть населення становлять російські мусульмани, а також люди, які принципово з етичних чи медичних причин поступаються своїми відсотками пропаленим алкашам? За оцінкою Владимира Квачкова, офіційна цифра в 2,5 мільйона зареєстрованих алкоголіків значно занижує їхню реальну кількість, адже алкоголем зловживають 30-40 відсотків від усього населення Росії, а споживання алкогольних напоїв у перерахунку на чистий спирт наблизилося до 20 літрів. Пияцтво «буквально викошує смертельною косою корінне населення країни», і є регіони, де до 80 відсотків убивств відбувається в стані алкогольного сп'яніння.
Історія з «бояришніком» ‒ невелика частина російської проблеми, яка, судячи з відповідей Путіна, не вирішуватиметься. Немає сенсу, немає бажання, немає необхідності вмовляти населення пити Absolut або Hennessy. Пити будуть те, що є під рукою, і бажано недороге, а краще ‒ безкоштовне. «Бояришнік» стає символом цієї частини новітньої історії Росії.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції