Спеціально для Крим.Реалії
Російська влада схожа на Тома з діснеївського мультика, який мчав щодуху за Джеррі, але довелося різко гальмувати і з розгону вдаритися головою в стіну. Російсько-турецькі відносини за останні півтора року зазнали таких стрибків напруги, що будь-який електромонтер вимкнув би рубильник і сказав би: «Все ‒ інакше трансформатор згорить». Але Кремль, як і раніше, щось намагається говорити про майбутнє російсько-турецьких відносин і навіть після нападу на російського посла не забороняє своїм туристам відвідувати Туреччину.
В іншому випадку, Кремль підняв би істерику до небес, як після збитого в Сирії російського літака. Тут не просто якийсь пілот, яких Росія втрачає і в мирний час десятками, а цілий посол, великий фахівець з диктаторських країн і окупованих територій. Але раз Анкара прийняла агреман, значить її цілком влаштовував Андрій Карлов, який до того служив послом у Пхеньяні, а за три роки роботи в Туреччині встигнув схилити частину турецького істеблішменту до співпраці з окупованою Абхазією.
У Сухумі зараз теж велике горе ‒ перервалася нитка, що пов'язує офіційно невизнану Туреччиною Абхазію і сухумських маріонеток
У Сухумі зараз теж велике горе ‒ перервалася нитка, що пов'язує офіційно невизнану Туреччиною Абхазію і сухумських маріонеток, які так сподівалися на те, що кілька сот тисяч абхазьких мухаджирів дадуть грошей і збудують рай. Ці надії жевріли завжди, навіть коли мухаджири відмовлялися повертатися на історичну батьківщину, скільки б «президенти» Абхазії не намагалися привернути їхню увагу різними пільгами і казками про майбутнє процвітання.
Абхазькі мухаджири, на відміну від радянського народу, завжди пам'ятали, як з ними вчинила Російська імперія, вигнавши в 19 столітті близько 80 відсотків усіх абхазів з рідної землі тільки тому, що ті були мусульманами. Імперія підбиралася до Туреччини з іншого берега Чорного моря і їй потрібна була Абхазія як проміжна територія для зміцнення плацдарму в Західній Грузії, остаточно захопленій на початку 19 століття. У грудні-січні 1840-1841 років каральний загін полковника Миколи Муравйова вогнем і мечем пройшов Дальською ущелиною ‒ до верхів'я річки Кодор. Звідти було виселене все населення в кількості 500 родин, близько 6000 людей. І це був тільки початок.
Перше масове переселення абхазів до Туреччини було проведене в 1867 році ‒ як результат закінчення Кавказької війни і повного захоплення Кавказу Російською імперією. Російська адміністрація скасувала Абхазьке князівство, створила власне управління територією в покарання за антиросійські повстання 1866 року. Друге переселення відбулося в 1877 році, під час російсько-турецької війни 1877-1878 років.
Таким чином, як пише дослідник Абхазії Бежан Хорава, «в 1877 році в мухаджирський рух пішли приблизно 31 964 жителя Абхазії. Якщо в 1867 році в результаті мухаджирського руху повністю спорожніла верхня частина Кодорської ущелини ‒ Цебелі й Далі, то в 1877 році така ж доля спіткала прибережну частину Абхазії». Після Константинопольського договору 1879 року радянська влада допустила можливість часткової репатріації абхазів упродовж трьох років від дня підписання договору, і до 1881 року на батьківщину повернулися до 15 тисяч абхазів. Досі, згідно з відомостями турецьких етнологів, у Туреччині живе від 300 до 500 тисяч етнічних абхазів.
Зараз, після етнічної чистки від неугодних грузинів у 1993 році в Абхазії, «титульна нація» перебуває в жалюгідному стані. Офіційно ‒ «все добре, прекрасна маркізо», але в реальності ‒ все сумно: етнічних абхазів на окупованій території менше в три рази, ніж вірменів і грузинів-мегрелів, хоча останні і живуть винятково в одному, Гальському районі на адміністративному кордоні з регіоном Грузії ‒ Самегрело. Тому всі «президенти» Абхазії були стурбовані переселенням мухаджирів. Найбільш активно за цю справу взявся Сергій Багапш, який кілька разів їздив до Туреччини і у країни Передньої Азії, щоб зустрітися з громадами мухаджирів і схилити їх до повернення.
У 2007 році турецька газета Radikal писала, що зараз в Абхазії живе близько чотирьохсот приїжджих з Туреччини етнічних абхазів. Вони отримали «громадянство» і навіть мають у місцевому парламенті свого представника ‒ Раджі Авідзбу. Для зміцнення абхазької частини населення, як писала газета, в Абхазію необхідно переселити до 50 тисяч мухаджирів. Однак і тоді, і зараз бажання переселити турецьких мухаджирів викликає невдоволення вірменської громади Абхазії.
Призначення в 2013 році новим послом Росії в Туреччині Андрія Карлова було не тільки звичайною процедурою ротації дипломатичного корпусу – він був безпосередньо пов'язаний з абхазькою діаспорою
Призначення в 2013 році новим послом Росії в Туреччині Андрія Карлова було не тільки звичайною процедурою ротації дипломатичного корпусу, судячи з подій, які відбувалися відтоді, він був безпосередньо пов'язаний з абхазькою діаспорою. Ще будучи з 2007 року заступником директора консульського департаменту МЗС Росії, а з 2009 року ‒ директором, за свідченням «представника Абхазії в Туреччині» Інара Гіцба, Андрій Карлов «надав неоціненне сприяння у своєчасній видачі віз співвітчизникам під час гуманітарної акції абхазького уряду, який організував переїзд в Абхазію понад п'ятисот наших співвітчизників з охопленої війною Сирії».
Колишній «голова МЗС» Абхазії В'ячеслав Чірікба теж висловився: «Зберігаю найкращі спогади про зустріч з Андрієм Геннадійовичем, що відбулася в лютому 2013 року в Посольстві Російської Федерації в Анкарі, яке я відвідав разом з Повноважним представником Абхазії в Туреччині Інаром Гіцба... Відбулася досить ґрунтовна дружня розмова з послом і його колегами про стан абхазько-російських відносин, про взаємодію офісу Повноважного представника і Посольства, про контакти з абхазькою діаспорою Туреччини. Андрій Геннадійович високо оцінив конструктивну позицію абхазької діаспори Туреччини під час підготовки й проведення зимових Олімпійських ігор у Сочі». Незрозумілі, щоправда, слова Чірікба про аналогію із вбивством Олександра Грибоєдова в Тегерані і Вацлава Воровського у Варшаві, але, швидше за все, смерть Карлова дійсно вразила чиновників з окупованої Абхазії, які пов'язували з Карловим надії на обіцяне колись Кремлем «світле майбутнє».
Російській дипломатії було завжди наплювати на закони країни перебування
На турецьких сайтах можна знайти фотографії Андрія Карлова з представниками абхазької діаспори в Туреччині, а також спілкування з Інаром Гіцба, який називає себе «представником Абхазії» незаконно, оскільки Анкара не визнала «незалежність» окупованої Росією частини Грузії. Російській дипломатії було завжди наплювати на закони країни перебування, і вони займалися підтримкою сепаратизму, незважаючи на декларування поваги до законів Турецької республіки.
Звичайно, навряд чи Анкара зараз акцентуватиме увагу на деталях діяльності Андрія Карлова в Туреччині, але Москві ще треба знайти людину, яка б так завзято обстоювала імперські інтереси Росії не тільки в Туреччині, але й в окупованій Абхазії. У самій Абхазії демографічна ситуація не покращиться сама собою, але й нащадки мухаджирів не прагнуть до повернення туди, де їх чекають, але ніяких умов не створюють. В Абхазії складна криміногенна обстановка, немає вільного ринку, а всі політичні потрясіння безпосередньо пов'язані з Москвою, звідки постійно покрикують на чиновників, які зарвалися, але нічого вдіяти не можуть ‒ в Абхазії так і не створена власна еліта, а більшість чиновників ‒ з радянської номенклатури.
Російська дипломатія ‒ частина радянської системи, яка не тільки обстоювала, як це має бути, інтереси держави, але часто займалася не властивою їй справою. Посол Росії у Вірменії в 1992-1994 роках Володимир Ступишин не приховував своєї позиції щодо Карабаху і всіляко сприяв підтримці сепаратизму. Посол РФ в Таджикистані Мечислав Сенкевич сприяв зміні влади в Таджикистані в 1992 році на проросійського Емомалі Рахмонова і нічого не зробив для припинення громадянської війни. Посол Росії в Грузії В'ячеслав Коваленко не тільки виправдовував війну в серпні 2008 року, а й був нагороджений у лютому 2009 року Орденом Пошани ‒ «за великий внесок у реалізацію зовнішньополітичного курсу Російської Федерації, багаторічну бездоганну дипломатичну службу».
Підтримка абхазького сепаратизму ‒ ймовірно, тільки частина відповідальності Андрія Карлова на посаді посла. Напевно, турецькі спецслужби знають і про інші його «подвиги», але так чи інакше іронія долі повертається до російської дипломатії бумерангом ‒ підтримуючи сепаратизм і тероризм, вони змушені у відповідь отримувати те саме. Як у тому ж мультику, коли Том нарешті ловить Джеррі, але отримує у відповідь хлопавкою по носі. І крім підтримки абхазького сепаратизму, поки тільки трохи відомо про те, як Андрій Карлов підбивав турецьких бізнесменів на роботу в Криму. Як свідчить журналіст Осман Пашаєв, «одним з його перших дипломатичних успіхів був недопуск фільму «Хайтарма» про депортацію кримських татар до участі в кінофестивалі «Золотий апельсин» в Антальї у вересні 2013 року».
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції