Спеціально для Крим.Реалії
«У всі часи історії, відстоюючи інтереси Росії, моряки-чорноморці одержували знаменні перемоги над неприятелем. У ратній діяльності чорноморців формувалася російська школа військово-морського мистецтва». Такими словами цього року головнокомандувач ВМФ РФ адмірал Володимир Корольов привітав російських моряків із Днем Чорноморського флоту, який відзначають 13 травня. Цього дня, за твердженням офіційної історіографії, 1783 року адмірал Клокачов першим привів кораблі імператорського флоту в Ахтіарську бухту, яка, втім, тоді ще мала іншу назву.
І твердження адмірала, і дата свята – це не більше, ніж компоненти одного з соціально-історичних міфів, на підґрунті яких побудована нинішня Російська держава і які при ретельному розгляді виявляються, як зараз модно говорити, фейками. Реальна історія була відчутно іншою. Починаючи з того, що на день раніше за Клокачова свої кораблі у бухту привів командир козацької Дніпровської флотилії Російської держави, вихованець Києво-Могилянської академії полковник Сидір Білий, і закінчуючи тим, що останню перемогу над флотом противника моряки-чорноморці під командуванням адмірала Павла Нахімова одержали в Синопській битві 30 листопада 1853 року…
Важко заперечити героїзм моряків російського Чорноморського флоту. Хоча здебільшого то був героїзм, проявлений у критичних ситуаціях
Важко заперечити героїзм моряків російського Чорноморського флоту. Хоча здебільшого то був героїзм, проявлений у критичних ситуаціях, у які влада та командування флотом заганяли рядових матросів, молодших офіцерів, а часом й адміралів. Але водночас варто пам’ятати, для чого створювався Чорноморський флот і які реальні традиції цей флот мав від початку свого існування.
З’явився цей флот не 1783 року, а значно раніше. Його будували за велінням імператора Петра Першого задля завоювання Чорного моря. Був він побудований у Воронежі та спущений Доном в Азовське море, звідки після взяття Азову російські кораблі вперше вийшли на чорноморські простори. А після поразки російського війська у Прутському поході 1711 року за умовами миру з Оттоманською Портою Росія сама потопила свої бойові кораблі.
Відновили військовий флот Росії на Чорному й Азовському морях напередодні чергової війни з Оттоманською Портою, яка розпочалася 1735 року. Дніпровська та Донська флотилії мали підтримувати сухопутні війська, у їхньому складі були переважно малі бойові кораблі. За Белградською мирною угодою 1739 року Росія повернула Азов, але без права мати на Азовському та Чорному морях і військовий, і торговельний флот.
1768 року розпочалася нова російсько-турецька війна. Були заново створені Дніпровська й Азовська флотилія, які провели низку вдалих операцій з підтримки сухопутних військ. За підсумками війни 1774 року підписали Кучук-Кайнарджийську угоду, за якою Російська імперія одержала Керч і землі між гирлами Дніпра та Південного Бугу, а також право вільного плавання Чорним морем та проходу торговельних суден через Босфор і Дарданелли. Невдовзі у щойно заснованому Херсоні створюють верф, на якій будують великі військові кораблі та торговельні судна.
З цієї пори й аж до 1854 року російський флот домінує на Чорному морі та проводить успішні операції за його межами. Щоправда, успіх мали тільки ті. що спрямовані проти відсталого турецького флоту. А от 1808 року, в розпал організованої Наполеоном І «континентальної блокади» Британії, до якої після Тільзитського миру приєдналася Росія, ледве вгледівши британський флот у виду Лісабону, Чорноморська ескадра під командуванням одного з найкращих російських флотоводців адмірала Дмитра Сенявіна негайно капітулювала, навіть не спробувавши зробити хоча б один постріл.
Єдиними, мабуть, видами ефективних бойових дій проти військ розвинених держав, якими зарекомендував себе Чорноморський флот наприкінці XVIII – на початку ХІХ століття, була боротьба з береговими укріпленнями противника та висадка десантів
Єдиними, мабуть, видами ефективних бойових дій проти військ розвинених держав, якими зарекомендував себе Чорноморський флот наприкінці XVIII – на початку ХІХ століття, була боротьба з береговими укріпленнями противника та висадка десантів. У цьому відзначився адмірал Федір Ушаков, який під час війни з Францією висаджував десанти на Іонічних островах і на узбережжі Італії.
Страх моряків-чорноморців і їхніх командирів перед західними флотами мав серйозне підґрунтя – російський флот серйозно відставав від тих і тактико-технічними характеристиками кораблів, і за рівнем підготовки екіпажів, і за здатністю берегових служб забезпечити ефективні дії на морі. Тому не випадково невдовзі після перемоги у Синопській бухті, варто було 1854 року ввійти у Чорне море потужному англо-французькому флотові, як російські моряки власноруч затопили свої кораблі, в тому числі 9 лінкорів і 6 фрегатів, у Північній бухті Севастополя. Номінально – щоби загородити ворогові вхід до бухти; реально – тому, що російський флот ні на що більше у війні проти добре підготовлених військово-морських сил не годився. Деякі кораблі при цьому топили разом із гарматами, які можна було зняти й використати на суходолі при обороні Севастополя…
Після програшу Кримської (Східної) війни кілька десятиліть Росія не мала військових кораблів на Чорному морі. Й о диво! Саме на цей час припадає розквіт чорноморської торгівлі та портових міст. Проте імперія прагнула реваншу, і після чергової переможної російсько-турецької війни шалені кошти були витрачені на побудову парового панцерного флоту. Бо ж не лише можновладцям імперії, а й багатьом тодішнім кумирам інтелігенції марилися завойований Константинополь і російські кораблі біля берегів Святої Землі…
1905 року матроси-українці панцерника «Потьомкін» під керівництвом Вакуленчука та Матюшенка повстали проти російського офіцерства. Матроси спробували було розстріляти з гармат найодіозніші установи державного управління в Одесі, куди прийшов корабель, але їхня бойова підготовка виявилася настільки низькою, що снаряди не влучили у ціль. А далі – вже традиційно – панцирник був заведений до румунського порту Констанца і там затоплений…
Почалася Перша світова війна. Німецький лінійний крейсер «Ґебен» і легкий крейсер «Бреслау» втекли від грізного британського флоту до Стамбулу, там одержали нові назви, команди їхні вдягли турецькі фески, – і почали бойові дії на Чорному морі. Вони обстрілювали російські порти й морські бази, в тому числі Севастополь і Новоросійськ, топили торговельні судна й бойові кораблі. Ці два кораблі зірвали стратегічні плани російського командування висадити десант біля Стамбула, взяти його штурмом і поставити під свій контроль Босфор і Дарданелли, вивівши зрештою Османську імперію з війни. Навіть коли до шести броненосців, які Росія мала на Чорному морі, долалися три потужні лінкори, введені в дію у 1915-17 роках, командування Чорноморського флоту не посміло наважитися на щось більше, ніж обстріл ворожих портів і сухопутних позицій та перехоплення морських караванів.
Ну, а далі стався повторний суїцид Чорноморського флоту, аналогів якому не знає історія. Спершу у червні 1918-го за наказом Леніна поблизу Новоросійська і Туапсе були затоплені лінкор, 11 есмінців і міноносців, 6 транспортів, які перейшли сюди з Севастополя. Більша ж частина флоту, яка не захотіла виконувати накази більшовиків, у грудні 1920-го прийшла в Бізерту (північна Африка), ще чотири роки простояла під Андріївськими прапорами, потім була полишена екіпажами та поступово порізана на металобрухт. Ішлося про 2 лінкори, 2 крейсери, 10 есмінців, 4 підводні човни, 2 канонерки, 1 тральщик, 12 допоміжних суден. І, нарешті, та частина Чорноморського флоту, яка дісталася більшовикам після завоювання ними Криму у листопаді 1920-го, за кількома винятками, не відновлювалася, а була 1925 року пущена на металобрухт.
На початку 1923 року до бойового складу червоних Морських сил Чорного й Азовського морів входило 2 есмінці, 5 канонерських човнів, 2 підводні човни та 15 тральщиків. Наступного року були відремонтовані крейсер, есмінець і кілька тральщиків. Прискорене розгортання Чорноморського флоту за рахунок грабіжницького вилучення ресурсів з совєтської економіки розпочалося з кінця 1920-х. На момент початку війни з Німеччиною Чорноморський флот мав у своєму складі 1 лінкор, 6 крейсерів, 3 лідери, 16 есмінців, 2 сторожовика, 47 підводних човнів, 2 бригади торпедних катерів, кілька дивізіонів тральщиків, сторожових і протичовнових катерів, понад 600 літаків; до складу Чорноморського флоту входила й Дунайська флотилія (понад 40 бойових кораблів і катерів). Перевага над противником була більш, ніж десятиразова. Проте знов-таки, єдине, чим відзначився Чорноморський флот – це підтримкою сухопутних військ і десантами (не завжди, правда, вдалими).
Перший із десантів був висаджений Дунайською флотилією 24-25 червня 1941 року на румунський берег Дунаю, наслідком чого стало створення там плацдарму довжиною 70 кілометрів. Одночасно в рейд на головну базу румунського флоту Констанцу відправили 2 лідера й есмінець. У результаті лідер «Москва» був торпедований радянським підводним човном Щ-206, а той, у свою чергу, був потоплений есмінцем. Інші так само бездарно організовані рейди у 1942-43 роках призвели до значних втрат і мали наслідком те, що Сталін заборонив вихід у море великих кораблів Чорноморського флоту.
Натомість в обороні Одеси та Севастополя, у висадці деяких десантів Чорноморський флот показав себе з кращого боку
Натомість в обороні Одеси та Севастополя, у висадці деяких десантів Чорноморський флот показав себе з кращого боку. Скажімо, Феодосійський десант 29 грудня 1941 року унікальний тим, що вслід за штурмовими групами до причалів порту підійшли есмінці та крейсери Чорноморського флоту, які висадили основні сили. Проте успіх цей був зведений нанівець катастрофою Кримського фронту у травні 1942-го. Що ж стосується морської піхоти, сформованої з моряків Чорноморського флоту, то її беззаперечний героїзм поєднувався з невмінням вести сухопутний бій з використанням усіх вогневих засобів і маневру. Втім, це окрема тема; тут же зазначу, що у квітні-травні 1944-го ані Чорноморський флот, ані фронтова авіація не змогли завадити противнику евакуювати з Криму 4/5 оточених там військ, тоді як за два роки до того з Севастополя вдалося вивезти тільки 3 тисячі з майже 100 тисяч вояків. Що ж, німецькі пікірувальники, торпедні катери та озброєні самохідні баржі змогли нейтралізувати потужний совєтський флот і завдати йому значних утрат. 1945-го у складі Чорноморського флоту залишилося лінкор, 4 крейсери, 9 есмінців (з них 2 трофейні румунські); при цьому боєздатними були лише 5 кораблів.
Такими були «знаменні перемоги» Чорноморського флоту в ім’я імперії й СРСР, такою є «російська школа військово-морського мистецтва».
Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Ігор Лосєв, кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції