Російська правозахисниця, координатор Польового правозахисного центру Олександра Криленкова живе у Санкт-Петербурзі, але регулярно виїжджає до Криму для проведення правозахисної роботи. Вона добре вивчила ситуацію у Криму і ділиться своїми спостереженнями в інтерв'ю для Крим.Реалії.
‒ Олександро, ви активно займаєтеся правозахисною роботою в Криму, які основні проблеми з правами людини бачите тут?
‒ Упродовж 2,5 років основні проблеми з правами людини залишаються одними й тими самими. Змінюється тільки глибина проблеми. Але як і раніше залишаються проблеми c проживанням на території Криму тих людей, які жили на півострові до 2014 року. Ці проблеми в першу чергу стосуються тих, хто не хотів отримувати російське громадянство, а також тих, у кого не було ні російського, ні українського громадянства. Зокрема це стосується кримських татар, які не встигли отримати українське громадянство, повернувшись після депортації, або тих, хто зараз хотів би повернутися або повертається до Криму. Є пов'язані з цим проблеми свободи пересування.
‒ Які ще проблеми ви могли б виділити?
Закриті більшість кримських засобів масової інформації, які працювали на території Криму до 2014 року, а також знищені практично всі незалежні ЗМІ
‒ Серйозні проблеми з політичними правами, такими як свобода зібрань: в Криму практично неможливо провести публічний масовий захід ‒ і зі свободою слова: закриті більшість кримських засобів масової інформації, які працювали на території Криму до 2014 року, а також знищені практично всі незалежні засоби масової інформації. Але найсерйозніші проблеми стосуються недоторканності особи: тривають насильницькі викрадення активістів, зростає кількість політичних в'язнів.
‒ Хто в Криму зараз найбільше потребує допомоги правозахисників?
‒ Найбільше захисту потребують люди, у яких найменше можливостей для самозахисту ‒ тобто ув'язнені, серед них і політичні в'язні. А також ті люди, яких депортують з Криму. Дуже часто це люди, які прожили десятки років у Криму, у яких немає ніяких соціальних зв'язків з країною, громадянство якої вони мають.
‒ Що можете сказати про роботу кримських правозахисників?
‒ Мене дуже тішить, що після періоду шоку, коли в Криму практично знищена була вся правозахисна діяльність і єдина надія була винятково на «зовнішніх людей», у Криму з'являються і розвиваються правозахисні ініціативи. І, хоча їм доводиться працювати в дуже складних умовах: ізоляція, складність комунікації із зовнішнім світом ‒ це вселяє певну надію.
‒ Що очікувати вищезгаданій вами групі ризику в Криму у найближчому майбутньому?
‒ Я не знаю, чого чекати в майбутньому. Особливість кримської ситуації в тому, що вона абсолютно непередбачувана. Іноді здається, що відбувається затишшя, і раптом знову хвиля репресій. Ось, хто міг очікувати хвилі арештів за звинуваченням у диверсії?
‒ Окрім вас, чи багато ваших російських колег звертають увагу на проблеми в Криму?
Попри досить високий інтерес, мало хто з правозахисників працює на півострові
‒ Інтерес серед російських, українських і світових правозахисників до Криму досить високий. Але невизначений статус території, технічні, юридичні та політичні складнощі роботи на півострові приводять до того, що при досить високому інтересі, мало хто працює на півострові. Проте, останнім часом, все більше правозахисників, адвокатів і представників незалежної преси знаходять способи працювати тут.