Спеціально для Крим.Реалії
На третій рік анексії Криму російська влада так і не визначилася з «канонічною» версією причин окупації української території. Перші особи країни-агресора постійно жонглюють думками з цього приводу. Спочатку вони говорили про «захист» російськомовних жителів Криму від якихось міфічних українських радикалів. Потім у хід пішла версія про відновлення «історичної справедливості», яка передбачала, що півострів «завжди прагнув» до лона Росії, звідки його нібито висмикнув Микита Хрущов. Версія про протидію таким собі планам з розширення НАТО до останнього часу була другорядною.
В одному з останніх виступів президент Володимир Путін сказав, що Кремль «був змушений захищати» жителів Криму і Донбасу. Спікер Ради федерації Валентина Матвієнко, яка страждає від європейських санкцій, озброїлася іншою версією, яку раніше навіть записні путінофіли вважали другорядною. Виявляється, Кремль відхопив шматок чужої землі тільки заради того, щоб Україна не стала членом НАТО. Про це Матвієнко повідомила в інтерв'ю швейцарській газеті Tages Anzeiger.
Через кілька місяців перед нашим портом у Севастополі вже стояли б кораблі НАТО. Цього Росія не могла допуститиВалентина Матвієнко
«Тоді Україна вже ясно сказала, що хоче вступити в НАТО. Альянс зі свого боку не дистанціювався від цього бажання і не надав нам ніяких гарантій, що Україна залишиться позаблоковою державою. Через кілька місяців перед нашим портом у Севастополі вже стояли б кораблі НАТО. Цього Росія не могла допустити. Без втручання Росії Київ атакував би Крим. Ми перешкодили кровопролиттю», ‒ наголосила спікер Ради Федерації.
Далі вона поспішила підкоригувати свою думку, зазначивши, що жителі Криму нібито зробили свій вибір на «референдумі». Вийшло смішно і грішно. «Не можна говорити про анексію. У Криму живуть здебільшого росіяни і російськомовні. Вони боялися за своє життя, організували референдум і одноголосно проголосували за приєднання до своєї батьківщини ‒ Росії. Завданням Росії було захистити своїх громадян і перешкодити ситуації, яку ми сьогодні бачимо на сході України», ‒ сказала Валентина Матвієнко.
Вибачте за грубість, але дама меле повну нісенітницю: Кремль злякався кораблів НАТО в Севастополі, «російські громадяни», які вже перебували в Криму, провели «референдум» про повернення на батьківщину. Логіка відсутня зовсім. Важко запідозрити пані Матвієнко в дурості. Російська державна верхівка готова молоти будь-які дурниці тільки заради пом'якшення західних санкцій.
З точки зору імперської міфотворчості, версія про злісний блок НАТО і анексію Криму ‒ найбільш неповноцінна. Вона виводить за дужки не тільки «народ-богоносець», який на «референдумі» зробив свій вибір, але і виставляє Росію дурним геополітичним гравцем. Матвієнко сказала жителям «сакрального» Криму, що вони ‒ всього лише пішаки у чужій грі; півострів захопили заради територіальної суперечки з Україною, щоб у неї не було можливості офіційно увійти в НАТО. Частково це так. Ключі від дверей до альянсу знаходяться в Москві. Геополітична недалекоглядність Володимира Путіна і його оточення виявилася в тому, що «гібридна війна» на сході Донбасу лише сприяє зміцненню української армії та її зв'язків з НАТО. Наша країна де-факто знаходиться в орбіті впливу Північноатлантичного альянсу, захищаючи західну цивілізацію від нового московського варварства. Путін анексував півострів на авось, вважаючи, що Україна як держава не переживе політичних катаклізмів,які навалилися на неї. Його очікування не виправдалися.
Причина, через яку кремлівські діячі постійно змінюють свідчення у Криму, проста: одні історії розраховані на внутрішню аудиторію, інші ‒ на зовнішню
Причина, через яку кремлівські діячі постійно змінюють свідчення у Криму, проста: одні історії розраховані на внутрішню аудиторію, інші ‒ на зовнішню. Одуреному російському населенню розповідають про «відновлення історичної справедливості» і нібито одвічне прагнення кримчан жити під п'ятою у чекістів. Хоча насправді півострів пробув у складі радянської Росії набагато менше, ніж у складі УРСР і потім незалежної України. Так само як кримський сепаратизм був швидше віртуальним явищем і тримався винятково за рахунок російського медійного впливу. Навіть навесні 2014 року там не було широкої соціальної бази для силового відокремлення. Кремлю довелося не тільки завозити до Криму «зелених чоловічків», а й різну напівкримінальну наволоч у вигляді ряджених козаків, «ополченців», другосортних акторів, що зображали із себе обурених городян.
Європейцям намагаються вселити думку про те, що Росія не нападала. Вона «захищалася» від західного військового блоку. Типова поведінка агресора, якому всі кругом винні тільки через факт свого існування. Такими «виправданнями» в середині минулого століття бавилися німецькі нацисти, які «вимушено» захоплювали чужі території, знищуючи мільйони людей. Заяви Матвієнко ‒ чергова спроба перекласти відповідальність за окупацію української території на «підлий Захід». Мовляв, Брюссель і Вашингтон не почули сигналів, які подавала Росія, не врахували її думки з багатьох світових питань, тому Кремль їх превентивно покарав, захопивши Крим. Те, що хвалена «російська позиція» з багатьох питань світової політики не завжди була адекватною, щоб її враховувати, Матвієнко не бентежить. Роздвоєння політичної риторики приводить до того, що оточення Путіна не може відокремити власну пропаганду від реальних інтересів.
Головний висновок, який ми можемо зробити з інтерв'ю Валентини Матвієнко, полягає в тому, що Кремлю доводиться постійно виправдовуватися, придумувати ідіотські відмовки. Їм конче потрібне скасування санкцій. Хоча б персональних обмежень, які дуже заважають пересуватися Європою, відвідувати сім'ї, отримувати якісну медичну допомогу. Матвієнко і їй подібні діячі періодично наголошують, що питання Криму «закрите». Хоча своїми діями і словами вони доводять зворотнє. Тему анексованого півострова можна буде вважати знятою з порядку денного, як мінімум, з того моменту, коли Кремлю не доведеться виправдовуватися. Поки що вони змушені це робити.
Сергій Стельмах, політичний оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції