Аксьонов оголосив себе «куратором» кримських татар

Спеціально для Крим.Реалії

Призначений Кремлем керівник республіки Сергій Аксьонов взяв на себе кураторство над міжнаціональними відносинами. Складність полягає в тому, що він вкрай поверхово розбирається в таких справах. З початку анексії кримський «прем'єр» довірив питання інтеграції Меджлісу і Курултаю в російське політичне поле своїм підлеглим. Вони з тріском провалили всю роботу.

Сергій Аксьонов сказав на зустрічі з головою «держкомітету» у справах національностей Зауром Смирновим, що він особисто має намір контролювати сферу міжнаціональних відносин. Донедавна такими питаннями формально займався «віце-прем'єр» Руслан Бальбек, але на останніх виборах він отримав мандат депутата Держдуми.

«Міжнаціональні відносини ‒ один з найпріоритетніших напрямків, який вимагає пильної уваги Республіки Крим. У зв'язку з цим я ухвалив рішення взяти кураторство на себе. Мир, міжнаціональна злагода, а також повага один до одного ‒ основа нашої міжнаціональної політики. І всі, хто на цьому полі збирається паразитувати, матимуть дуже агресивного опонента в моїй особі», ‒ наголосив Аксьонов.

Іронія ситуації полягає в тому, що пан Аксьонов вкрай поверхово розбирається в національних питаннях. Кремль і його кримські прихильники розробляли стратегію щодо кримських татар «по ходу п'єси». Ніякого цілеспрямованого плану у них не було. Вони від початку зробили концептуальну помилку, «розмазавши» національну політику на кілька рівнів ухвалення рішень і відповідальності за них. У перші півтора року анексії сформувалося кілька політичних ліній щодо корінного народу. Кремль намагався їх реалізувати одночасно, що призвело до розброду, хитань і не дало взагалі ніякого результату. Кримські татари зневажали нову «владу» і продовжують її зневажати.

Отже, варто деталізувати, якими саме способами нова влада намагалася привернути корінний народ на сторону Кремля. Перше ‒ тактика, якою керувався колишній путінський повпред на півострові Олег Белавенцев. Суть її проста: частину національної еліти залякати, частину ‒ купити, запропонувавши посаду з гучними назвами й обмежений доступ до бюджетного пирога. На початку анексії путінському сатрапу здавалося, що кримськотатарський Меджліс можна в короткі терміни вмонтувати в політичне поле «російського» Криму. Для цих цілей як переговірників активно використовували керівництво Татарстану і російських мусульманських діячів. Зрештою, на свою сторону вдалося перетягнути тільки муфтія Еміралі Аблаєва та деяких функціонерів представницького органу.

Другий напрямок ‒ тактика «спікера» Володимира Константинова і його заступника Ремзі Ільясова. Обидва персонажі уявляли себе великими фахівцями в міжнаціональних питаннях. Вони вважали, що корінний народ можна відносно легко загнати в «стійло», і залякувати нікого не доведеться. Достатньо буде запропонувати квотне представництво у «владі» і призначити відомого кримського татарина на високий пост у «держраді». Саме за цією логікою нелегітимний кримський парламент 11 березня 2014 року ухвалив постанову про так звані гарантії для корінного народу. Лейтмотивом документа був пункт про надання йому 20%-ї квоти у «владі», гарантоване представництво в місцевих радах і визнання системи Курултай-Меджліс. Головним кримським татарином призначили Ремзі Ільясова. Оточенню Константинова здавалося, що він на посаді «віце-спікера» зможе схилити на свою сторону делегатів Курултаю і провести повне перезавантаження Меджлісу.

Третє ‒ численні «хитрі плани» від Руслана Бальбека. Витівка Константинова з «коронацією» Ільясова забуксувала, а силові методи Белавенцева не дали бажаного результату. Корінний народ замкнувся в собі. Бальбек використовував технології фальшивого демократизму, що вилилося в створення руху «Къырым» на чолі з Ільясовим. В теорії все виглядало чудово, але на практиці плани провалилися. У зазначену структуру добровільно-примусово заганяли чиновників-кримських татар. Вони лише імітували бурхливу діяльність, розуміючи, що співвітчизники негативно ставляться до спроб створити ручний національний з'їзд. Кримськотатарські діячі, які мають хоч якийсь авторитет серед співвітчизників, в «Къырым» не пішли. Намагаючись продемонструвати Кремлю прогрес, Бальбек і Смирнов ініціювали об'єднання ільясівського руху з громадською організацією «Къырым бирлиги» Сейтумера Німетуллаєва. У найбільш незручний момент він кинув потенційних компаньйонів, оголосивши про створення власного представницького органу кримських татар.

«Голова» республіки Аксьонов підтримував всі три політичні лінії, абсолютно не розуміючи, що його соратники й підлеглі намагаються одночасно втекти в різних напрямках. Спочатку він разом з іншими намагався схилити на сторону Росії керівництво Меджлісу, потім оголосив Ремзі Ільясова «національним лідером». У результаті Белавенцев благополучно покинув півострів, перебравшись на Північний Кавказ; «спікер» Константинов дистанціювався від кримськотатарських питань; Руслан Бальбек вирушив до Держдуми. Серед розореного «міжнаціонального господарства» залишився лише Сергій Аксьонов.

Сергій Стельмах, політичний оглядач

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції