У вересні в Києві відбувся форум «Свобода релігії і переконань в умовах сучасних викликів». Серед його організаторів були Норвезький Гельсінський комітет, Бюро з демократичних інститутів і прав людини; ОБСЄ, відділення релігієзнавства Інституту філософії Національної академії наук України, а також низка інших українських і зарубіжних організацій і установ. У ньому брав участь голова правління громадської організації «Правозахисний рух Криму» Енвер Кадиров. Тепер організація працює на материковій частині України. Про враження від форуму Енвер Кадиров розповів Крим.Реалії.
‒ Енвере, у тебе чималий досвід участі в заходах з релігійної та правозахисної тематики. У чому їх особливість?
‒ Форум був присвячений свободі релігії і переконань у нинішніх умовах. Обговорювали, в основному, проблеми Росії і Центральної Азії. Були представлені Киргизстан, Таджикистан, Казахстан, Російська Федерація. Були присутні представники Грузії та України. З самого початку у мене був певний скепсис, оскільки Україна і Грузія ‒ дві країни з переважним християнським населенням, а Центральна Азія ‒ це регіон з мусульманським населенням. Який досвід у сфері свободи релігій та переконань може запропонувати християнська Україна цим державам? Ці два питання так і залишилися без відповіді.
Енвер Кадиров
‒ Чи намітилася якась загальна платформа, загальне розуміння у правозахисників того, як діяти в нинішніх умовах в Україні?
‒ Тематика форуму не стосувалася винятково проблем України, але під час роботи стала очевидною необхідність цієї спільної платформи. Було б корисно виділити напрямки та провести обговорення окремих заявлених тем. Так, наприклад, тема екстремізму і тероризму, проблеми міграції та інші.
‒ Чи існує взаємодія, а найголовніше ‒ взаєморозуміння у правозахисників з державними структурами в тому, що стосується цих проблем?
Існують серйозні причини, через які люди залишають свою батьківщину і шукають притулку в Україні. Але це українських чиновників не хвилює
‒ Це складне питання... Якщо у чиновників існує установка, то потрібна консолідація зусиль всіх правозахисників, щоб цю установку подолати. Існує проблема в міграційній сфері. Український кордон, легально і нелегально, вдень і вночі перетинає дуже багато різних людей, з різними цілями і мотивами, з різними віруваннями і переконаннями. Існують серйозні причини, через які люди залишають свою батьківщину і шукають притулку в Україні. Але це українських чиновників не хвилює. Наприклад, прикордонникам простіше видати в інформаційний простір чергову страшилку про ІДІЛ, про те, як вони перешкодили проникненню в Україну терориста. Цю інформацію дуже складно перевірити. Для правозахисника вона може звучати сумнівно, а обиватель сприймає все за чисту монету. Центральноазіатські режими подають у розшук тисячі людей, яких там підозрюють у «тероризмі». Найчастіше це не відповідає дійсності. Роблять це для того, щоб повернути втікачів. І якщо це спецслужбам вдається, то доля спійманих незавидна.
‒ Ти брав участь у декількох судових процесах в Україні, в яких прохачі притулку боролися за своє право отримати захист у нашій країні. Ти береш участь як експерт чи як представник інтересів біженців?
‒ В основному сторона захисту клопотала про мою участь у якості свідка. Але на деяких процесах виступаю як представник.
‒ Тобі вдається бути об'єктивним, коли ти виступаєш у ролі експерта або свідка захисту? Адже історія кожного біженця ‒ це, як правило, трагедія людини, яка втратила батьківщину і будинок...
‒ Я намагаюся бути об'єктивним... Я кажу тільки правду. Досить однієї правди, щоб будь-яка брехня зникла. Це давня істина.
Тема міграції для юриста і для журналіста малоцікава, якщо в ній немає сенсації
Варто зазначити, що тема міграції для юриста і для журналіста в матеріальному відношенні не прибуткова, якщо в ній немає сенсації ‒ то й малоцікава. Тому тут можна спостерігати і нестачу фахівців, і чиновницький бездушний бюрократизм, і порушення процесуальних норм. Багато проблем. Не можна допустити, щоб через це поламали чиюсь долю.
‒ У чому принципова відмінність у роботі «Правозахисного руху Криму» до анексії і тепер?
‒ Організація втратила ту налагоджену структуру, яку вона мала до анексії. По суті, організацію почали створювати заново в умовах агресії Росії в нових реаліях, за нових викликів. З моменту перереєстрації на материку ми намагалися знайти себе в роботі з тимчасово переміщеними особами, але відсутність структури і фінансування завадили. Зараз актуалізувалася проблема з політичними мігрантами. Я зосередився на цій темі ‒ хочу в ній удосконалюватися.
‒ Багато правозахисних організацій отримують гранти ‒ це істотно полегшує життя і роботу. А як працюєте ви?
Досить того, що задаєшся питанням: «Хто допоможе цим людям, якщо не ти?»
‒ Ні, ми не працювали на грантах від самого заснування. У цьому відношенні ми незалежні. Навіть не розглядаємо можливість отримати грант. В основному, ми працювали на пожертвування. Сьогодні це робити складніше. Але в нашій роботі існує ідейна сторона... Досить того, що задаєшся питанням: «Хто допоможе цим людям, якщо не ти?».
‒ У Криму після анексії порушення прав людини стали системними. Ти стежиш за ситуацією на півострові? У тебе є можливість перевіряти інформацію, яку суспільство отримує зі ЗМІ?
‒ Так, я стежу за ситуацією в Криму. Інформацію я перевіряю через тих, кому довіряю, можна сказати, отримую її з першоджерела.
‒ Як ти вважаєш, чому відразу після анексії там виникла пауза в роботі правозахисників? Невже всі виїхали?
‒ Правозахисники в Криму залишилися, вони працюють. Інша справа, в якому статусі. Очевидно, що українським правозахисником в Криму працювати зараз не зможеш. Всі, хто стежить за ситуацією, знають історію з київським адвокатом Євгенією Закревською, яку не пустили до Криму. Мої колеги-правозахисники з Москви моніторять ситуацію в Криму. Звичайно, результати їх моніторингу стають відомі нам. Їх інформація про порушення прав людини може стати суспільним надбанням поки через українські ЗМІ, які спеціалізуються на цих темах.
‒ «Правозахисний рух Криму» може чимось допомогти кримчанам, чиї права порушені?
‒ На жаль, ми мало чим можемо допомогти кримчанам. Якщо вони приїжджають через якісь проблеми на материк, тоді допомагаємо. Звичайно, виступ на прес-конференції або прес-реліз теж може якось допомогти, але цього замало. Хоча, можливо, і наш внесок допоможе досягти потрібного результату.