Олег Панфілов: Кремлівська антропологія

Спеціально для Крим.Реалії

Володимир Путін поставив непомірне завдання – сучасним російським політикам пояснити, що є «російський». Що є «російська культура» і «російська політика». Кого можна називати «російським», а кого категорично не можна. Як стати російським, і у кого ніколи не вийде. Складається звичайна ситуація для епохи чергового диктатора, коли за його примхою змінюються наукові твердження і прийняті правила. Якщо недовчений Сталін був знавцем у мовознавстві, то чому Путін не професійний антрополог?

Що ми мали до Путіна? Наприклад, наукове твердження, що «росіяни – східнослов'янський етнос, найчисельніший корінний і де-факто державотворчий народ Росії (за даними Всеросійського перепису 2010 року становить понад 80% населення), найчисленніший народ на території Європи. Всього у світі налічується близько 133 мільйонів росіян. За даними опитування ВЦВГД, проведеного у березні 2010 року, 75% росіян, які мешкають у Росії, вважають себе послідовниками православ'я, також є істотна частка людей, які не сповідують жодної релігії. Національна мова – російська».

З цього випливає, що 133 мільйони чоловік, які називають себе «русскими», щось об'єднує. З точки зору філософії, «нація – історична спільність людей, соціально-економічна, культурно-політична і духовна спільність індустріальної епохи». Нація може бути двох видів: може бути поліетнічною, що складається з декількох народів, або моноетнічною. Об'єднує нації не тільки територія, але й, перш за все, мова. У всіх лінгвістичних довідниках зазначається, що «російська мова належить до східної підгрупи слов'янських мов, що входять до складу індоєвропейської сім'ї мов. У російській мові використовується писемність на основі російського алфавіту, який походить від кириличного алфавіту (кирилиці)».

Серед середньостатистичних росіян, у блогосфері іменованих «ватниками», існує розрекламована російськими політиками сентенція – «української мови не існує» або ще гірше – «українська – це зіпсована російська». Зрозуміло, що ці твердження до науки не мають ніякого стосунку, але ж переважна більшість росіян і не лінгвісти зовсім, вони звичайні, з тієї радянської країни, в якій нібито було найбільш читаюче населення світу, що визначало кількість видаваних книг. Велика частина цих книг були мільйонними тиражами повного зібрання Леніна, тритомник Брежнєва, книги Зої Вознесенської «Серце матері» та іншої всілякої подібної літератури, від якої, як зараз стало зрозуміло, населення було не освіченим, а забитим пропагандою.

Зазвичай науковими питаннями займаються – обговорюють, дискутують, пишуть монографії та наукові статті, виступають на конференціях. Наука – кропітка праця, але в Росії все частіше відбувається підміна професій – журналісти стають політиками, інженери-будівельники – генералами армії і міністрами оборони. Буває і навпаки – керівник маленького російського регіону стає академіком і професором, так і не отримавши ні вищої, ні закінченої середньої освіти. Найбільш звичне для останніх років у російській дійсності – коли політики, до того також – колишні будівельники, інженери, чекісти, агрономи і відставні майори стають вченими.

Близько року тому одному з таких «вчених», російському сенатору Дмитру Сабліну мені довелося відповісти статтею – «Не російська історія «русского мира». Справа проста – сенатор образився на те, що російську імператрицю Катерину II, уроджену Sophie Auguste Friederike von Anhalt-Zerbst-Dornburg. називають німкенею. Сенатор засмутився і вибухнув відповіддю. Тепер він був не проти того, що імператриця дійсно була німкенею, але відбулася зміна позначення – «Росіянин – це не чистота крові. Це дух і душа. Вони не можуть зрозуміти, що німкенею була принцеса Ангальт-Цербстська, яка приїхала до Росії у 15 років. А Катерина Велика, народившись німкенею, стала росіянкою, прийнявши православ'я, дух і звичаї народу. Як росіянином був і датчанин Даль або російський грузин Багратіон». Щоб бути ще більш переконливим, сенатор Саблін уточнює – «Ми це розуміємо, а вони – ні». Тобто вони – це я і мені подібні «наклепники» і «русофоби».

Насправді, щоб стати русофобом, достатньо не погодитися з думкою носія русского мира. Наприклад, є твердження, що щоб стати росіянином, досить сказати про це, навіть неважливо, яке прізвище було у твоїх предків і якої віри були, до якої раси і антропологічного типу належали. Російський поет Пушкін був смаглявий, нинішній російський міністр оборони злегка розкосий, російський президент скоріше северянин з вепсів, аніж походить від жителів брянських лісів. Складання «росіян» як нації легко простежити за топонімікою – як називалися міста на території майбутньої Російської держави. Досить від'їхати від Москви, наприклад, у бік Твері і насолоджуйтеся топонімікою – назвами будь-якого походження, але найрідше – мовами слов'янської групи. А далі – Саратов, тюркське Сари Тау, «жовта гора», або Орел, тюркське Айрили, «кут, незграбний», і сотні тисяч інших сіл, селищ, містечок і міст.

Ще з часів Сталіна наука, тоді радянська, і зараз російська – за Путіна перебуває «на службі народу», тобто держави, а ще точніше – диктаторів. Сталін не мав ніякої спеціальної лінгвістичної або хоча б філологічної освіти, але мав славу фахівця з мовознавства. 66 років тому товариш Сталін опублікував у газеті «Правда» статтю – «Марксизм і питання мовознавства. Щодо марксизму в мовознавстві», у якій написав досить дивну фразу – «російська мова так само добре обслуговувала російський капіталізм і російську буржуазну культуру до Жовтневого перевороту, як він обслуговує нині соціалістичний лад і соціалістичну культуру російського суспільства». За Сталіна мова мала пряме відношення до державного устрою і політичної системи. Володимиру Путіну не дає спокою слава Сталіна, що вільно розмірковував про російське мовознавство. У радянського диктатора були непогані вчителі, як Микола Марр – грузин з шотландським прізвищем, якого він спочатку нагороджував увагою, а незадовго до смерті принизив – «Н. Я. Марр дійсно хотів бути і намагався бути марксистом, але він не зумів стати марксистом». Путін вирішив стати істориком, виявляючи дива нової науки – історичної фантастики, переплюнув товариша Сталіна.

З російською мовою, культурою та історією завжди було складно – все доводилося вигадувати на ходу. Завоювавши чергову територію, черговий російський імператор говорив про збирання землі російської і приріст російського населення. Не важливо, що прізвища були зовсім не слов'янські, а все більше за ареалом розповсюдження – «Тург», «Ахмат», «Кутуза», «Якуб». І це був тільки початок – з часів Петра Першого до середини 19 століття, коли у більшості російських з'явилися прізвища, росіянами вважалися вчені і чиновники, генерали і архітектори, інженери і лікарі, які приїхали з Європи. Так, наприклад, фінський генерал німецького походження Карл Маннергейм став російським офіцером, чия етнічна приналежність до «росіян» була дуже відносною – всього лише за двома російським дружинам.

Путіну і його прихильникам дуже хочеться, щоб населення Росії було єдиним. Політично цього єднання досягти неможливо. Можна тільки вишикувати в колони, ненадовго. Назвати просто «росіянами» виявилося набагато простіше, але тоді російським вченим треба задуматися про зміну твердження, що «росіяни» – східнослов'янський етнос. У Російській імперії проблемою єдиного народу перейнялися на початку 19 століття, а Путін лише підбирає недоноски нездійсненої величі. Вийшла не нація, а населення, яке протягом кількох століть змушували забути своє коріння і своє походження. Забути вдалося, а нового нічого придумати не змогли – посилання на те, що не тільки Росія – країна з штучним населенням і киванням на Америку смішні, у США є мета – бути вільними, у Росії мета – бути невільними. А ще – ненавидіти тих, хто хоче бути вільними.

Путінський русский мир – ідеологія без мети, завдання без способу її вирішення. Як було при графі Сергію Уварову – розробнику ідеології офіційної народності, як при Сталіні – засновнику нової формації під назвою «радянський народ», як при Путіні, при якому почала здійснюватися чергова спроба назвати понад 100 мільйонів чоловік «русским миром». У грудні 2010 року президент Росії Дмитро Медведєв запропонував у Державній Раді позначення «загальноросійський патріотизм» як заміну ідеї «радянського народу», але переміг путінський «русский мир».

І знову почалася чехарда і підміна понять – кого можна називати росіянином, як він повинен виглядати, яку повинен мати віру, якою мовою він зобов'язаний говорити. А оскільки про слов'янське походження вже мало хто запитує, то настає ідентифікаційний тупик. І знову сенатор Саблін з твердженнями, що німкеня Sophie Auguste Friederike von Anhalt-Zerbst-Dornburg насправді російська імператриця. І навіть сенатор Саблін не використовує слово «національність». Це як на сходці – чи визнаєш ти наші поняття. Якщо так, то будеш одним із нас – «І гордий внук слов'ян, і фінн, і нині дикої Тунгус, і друг степів калмик».

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції