«Я навчився тому, що, коли у тебе є шанс знищити суперника, ти не замислюєшся, а робиш це». Настільки відверто висловився в 2007 році Віктор Орбан, тоді ще не прем'єр-міністр (вдруге), а лідер угорської опозиції, виступаючи на одній із нарад. Під цими словами, швидше за все, підписався б і Володимир Путін, і багато інших авторитарних лідерів, що проявили схильність саме до такої політики. Її результат – всевладдя самих цих лідерів і створення в керованих ними країнах того, що угорський політолог і колишній політик Балінт Мадяр називає «мафіозною державою». В інтерв'ю Радио Свобода він пояснює, що це таке, чому вона виникла в Угорщині і Росії, що це означає для обох країн.
– Режим, який встановився в Угорщині після 2010 року, відрізняється специфічними рисами. Концентрація політичної влади і багатства в руках правлячого клану відбувається одночасно, ці процеси йдуть пліч-о-пліч. Ці режими не мотивовані ідеологічно, їхній «фірмовий знак» – саме концентрація влади і багатства. Інша риса такого режиму – витіснення колишньої як політичної, так і бізнес-еліти.
Зараз же виникає те, що я назвав «поліпбюро», згадавши популярний серіал 80-х років «Спрут» про італійську мафію: по-угорськи «спрут» – pоlip. «Поліпбюро» – це неформальна група, що склалася навколо Великого Боса. У ній є люди, які не володіють формальним статусом, не обіймають державних або партійних посад. Це «просто громадяни», від яких, однак, залежить дуже багато чого. Це визначає всю структуру мафіозної держави, що є системою відносин «патрон – клієнт» . У сукупності виходить щось на кшталт клану або, як я це називаю, «приймальні політичної сім'ї». Це своєрідна величезна патріархальна сім'я, хоча її члени не пов'язані – або не завжди пов'язані – між собою відносинами кровного споріднення. Така наша нинішня правляча еліта.
Чому я називаю такий лад «мафіозною державою»? Тому що це нелегітимна структура. У мафіозній державі носій легітимної політичної влади тісно пов'язаний з власниками нелегітимного, неформального впливу, політичного і економічного. Олігархи в такій системі припиняють бути підприємцями, вони – носії видимого економічного впливу і невидимої політичної влади. Тут зникає, властивий західній системі, чіткий поділ політичної та економічної сфери. Там відносини між ними формалізовані, тут же виникає те, що описується терміном «влада-власність». Це означає, що в такій державі немає влади без власності і немає власності без влади.
– Чи можна сказати, що в Росії 90-х, часів Єльцина, існувала конкуренція олігархічних угруповань, які боролися за близькість до державної влади, а ось при Путіні склалася «повноцінна» мафіозна держава?
– Історія останніх 25 років в Росії і в Угорщині була різною, хоча результати вийшли схожі. Часи Єльцина я б описав як олігархічну анархію: боротьба за владу різних угруповань, при тому, що держава як така залишалася слабкою. Це можна описати як комбінацію з декількох пірамідальних систем, за своєю природою багато в чому мафіозних, патерналістських. При Путіні ж була збудована єдина піраміда влади – або «вертикаль влади», якщо користуватися його власною термінологією. У нас в Угорщині було інакше. У 90-ті роки у нас сформувалася, нехай і недосконала, ліберальна демократія. Вона проіснувала 20 років, поки після 2010 року не була пущена на злам силами, які створили мафіозну державу. У Росії ж це сталося шляхом еволюції колишньої олігархічної системи. Інший приклад – Україна. Там спроби створення єдиної піраміди мафіозної влади – найбільш масштабну таку спробу зробив Янукович – виявилися невдалими, їх змели революційні виступи. Але підсумком виявився поки не перехід до якоїсь нормально функціонуючої демократичної системи, а швидше нестійка рівновага між олігархічними угрупованнями.
– Уряд Віктора Орбана оголосив кілька років тому політику «відкритості на Схід», яка включає в себе зближення з путінською Росією. Це суто геополітичний маневр чи щось більше? Орбан відчуває в Путіні свого політичного «близнюка» і прагне заручитися його підтримкою?
У мафіозній державі влади без власності не буває
– Автократи схильні підтримувати один з одним хороші стосунки, якщо у них немає прямих приводів для суперництва. Це може бути, крім іншого, матеріально вигідно. Не потрібно дотримуватися правил транспарентності угод, властивих демократичним суспільствам. Наприклад, контракт з Росією на будівництво атомної електростанції в Угорщині був укладений в дусі «сімейного бізнесу», без проведеного за всіма правилами тендера. В цілому правила гри тут прості: олігархи, «наближені до тіла», користуються всіма можливими вигодами, концентруючи всю велику економічну і фінансову міць в руках правлячого клану. У цьому сенсі політика «відкритості на Схід» – це шлях до формування вигідного для цього клану альянсу, можливість укладення нових безконтрольних угод. А це, в свою чергу, означає все більшу концентрацію влади, тому що в мафіозній державі влади без власності не буває.
– Як би там не було, нинішні режими – і угорський, і російський – виглядають досить стабільними. А які у мафіозних держав є слабкі місця? Що їх може чекати – несподіваний крах, тривала стагнація – чи ще більш тривала стабільність?
Якщо взяти ідеологію путінського режиму, то це дивна суміш імперського мислення і націоналізму
– Ще в 2011 році, через рік після встановлення нинішнього режиму в Угорщині, у нас була дискусія про те, чи здатний цей режим бути стабільним. Я тоді стверджував, що так, здатний. Такі режими по суті своїй не ідеологічні, але вони спритно використовують ідеологію в своїх інтересах. Якщо взяти ідеологію путінського режиму, то це дивна суміш імперського мислення і націоналізму. Але все це теж має свою прагматичну основу.
Популістська ідеологія потрібна мафіозним державам для забезпечення єдності в суспільстві – між тими, хто виграє від існування такого режиму, і тими, хто програє або залишається при своїх
Скажімо, в Європі, в тому числі в таких країнах, як Угорщина чи Чехія, Кремль не обмежується дипломатією або пропагандою – там задіяна і «дипломатія газової труби» (або, як у випадку з Угорщиною, атомних реакторів), що надає можливості для взаємного збагачення правлячим кланам з обох сторін. Ну, а популістська ідеологія потрібна мафіозним державам для забезпечення єдності в суспільстві – між тими, хто виграє від існування такого режиму, і тими, хто програє або залишається при своїх. Це знову-таки характерно як для Угорщини, так і для Росії та інших пострадянських країн. Ті, хто у виграші, хто належить до правлячого клану або його обслуги, висловлюють своє задоволення за допомогою ідеологічних символів. Ті ж, хто залишився чужим на цьому святі, отримують дозу ідеологічної «анестезії»: їм пояснюють, що вони – частина нації або великої держави, спадкоємці тих чи інших традицій тощо.
– А все-таки, як щодо слабких місць мафіозної держави?
Тепер питання стоїть не про експорт демократії, як ще нещодавно, а про те, як не допустити експорту автократії в ті країни, де демократія існує
– Розвиток патерналістських мереж веде до того, що все більша частина громадян так чи інакше потрапляє у залежність від правлячого клану, працює на нього. Все це поєднується з цілеспрямованою політикою стосовно опозиційних сил: вони частково маргіналізуються, частково приручаються режимом. В тій чи іншій мірі включається машина репресій – в Угорщині менше, в Росії та інших пострадянських країнах – більше. Але в цілому мафіозна держава здатна тривалий час утримувати стабільність за допомогою менш жорстких репресивних методів, ніж більш «традиційні» диктатури. Я, на жаль, не дуже оптимістичний ще й тому, що зараз ми живемо в ситуації, яка грає на руку мафіозним державам. Адже популістські тенденції посилюються в усьому світі – подивіться на те, що відбувається в Туреччині, на Brexit або на феномен Дональда Трампа в США. І тепер питання стоїть не про експорт демократії, як ще нещодавно, а про те, як не допустити експорту автократії в ті країни, де демократія існує.