Спеціально для Крим.Реалії
Під гомеричний «регіт» російських Іскандерів американці запровадили два пакети санкцій за Крим і війну на Донбасі, а європейці мають намір продовжити на півроку санкції проти 146 осіб і 37 організацій через агресію Москви проти нашої країни. Підсумком саміту G20 в Китаї стала фактична відмова Заходу від прямих переговорів із Кремлем щодо «українського питання». Німці і французи не захотіли обговорювати реалізацію Мінських домовленостей без участі представників офіційного Києва. Російський президент Володимир Путін за кілька тижнів до саміту намагався шантажувати Київ і Брюссель масованим вторгненням із боку Криму й південного військового округу, але зазнав приголомшливої дипломатичної поразки.
На початку минулого місяця російські спецслужби незграбно сфабрикували історію про «диверсантів», направлених на півострів нібито українською військовою розвідкою. Частина затриманих виявилася кримчанами з російськими «аусвайсами». Історія від початку була шита білими нитками. Спочатку окупанти повідомили, що члени групи проривалися під прикриттям артилерії і бронетехніки, що нерозумне саме собою. Первісна версія пропагандистів зводилася до того, що затримані планували вибухи на важливих промислових підприємствах і об'єктах соціальної інфраструктури. Потім у хід пустили версію про спроби Києва зірвати курортний сезон на окупованому півострові, що виглядає ще більшим абсурдом. Кримчани нічого не заробили на туристах із вини окупантів, а не міфічних українських «терористів».
«Кримнашисти» чекали, коли їхній фюрер виголосить сакраментальну фразу «мочити в сортирі», але марно
Незважаючи на це, Володимир Путін із розумним виглядом міркував про те, що Україна «перейшла до практики терору». «Кримнашисти» чекали, коли їхній фюрер виголосить сакраментальну фразу «мочити в сортирі», але марно. Кремлівський ватажок обмежився лише багатозначною фразою про те, що Москва не залишить без уваги дії української сторони. «Звісно, в цих умовах зустрічатися в нормандському форматі, тим більше в Китаї, безглуздо», ‒ сказав Путін. Як показали подальші події, провокацію на кримському «кордоні» готували тільки заради спроби вивести Київ із переговорів щодо Донбасу і скасувати санкції без реалізації Мінських домовленостей.
Російська армія під виглядом «раптової перевірки» розпочала підготовку до військових навчань «Кавказ-2016», чим насторожила українську громадськість. Адже саме так Москва 2008 року організувала вторгнення на грузинські землі. На такому тлі Путін вирушив на саміт до Китаю. Благо, європейські політики давно усвідомили, що російський президент спеціально вдає із себе психопата. До великої війни в Україні він поки не готовий, але й відмовитися від спроб дестабілізувати нашу країну він не може, бо одразу виникне питання щодо Криму.
Зустріч із французьким президентом Франсуа Олландом показала, що ЄС не має наміру в деталях обговорювати проблему терористичних «республік» Донбасу без України. Офіційний Париж анонсував проведення в жовтні чергової зустрічі «нормандської четвірки». Російському лідерові довелося наступити собі на горло і спішно визнати, що колишній формат переговорів не має альтернативи. Взагалі, з «Кримнашем» і бійнею на Донбасі Володимир Путін потрапив у ідіотську ситуацію. Він розглядав інтервенцію в Сирію як можливість нав'язати Вашингтону свій порядок денний щодо окупованих українських територій. Після зустрічі з президентом США Бараком Обамою у рамках саміту G20 з'ясувалося, що тепер Крим і Донбас стали тими важелями, якими з Москви вибивають позитивнішу позицію щодо Дамаска.
Москва, з одного боку, демонструє готовність до компромісу, але, з іншого, там прекрасно розуміють, що «продати» диктатора Башара Асада за визнання «Кримнаша» вже не вийде
Москва, з одного боку, демонструє готовність до компромісу, але, з іншого, там прекрасно розуміють, що «продати» диктатора Башара Асада за визнання «Кримнаша» вже не вийде, а поступки щодо терористичних «республік» Донбасу не обіцяють послаблень проти окупованого півострова й тим більше не зміцнюють владу поки ще сирійського президента. Історія із «кримськими диверсантами» й гучне брязкання зброєю біля наших кордонів були відчайдушною спробою вийти з цього замкнутого кола. Витівка не вдалась, а Вашингтон показав, що Росія заплатить більшу ціну за агресію проти України.
Якщо порівнювати нинішню поведінку Путіна й політику Кремля навесні-влітку 2014 року, то єлейні промови про безальтернативність «нормандського формату» вже самі собою є істотною поступкою. Кремль був готовий на обмежену ескалацію з боку анексованого Криму, але відступив під тиском цивілізованого співтовариства. Спецоперація із захоплення й розкручування «українкої ДРГ» із гуркотом провалилася. Російському президенту довелося терміново дезавуювати колишні заяви і продовжити переговори з нашою країною.
У кремлівській реальності світова політика має не просто ієрархічну структуру, а є чимось на кшталт в'язниці, де є «пахани», «блатні», «шістки» й інші групи в'язнів
Путіна і його команду в черговий раз підвели некомпетентність і повне нерозуміння того, як влаштована європейська політика. Звучить парадоксально, але вони сприймають дипломатію крізь призму власних напівкримінальних установок. У кремлівській реальності світова політика має не просто ієрархічну структуру, а є чимось на кшталт в'язниці, де є «пахани», «блатні», «шістки» й інші групи в'язнів. У їхньому розумінні, Україна не має політичної суб'єктності, а анексію Криму можна легалізувати, домовившись із західними «паханами». Така ментальна прірва призводить до того, що Кремль б'ють (поки ще економічно), а на кожній зустрічі розмовляють із ним крізь зуби.
Російські пропагандисти можуть говорити все, що завгодно, але саміт «великої двадцятки», до якого Москва так ретельно готувалася, обернувся гучною персональною поразкою Володимира Путіна. Відтепер кремлівські «планувальники» можуть вигадати яку завгодно гидоту в Криму чи на Донбасі, але кожного разу вони наштовхуватимуться на жорсткий економічний тиск. Час «хитрих планів» вийшов безповоротно.
Сергій Стельмах, політичний оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції