Спеціально для Крим.Реалії
Міф про «російську весну» в окупованому Криму занепадає й розсипається на очах. Із облізлого фасаду кремлівської політики сповзає остання фарба, оголюючи справжню природу окупації півострова – фінансовий інтерес колабораціоністів, заради якого вони погодилися зіграти у виставі під назвою «кримський референдум».
Українська прокуратура опублікувала перехоплення розмов радника російського президента Сергія Глазьєва з колишнім депутатом Держдуми Костянтином Затуліним, у яких вони обговорювали плани з анексії Криму і створення «Новоросії». У розпорядженні правоохоронців виявилися записи бесід путінського радника з колабораціоністами і провокаторами, які займалися дестабілізацією обстановки в Криму, Одесі, Запоріжжі й Харкові.
Глазьєв навідріз відмовився коментувати записи. Затулін назвав опубліковані бесіди «компіляцією», але погодився, що такі розмови мали місце й він дійсно перебував у лютому-березні на півострові. Звісно, вони обидва були лише виконавцями у брудній грі. Рішення про анексію ухвалювали похапцем і на найвищому рівні. Президенту Володимиру Путіну не потрібен був Крим сам по собі, його розглядали тільки як засіб дестабілізації України. До речі, так його розглядають досі. Ніхто й не думав заливати кримчан грошима, створювати якусь «вітрину» оновленої Росії. Кремлівські стратеги повелись у властивій манері аферистів із пітерської підворотні. Шулери запропонували кримчанам зіграти в карти. Як відомо, жертва програє не в той момент, коли бачить свої карти, а коли тільки сідає з шахраєм за гральний стіл.
Кримські «ватники» й колабораціоністи всіх мастей із радісними криками сіли грати з лохотронщиками
Кримські «ватники» й колабораціоністи всіх мастей із радісними криками і криками «Росія виділить багато грошей» сіли грати з лохотронщиками. Іронія ситуації в тому, що з ватажками «кримської весни» Кремль як би розрахувався, але за чужий рахунок. «Спікер» Володимир Константинов подався в зрадники, в тому числі й тому, що його фірми заборгували українським банкам приблизно мільярду гривень. Майно «прем'єра» Сергія Аксьонова було заарештовано через борги перед фінансовими установами ще до окупації.
Один із найцікавіших розмов у Глазьєва відбувся 6 березня 2014 року з нинішнім «головою» Криму. Кремлівський радник заявив, що його не влаштовує формулювання питань, винесених на «референдум», і наполягав на тому, що варіант «за Україну» потрібно позначити чіткіше.
Глазьєв: «Мені здається, що питання по референдуму сформульовані невдало. Це не тільки моя думка. Тут ми думаємо, а як їх поставити так, щоб вони були однозначно зрозумілі людям. Тому що багато хто просто за слова «в складі України» не проголосує.
Аксьонов: «Ні, в складі України й не збираються. Тобто як би голоси, сьогодні ми й не очікуємо, що за Україну проголосують. Просто, там же колеги працюють, тут же висадилося груп п'ять. Тобто як би ваших співвітчизників. Там із різних організацій, які привезли, в тому числі, і готові матеріали, узгоджені ніби з Держдумою, з точки зору можливості ухвалення Держдумою відповідних нормативів».
Красномовний «прем'єр» підтвердив, що опереткове «голосування» провели під дулом російських автоматів і невсипущим контролем із боку кремлівських функціонерів
Залишимо осторонь питання, чому пан Аксьонов, який керував партією «Русское единство», так і не навчився говорити російською. Красномовний «прем'єр» підтвердив, що опереткове «голосування» провели під дулом російських автоматів і невсипущим контролем із боку кремлівських функціонерів. Жителям не залишили жодного вибору. До 6 березня 2014 року колабораціоністи толком не уявляли, «приєднає» Росія територію офіційно чи на зрадників чекає доля Абхазії й Південної Осетії. І тільки того дня стало відомо, що на «голосування» винесуть варіант про анексію півострова Російською Федерацією.
Записи Затуліна-Глазьєва в черговий раз нам нагадали про справжній генезис «російської весни» й рушійні сили сепаратизму в Криму й на сході нашої країни. Перше, на півострові не було ніякого «народного повстання», а липовий «референдум» ніяк не тягне на реалізацію права на самовизначення. Адже саме на цьому роблять акцент брехливі кремлівські дипломати і пропагандисти, розповідаючи західним політикам про нібито одвічне бажання кримчан жити в Росії. Тут вони досягли деяких успіхів. Навіть кандидат у президенти США Дональд Трамп в інтерв'ю Радіо Свобода заявив щось на кшталт «як мені розповідали, кримчани самі вибрали Росію».
Гроші і ще раз гроші – ось заради чого люмпени й невеликий криміналітет наважилися на боротьбу з «бандерівцями» й «фашистами»
Друге, всі гучні заяви про «русскій мір», «рідну гавань», «ми завжди були росіянами», «України як держави більше немає» і чванливі акції протесту під російськими прапорами – куплена агітація й масовка. Гроші і ще раз гроші – ось заради чого люмпени й невеликий криміналітет наважилися на боротьбу з «бандерівцями» й «фашистами». Фінансове питання – основна тема, що фігурувала у спілкуванні Глазьєва й Затуліна. Кремлівські функціонери просували проект «Новоросія» заради власного збагачення. Розповідаючи електорату казки про «збирання земель» і «захист російськомовних», вони розтягували бюджети, виділені Кремлем на дестабілізацію України.
Третє, в Криму, Одесі, Запоріжжі й Харкові не було широкої соціальної бази для проросійських мітингів. До Сімферополя довелося завозити людей із Севастополя. Туди ж вони потрапили з території Росії. Сімферопольці переконались у цьому 26 лютого 2014 року, коли відбувся відомий мітинг під будівлею республіканського парламенту. Кримським татарам і українцям протистояла навезена масовка й купка місцевих «професійних росіян». Там же був і Сергій Аксьонов, який, як відомо, «проходив повз».
«Брудні гроші», а не широкі народні маси лежали в основі анексії Криму й путінської зовнішньої політики взагалі. Всі роки «вставання з колін» Кремль намагався підкупити не тільки еліту і криміналітет із ближнього зарубіжжя, але й із європейських країн. Тому абсолютно логічно, що у відповідь на «гібридну війну» проти України Сполучені Штати вдарили агресора по самому його хворому місцю – економіці й фінансам.
Сергій Стельмах, політичний оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції