20-21 серпня в Києві відбувся шостий Всесвітній форум українців, в якому брала участь і кримська делегація. Підсумком двох днів роботи стало звернення до міжнародної спільноти та української влади з пропозиціями вжити всіх заходів для деокупації та реінтеграції півострова, а також для захисту прав українців і кримських татар на окупованій території.
Your browser doesn’t support HTML5
Одним з авторів цієї постанови був координатор громадської організації «Таврійська гуманітарна платформа» Андрій Іванець:
‒ Робота над цим зверненням ще триває, але в цілому ми як кримчани зустріли розуміння наших проблем. Ми розповідали про те, що має зробити Україна, чого ми хочемо від світової спільноти у справі деокупації Криму. На жаль, в української влади не просто відсутня подібна стратегія ‒ навіть наш форум, де люди з усього світу добровільно зібралися обговорювати це питання, не отримав державної підтримки. Мені здається, це багато про що говорить, але ми не опускаємо руки.
Координатор Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник: «Більшість українських шкіл у Криму закрили: зараз продовжує працювати тільки одна із семи. У шість разів скоротили кількість українських класів в інших навчальних закладах. При цьому місцева російська влада підносить це так, ніби учні та їхні батьки масово відмовляються від вивчення української мови. Наприклад, в українській гімназії в Ялті чиновник від освіти буквально залякував людей, щоб вони написали такі відмови. Директори закривають українські класи через побоювання втратити свої місця, тобто фактично в Криму зараз немає освіти українською мовою».
Активіст Українського культурного центру в Криму Леонід Кузьмін наводить конкретні приклади утисків української культури:
‒ Я нагадаю: в Криму закрили дитячу театральну студію «Світанок», а український театр одним із перших рішень окупаційної влади перетворили просто в музичний. Я надіслав офіційний запит, щоб дізнатися статистику щодо вивчення української мови в місцевих школах, і мені надіслали якісь міфічні цифри: нібито 9 тисяч школярів вивчають її як предмет, а ще 13 тисяч ‒ як факультатив. Але це все є лише на папері. Насправді російська влада проводить цілеспрямовану асиміляцію населення.
Андрій Іванець вважає, що боротися з культурною асиміляцією можна не в кримському підпіллі, а в загальноукраїнському просторі:
‒ Зрозуміло, що з об'єктивних причин ми мало що можемо робити на окупованій території, але підтримувати українську культуру в Криму можна і дистанційно. Наприклад, 13-й Всекримський конкурс імені Лесі Українки провели на материку, але я сподіваюся, що він ще повернеться на півострів. Таврійський національний університет розгортає свою роботу в Києві, і його, безперечно, треба підтримувати. До речі, Міністерство освіти, нарешті, вирішило проблему зі школярами, які навчаються на окупованій території в невизнаних Україною навчальних закладах: тепер вони безперешкодно можуть вступати до вишів на материку. Було б бажання ‒ вирішити можна все.