«Грецька карта» російського міфу про Крим

Спеціально для Крим.Реалії

Як уже було не раз і не два помічено, міфи практично ніколи не ходять поодинці, і нинішній – не виняток. Якщо маніпулятори відмовляють кримським татарам у праві на статус корінного народу, а «багатоликій, але монолітній російській нації» він загалом і не потрібен, то нішу необхідно заповнити ким-небудь ще. І греки якнайкраще підходять на цю роль.

Як уже було відзначено вище, для Міфу про «КримНаш» важливо прив'язати статус корінного народу до етногенезу, назвати кримських татар нащадками «монголо-татар» і з легкістю оголосити корінним населенням греків, які, як усім відомо, жили на півострові раніше від монголів. Про те, що кримські татари – не монголо-татари, я вже говорив, тепер настав час розібратися, чому греки, які створили в Криму цивілізацію, нині все ж не є корінним народом.

У цього міфу два корені. По-перше, юридична безграмотність, яка допускає змішування статусу «автохтонів» або «аборигенів» зі статусом «корінного населення». По-друге – політичні ігри навколо кримських татар, які особливо загострилися на початку 90-х років минулого століття після повернення народу з місць спецпоселень. Радянська академічна наука вже півстоліття була прихильною до греків, хоча остаточно міф сформувався відносно нещодавно.

«Заснування в Криму міст-полісів еллінськими виселенцями мало велике позитивне значення для історичного розвитку Криму, так як долучило його до високої античної цивілізації. Симбіоз грецьких міст і місцевого населення призвів до створення своєрідної культури Причорномор'я», – писав радянський академік Борис Рибаков.

Свого роду хрестоматійним можна вважати наступний текст, написаний одним з лідерів Російського руху Криму Вадимом Мордашовим 1992 року.

«Поділ кримчан на «сторонніх» і «корінних», який нав'язується татарським Меджлісом, часто звучить з вуст деяких політиків. Статусом «корінних» вони наділяють кримських татар, а кримським росіянам, кримським українцям, кримським грекам та іншим національним групам відводять статус «сторонніх». На цій підставі присвоюються спеціальні права «корінної» (татарської) нації в порівнянні з іншими національними групами Криму... Насправді, найдавнішими з національних груп, що нині живуть у Криму є кримські греки, бо достеменно відомо, що вони жили в Криму принаймні з 6 століття до нашої ери... І тільки в 13 столітті з Золотою Ордою до Криму прийшли татари... на відміну від справжніх аборигенів Америки – індіанців – ніяка з національних груп, що нині проживає в Криму, не може претендувати на кримське «аборигенство», на «корінність», а тим більше на етнічну винятковість. Саме тому ставити питання про претензії татар на звання «титульної нації» необґрунтовано і просто небезпечно», – писав Мордашов.

Отже, в одну купу звалили історичні та юридичні аргументи, кримських татар прив'язали до Золотої Орди, а греків назвали найдавнішою національною групою. Подібне твердження швидко стало «загальним місцем», повторюваним з тексту в текст, поки 2014 року головний російський історик Володимир Путін не вилив його з бронзи. На зустрічі в Сочі з кримськотатарськими політиками і громадськими діячами, до якої ми ще повернемося, російський президент, у відповідь на пропозицію визнати кримських татар корінним народом півострова, сказав так:

«Знаєте, про це, звісно, можна подумати. Тільки нам, вирішуючи одне питання, не можна породжувати інші проблемні (питання). Що я маю на увазі? Один з корінних народів... – це греки, вони теж мають право, греки тут були раніше нас з вами, розумієте?».

«Освячена» самим Путіним формула «греки – корінний народ Криму» стала універсальним обґрунтуванням у відмові кримськими татарам у цьому статусі. Але чи дійсно греки можуть претендувати на таку честь? Давайте розберемося. Почнімо з простого – з юридичного боку. Як я вже неодноразово підкреслював, статус корінного народу і пов'язаний з ним привілей самовизначення надаються за критеріями міжнародного права і не залежать від давнини або унікальності цього народу. Але що найважливіше, корінним народом не може вважатися той, який має у своєму розпорядженні власну державу. Нинішня Греція існує з 1830 року, тому на момент встановлення державних кордонів Криму – що 1921-го, що 1991 року – греків за сучасними правовим нормам не могли вважати корінним народом.

А що стосується греків як нібито найдавнішого з народів, що проживають на півострові, то це не більше ніж хибний погляд, заснований на надлишково широкому розумінні етноніма «грек». Насправді, у кримській історії не було ніяких єдиних греків, а були чотири хвилі умовного грецького населення, які часто говорили різними мовами.

Перша хвиля – це древні греки або, точніше, елліни, сучасники Геродота і творці демократії. Вони переселялися до Криму, починаючи з 600-х років до н. е., десь, наприклад, на Боспорі, змішуючись з місцевими варварами, десь, як в Херсонесі, зберігши себе «в чистоті» до римського часу. У кращі роки еллінам у Криму належав весь Керченський півострів і землі аж до Старого Криму і Судака, а також широка смуга землі від Севастополя до Чорноморського. Після Великого переселення народів (від готів 3 століття до гунів 5 століття) говорити про «чистих» древніх греків безглуздо. Нові народи з власною культурою і поширення християнства остаточно стерли в Криму риси класичної античності. У цей же період назавжди вийшла з ужитку давньогрецька мова.

Друга хвиля – це середньовічні власне «кримські греки», а точніше ромеї, відомі нам як візантійці, ні мовою, ні вірою не схожі на еллінів. Після входження Херсонеса і Боспора до складу Візантії в 530-х роках Крим перетворився на місце постійного вигнання неспокійних елементів зі столиці. Ці ромеї охоче вступали в шлюби з християнськими народностями Криму і спільно з готами і аланами утворили в горах своє князівство Феодоро. Середньогрецька мова стала лінгва-франка ранньосередньовічного півострова. Після турецького завоювання Криму в 1475 році етнос кримських греків розколовся: більша частина разом із кримськими готами і аланами прийняли іслам і дуже скоро розчинилися серед кримських татар. Ті, хто лишився, утворили дві етнографічні групи: румеїв і урумів. Обидві сповідували християнство, але румеї зберегли грецьку мову, а уруми заговорили тюркською. 1778 року 18 тисяч румеїв і урумів були депортовані Суворовим до Азовського моря, ставши маріупольськими греками. Ялта, Мангуш та Старий Крим у Приазов'ї – їх рук справа.

Третя хвиля грецьких переселенців – це біженці з Османської імперії початку XIX століття і моряки, запрошені на російську службу. Ці греки говорили вже новогрецькою мовою. Разом із православними албанцями, відомими під ім'ям арнаутів, вони оселилися спочатку під Керчю, а потім були переведені до Балаклави, де з них утворили окремий прикордонний батальйон. На відміну від своїх попередників, балаклавські греки ворогували з кримськими татарами, і відлуння цього конфлікту будуть чутні на початку XX століття. Батальйон через кілька років розформували, і грецькі воїни перетворилися в хліборобів і виноградарів Гірського Криму і Південного узбережжя. А в червні 1944 року їх нащадки були депортовані радянською владою в Центральну Азію разом з іншими «покараними народами».

Нинішня четверта хвиля – лише частково пов'язана з попереднім грецьким населенням. До війни греки становили майже 2% населення півострова і зберігали багато рис традиційної культури. Сьогодні грецька громада ледь піднялася над відміткою 0,1% кримчан. Падіння чисельності в 13 разів призвело до фактичного зникнення греків з багатобарвної колись кримської палітри.

Таким чином, історія грецького населення півострова переривалася один раз частково і два – повністю, тож ніякої прямої спадкоємності між еллінами 7 століття до н.е. і сучасною громадою греків немає. Тому називати греків найдавнішим народом з тих, що нині проживають у Криму, – ненауково.

Грецький народ і без цього має безліч заслуг перед кримською історією, щоб дозволити йому стати розмінною монетою в російській пропаганді.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакці