40 років виповнилось Олегу Сенцову, з яких майже 2 з половиною він перебуває в російській в’язниці. Як змінили вони українського політичного в’язня в Росії? Чи він ослаб, чи навпаки – зміцнів як особистість? На це запитання сестра українського режисера Наталія Кочнєва, яка нещодавно переїхала до Києва з Росії, відповіла в ефірі програми «Свобода сьогодні».
– Я вважаю, що Олег не змінився зовсім, тобто, яким він був, таким і залишився – упевненим у собі, дуже прямим, це його головна риса, прямота, і їй він не зраджує зовсім. Я не бачу, щоб Олег якось змінився.
Наталія Кочнєва (праворуч)
– Як він відзначає свій день народження?
– Я не можу відповісти на це запитання, але підозрюю, що ніяк. Десь привітають його, можливо, листівочки там викладуть, зі співкамерниками, якось так... Отримає телеграми, привітання. Я не думаю, що в колонії суворого режиму можливо відзначати день народження так, як це розуміють на волі.
– Як часто у Вас є можливість спілкуватися з братом і в який спосіб, адже місце, де його утримують в Якутії, дуже далеко? Чи є можливість йому телефонувати?
– Один дзвінок на місяць. Телефонує Олег. Ну, я чекаю, що наступний буде тижнів за два.
– Чи має він можливість дізнаватися про те, як його підтримують в Україні? Наприклад, про цю акцію на майдані Незалежності в Києві до його дня народження? Чи знає він про це?
Your browser doesn’t support HTML5
У центрі Києва вивісили банер із привітанням Олега Сенцова з 40-річчям (відео)
– Обов’язково про неї дізнається пост-фактом. Тобто, від нього це не приховується зовсім. Що готується і як все це буде – він, звичайно, дізнається.
– Як впливає на його стан ось ця підтримка з України?
Він завжди вдячний за підтримку. Тому що для політв’язня це найголовніше, щоб не забували людину
– Він вдячний. Він завжди вдячний за підтримку і дякує, що його не забувають. Тому що для політв’язня це найголовніше, напевно, щоб не забували людину. І ті, хто просто сидять, і ті, хто сидять з підтримкою.
– Звільнення Надії Савченко – чи це був меседж для Олега, що тепер він наступний?
Він дуже радий і за Надію, і за Гену Афанасьєва, що вони врешті-решт вийшли
– Олег дуже боїться сподіватися. Він сподівається, звичайно, що скоро вийде, але він дуже неохоче на цю тему говорити. Бо, каже: «Я повірю, тоді, коли я вийду! А зараз обговорювати це немає сенсу!» Але він дуже радий і за Надію, і за Гену Афанасьєва, що вони врешті-решт вийшли.
- Що Олега непокоїть найбільше – його власна доля, доля Криму, чи доля його дітей?
– Найбільше, що його турбує – його діти. Це на першому місці у нього. Але в основному ми спілкуємося саме про них. На першому місці у нього діти і найболючіша точка для нього. Діти зараз у бабусі в Криму.
– Чи на дітей Олега чинять тиск представники російської влади окупованого Криму?
– Немає цього. Немає. Ми за цим стежимо. Цього нема. Ніякого пресингу на сім’ю там не чинять.
– Ви в Україну приїхали на якийсь час чи переїхали до України?
Я емігрувала сюди. Я зараз живу в Києві
– Я емігрувала сюди. Тобто я переїхала. Я зараз живу в Києві. Я тут вже місяць живу.
– Як Ви себе відчуваєте в Києві?
– Набагато краще, звичайно ж, ніж до переїзду. Мені тут набагато комфортніше.