Турецька надія кримських колабораціоністів

Кримськотатарські колабораціоністи отримали наказ «дружити» з Туреччиною. Місцевим маріонеткам довелося спішно перевзуватись у повітрі, роблячи вигляд, що восени минулого року у відносинах між Москвою й Анкарою нічого не сталося.

Туреччина далеко не вперше стала для них каменем спотикання. Наприкінці 2014 року під час офіційного візиту президента Володимира Путіна до Анкари кремлівські маріонетки зігнали в центр Сімферополя кримськотатарських студентів і бюджетників, влаштувавши нібито мітинг на підтримку державного візиту. «Віце-спікер» Ремзі Ільясов і «віце-прем'єр» Руслан Бальбек розповідали співвітчизникам, що варто трохи потерпіти, й офіційна Анкара визнає «російський» Крим, і взагалі крадений півострів може стати сполучною ланкою між двома державами. На той момент влада Туреччини, офіційно не визнавши російської окупації, зберегла ділові контакти з захопленою територією. До Криму надходили турецькі продукти й одяг, що давало окупантам кволу надію.

Після інциденту зі збитим бомбардувальником Су-24, російська політика розвернулася на 180 градусів. Колабораціоністи, підкоряючись вказівці згори, з усією «пролетарською ненавистю» почали поливати брудом Туреччину, якій ще за день до цього клялись у любові й вірності. Градус політичного оскотинення досягнув таких меж, що в центрі кримської столиці публічно спалили опудало президента Реджепа Ердогана. Кримські «ватники» плювалися слиною, трясли кулаками, повторюючи кремлівські погрози: «Помідорами не відбудетесь!».

Днями влада Туреччини вчергове висловила співчуття родині загиблого льотчика. Кремль нахабно перекрутив їхні слова. Політики і пропагандисти цілодобово безперервно розповідали про нібито «вибачення» Ердогана перед президентом Путіним. На тлі уявної «нормалізації відносин» маріонеткам надійшла команда «дружити» з Анкарою. Мабуть, це одне з найбільш безглуздих завдань, які російські куратори давали кримськотатарським колабораціоністам. Муфтій Криму Еміралі Аблаєв вважав за краще відмовчатися. Руслан Бальбек пробурмотів щось незрозуміле щодо можливого відновлення побратимських відносин із турецькими містами. В настільки невпевненій поведінці немає нічого дивного. Адже в листопаді минулого року той же Бальбек рапортував журналістам про згортання турецьких бізнес-проектів на півострові. Вигнавши іноземних підприємців, місцева «влада» сама вистрілила собі в ногу.

Цього разу брудну роботу довелося робити Ремзі Ільясову. Він закликав керівництво Туреччини визнати «російський» півострів, назвавши кримських татар «мостом дружби» між країнами.

«Ми закликаємо турецьке керівництво максимально виважено підійти до питань, що стосуються Криму, й діям київського режиму в цілому. Треба поважати вибір кримчан», – сказав Ільясов російським журналістам.

Достатньо сумнівно, що турецький президент чи прем'єр узагалі дізнаються про пропозицію пана Ільясова. «Віце-спікер» готовий озвучувати будь-які тези Кремля, зовсім не вникаючи в їхню суть. Він продемонстрував, що нічого не розуміє не тільки в національних питаннях, але й у міжнародній політиці.

По-перше, ніяких політичних компромісів між Москвою й Анкарою не було. Російська сторона повністю капітулювала перед турками по Сирії. Адже причиною атаки на нещасний бомбардувальник були багаторазові авіаудари по позиціях сирійських туркоман. У Туреччині вважають їх співвітчизниками. Так звані «вибачення» президента Ердогана – кволе прикриття ганебного відступу. Сирійська авантюра не принесла Кремлю очікуваних дивідендів, а підтримка диктатора Башара Асада обходиться занадто дорого. Одразу після «вибачень» у російському МЗС запевнили, що в них немає ніяких розбіжностей щодо сирійської проблеми з колегами з Анкари. Тобто російська сторона вчергове підтвердила, що не має наміру підтримувати алавітський режим до останнього. Путіну потрібно піти з Сирії, зберігши обличчя, але при жорсткому конфлікті з Туреччиною подібного роду проекти приречені на провал.

По-друге, турецька сторона показала, чого вартує войовнича риторика Кремля. У разі протистояння з сильним противником (особливо, якщо це країна-член НАТО) Москва здатна тільки на порожні погрози й банальний наклеп. Спроба звинуватити турків у спільному з ІДІЛ нафтовому бізнесі провалилася. Європейські політики зробили з інциденту відповідні висновки. По-третє, турецькі військові наочно продемонстрували військову нікчемність «сакрального» Криму. Навесні 2014 року окупанти обгрунтовували необхідність анексії українського півострова нібито прагненням «дати відсіч» НАТО. Отже, минулої осені їм надали відмінну можливість продемонструвати стратегічну міць кримського плацдарму. В підсумку все прогнозовано завершилося бурлінням у ЗМІ, криками в соціальних мережах, забороною на помідори й туристичні поїздки. Іронія ситуації в тому, що Москва, дозволивши відпочинок у Туреччині, зробила «контрольний постріл» по кримським курортам, які й без того ледь животіють.

На такому зовнішньополітичному тлі чекати від Анкари навіть неформального визнання «Кримнаша» взагалі не варто. Ремзі Ільясов сказав велику дурницю, але іншого виходу він не мав. Кримська «влада» дала йому посаду з банального розрахунку. Він на посаді «віце-спікера» нібито представляє корінне населення, розповідаючи іноземним політикам і журналістам про нібито готовність кримських татар змиритися з російською окупацією. Тепер увесь розрахунок колабораціоністів будується на тому, що турецькі підприємці повернуться на півострів, а влада країни поставить фінансову доцільність вище норм законності й моралі. Але це лише порожні мрії. Домігшись серйозної поступки, Туреччина висуватиме все нові й нові вимоги. В найбільш незручний для Кремля момент Анкара може нагадати і про захист прав кримських татар, гноблених окупаційною адміністрацією.

Сергій Стельмах, політичний оглядач

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції