Кримськотатарська автономія можлива без зміни Конституції – Олексій Курінний

Голос експерта з міжнаціональних конфліктів, викладача Києво-Могилянської академії Олексія Курінного загубився серед політичних заяв про необхідність створення кримськотатарської автономії. Курінний провів розрахунки на основі статистичних даних і запропонував свій план, суть якого – зробити так, щоб кримські татари в майбутній автономії не були статистами, а могли вирішувати свої проблеми за допомогою демократичних інститутів.

– Блискавична анексія Криму стала можливою завдяки присутності на півострові значної кількості проросійськи, прорадянськи налаштованих громадян України. З реінтеграцією Криму ця проблема не зникне. Як реалізувати план створення кримськотатарської автономії і при цьому нейтралізувати вплив «совка» у Криму? У Вас є рецепт?

– Міркування про це й породили мій проект. Проросійське і слов'янське населення нікуди не дінеться. Можна шукати шляхи співпраці, йти від шляху переговорів, поступок... Мені здається, що це шлях у нікуди. Дані російського, багато в чому сумнівного перепису, показали, що частина кримськотатарського народу, значна частина, назвала російську мову рідною. Для української громади це взагалі катастрофічні показники: 3 відсотки українців Криму назвали рідною мовою українську. Далі розвиватиметься процес асиміляції, інтеграції в якусь подобу «русского мира» в Криму, якщо не буде реалізований проект кримськотатарської автономії. В принципі, існує кілька версій майбутнього Криму. Це буде або повернення до ситуації статус-кво з 1991 по 2014 рік, або загравання з російськомовним, слов'янським населенням. Для того, щоб Крим на «правильному» референдумі повернувся до складу України. Але є й більш справедливі концепції: створення кримськотатарської національної автономії чи територіальна автономія – республіка Крим. Останні два варіанти природні і справедливі, вони відповідають інтересам більшості населення України, української держави й суспільства, інтересам кримських татар – корінного народу, що постраждав як від депортації, так і від подій 2014-2016 років. Не влаштовують вони лише частину слов'янського населення і проросійські сили.

– Кримські татари на своїй рідній землі становлять меншість. Виникає питання: чи забезпечить автономія сама по собі можливість корінного народу на ухвалення рішень в автономії?

– На сьогодні кримськотатарський народ складає у Криму приблизно 14-16 відсотків населення. Це некомфортна цифра. За допомогою маніпулювання переписом у Росії ця цифра була зменшена до 12 відсотків – кримські татари плюс 2 відсотки татар. Хоча зрозуміло, що це один народ. Було б правильно й було б простіше сприймати автономію, якби згадана автономія охоплювала весь кримськотатарський етнос, але при цьому не охоплювала ті міста, інші населені пункти й території, де кримські татари в абсолютній меншості – 5 відсотків і менше. Досвід протистояння так званої «російської весни» 2014 року показав, що проросійські бунти й міжнаціональна ворожнеча розпочинались у тих містах і регіонах, де російськомовне чи російське населення становило понад 50-70 відсотків. Там, де пліч-о-пліч живуть українці і кримські татари, ніяких міжнаціональних суперечностей очікувати не слід.

Згідно з моїми розрахунками, що шокували деяких представників кримськотатарського руху, більш-менш були сприйняті українською стороною, прохолодно сприйняті представниками влади – автономія може охопити до 95 відсотків території Криму, де живе 70 відсотків його населення, приблизно 1,8 мільйона осіб. Кримські татари там становитимуть не менш ніж 20 відсотків, а з урахуванням того, що частина проросійського населення виїде після реінтеграції Криму, то 25 відсотків. Важливо, що на цих територіях проживатиме 93-95 відсотків кримськотатарського народу, 260 із 271 тисячі. Пропонується поза автономією залишити території Малої Ялти, Малої Феодосії, Малої Алушти, де кримські татари становлять до 3 відсотків населення, або 5 тисяч осіб. І, можливо, деякі північні території: міста Армянськ, Джанкой, Красноперекопськ. Там кримські татари теж складають не більш ніж 3-4 відсотки, а подекуди 2-3 відсотки населення. За моїми розрахунками виходило, що до території автономії не потрапить 8-9 тисяч кримських татар із 271 тисяч.

Але при цьому поза автономією опиниться понад 500 тисяч проросійськи налаштованого населення. Такі території можна приєднати до Севастополя, а на півночі Армянськ, Красноперекопськ, частина Джанкоя – або до Запорізької, або до Херсонської області. Тут є не тільки національні питання, демографічні, а й питання логістики. Якби Україна змінила ці межі до 1991 року, то зараз – це була б найкраща гарантія від загрози сепаратизму.

І так само добре, що значна частина населення, яка, в принципі, органічно не сприймає кримськотатарську автономію, це, перш за все, жителі півдня й найбільш проросійських регіонів – Севастополь, Ялта, Феодосія, могли мати можливість жити окремо, але в межах України . Тобто отримуємо державність кримських татар, абсолютно життєздатну автономію, територію, де вони становлять уже не символічні 10-16 відсотків, а 20-25 відсотків. І тут буде зосереджений рекреаційний потенціал, Сімферополь, основні міста центрального Криму. Ця теорія не передбачає ніяких понять резервації чи створення гетто. Навпаки, коли буде створена така державність, то вона зможе захищати інтереси кримських татар як корінного народу і в Севастополі, і в інших містах, і навіть на півночі Херсонської області, і по всій Україні. Буде прямий зв'язок із вищими органами української влади. Для кримських татар автономія буде не символом, вона зможе реалізовувати цілі народу, мобілізувати матеріальні, людські й адміністративно-владні ресурси для забезпечення прийнятного життєвого рівня, для реалізації соціально-економічних прав кримських татар і національного миру.

– Як Ви уявляєте собі систему представництва національних громад у кримських органах влади?

– Можна виділити чотири основні групи: це етнічні росіяни – більшість у Криму, згідно з переписом населення, кримські татари, українська національна меншина, інші народи – не більше ніж 5 відсотків. При цій системі можуть бути встановлені певні квоти для кожної етнічної групи.

Існують плани закріпити за Меджлісом «блок-пакет». Але це негативістське рішення. Тому що так можна блокувати рішення Верховної Ради Криму, але вкрай важко лобіювати свої інтереси. В моїй же схемі будуть прямі вибори для кримськотатарської громади, для російської громади і, можливо, для інших, а також непрямі вибори для української громади, меншої за чисельністю в порівнянні з двома іншими, і при цьому сильно асимільованої. Вони обиратимуть своїх представників через патріотичні організації, список яких може бути затверджений законодавчо.

У результаті буде сформовано парламент, де громади зможуть виступати монолітно, можливо, з імперативним мандатом. Українці і кримські татари матимуть до двох третин голосів у парламенті автономії. У такій ситуації парламент контролюватиметься корінним народом у співпраці з українцями, перш за все. Така система має прецеденти у світі, наприклад, у Лівані, де вкрай складна була міжнаціональна ситуація. Там у законодавстві передбачені квоти для представників різних релігійних груп. Вони змагаються між собою за списками партійними, наприклад, або у мажоритарних округах, але в сумі все одно виходить «третина плюс третина, плюс третина». Ще один приклад – Північна Ірландія. Ірландці-католики боролися проти пробританських протестантів. Чи не хотіли брати участі у виборах. Але була створена в 98-99 роках така політична система, де вони могли набирати свої 40-45 відсотків у місцевому парламенті.

– Реалізація Вашого плану передбачає насильницьке переселення представників громад у межах Криму?

– Ні, ця концепція абсолютно не передбачає переселення, вона спрямована на міжнаціональний мир. Люди, які не хочуть жити у кримськотатарській територіальній автономії, але хочуть жити в Криму, отримають таку можливість. Усі насильницькі переселення чи примус до переселення неприйнятні в міжнародному праві з 1945 року.

– А як бути з тими, хто переселяються до Криму з моменту його анексії?

– Сьогодні ми можемо говорити лише про дотримання Женевської конвенції, що забороняє державі-окупанту переселяти населення зі своєї споконвічної території на окуповану. Звісно, до всіх, хто переїхав до Криму після 2014 року, будуть питання. І, в принципі, бажане, згідно з міжнародним правом, повернення цих людей до Росії. Що ж стосується громадян України за станом на 2014 рік, які привели біду й анексію в наш дім, то вони підпадають під дію Кримінального кодексу України – тут ознаки зради Батьківщини, розпалювання міжнаціональної ворожнечі... Їм доведеться відповідати в індивідуальному порядку перед Законом. Ні в якому разі не можна говорити про колективну відповідальність. При цьому не може йти мова про позбавлення колаборантів громадянства, тому що в Конституції написано: ніхто не може бути позбавлений українського громадянства.

– Передача частини території Криму до складу інших адміністративно-територіальних одиниць України вже на етапі обговорення гіпотези викликає неприйняття. Як бути, якщо ця Ваша пропозиція не зустріне розуміння й підтримки?

– Питання півночі найбільш дискусійне. Я сам розумів, що якщо виведення південних міст – це життєво необхідно для відновлення консенсусу, то північ – суто моя ідея. Вона не є чимось принциповим у цьому питанні для української держави і слов'янського населення. Якщо для кримських татар це принципово, то їхні інтереси мають бути враховані. Але мова може йти про два міста: Армянськ і Красноперекопськ. Там кримські татари становлять не більше ніж 3 відсотки населення, а загалом живе від 50 до 60 тисяч осіб. Тобто саме щодо населення десь як третина чи половина населення таких міст, як Керч, Ялта. Тобто пропонується вивести за межі майбутньої автономії населення, яке прагне жити де завгодно, але не в автономії. Однак це не зачепить масово кримськотатарське населення. Якщо не обговорювати північні, степові території, а саме ці згадані міста Армянськ і Красноперекопськ, і південні міста, це десь 500-520 тисяч осіб, з яких кримські татари складають 8-9 тисяч – 2-3 відсотки від чисельності населення. Таким чином, третина слов'янського населення отримає можливість жити в іншій адміністративній одиниці, при повному збереженні прав корінного народу на всьому Кримському півострові.

– А російська громада в цій ситуації може висловити претензії на свою автономію?

– Автономія для російського населення тут не може бути створена з багатьох причин. Росіяни не є корінним народом Криму. Міжнародні експерти відзначають, що не може бути якихось додаткових гарантій для ворогів демократії. Населення, яке проявило сепаратизм, може претендувати на загальнолюдські права, на індивідуальні права людини, соціально-економічні, політичні й культурні. Але ніяк не право на самовизначення, колективні права. Тому ідеальним варіантом буде створення адміністративно-територіальної одиниці, можливо, так званого Великого Севастополя, де буде військово-цивільна адміністрація на кшталт Донецької і Луганської областей із розширеними повноваженнями. Якщо говорити про околиці Красноперекопська, Армянська, то, в принципі, можна їх безболісно включити до складу Запорізької чи Херсонської області. Це можна обговорювати.

– Політики й активісти активно обговорюють необхідність зміни Конституції Криму для створення кримськотатарської автономії на півострові. Чи справді необхідно змінювати основний закон для реалізації права корінного народу на самовизначення?

– Вважаю, що можна законодавчими методами кримськотатарську автономію створити. Бракує лише політичної волі. Можна говорити про зміни до Конституції, але в моєму проекті вони не є необхідними. Достатньо трьох законів: закону про статус і права корінних народів, де буде такий статус у кримськотатарського народу в тому числі; закону про зміну адміністративно-територіальних деяких кордонів і закону про Автономну Республіку Крим. Мої пропозиції можуть бути реалізовані дуже швидко, протягом декількох місяців, у нинішньому парламенті, простою більшістю у 226 голосів, без додаткових змін до Конституції. Межі можуть уточнюватися без змін до Конституції.