Від моменту анексії Криму минуло вже два роки, і за ці два роки багато жителів півострова, які підтримували Росію на самому початку, вже змінили свою думку. Але і хотіти бути з Росією не перестали. Я спробувала розібратися в причинах цього феномена.
Буквально в останні два місяці мені вдалося поспілкуватися з деякими «ватними» кримчанами, з якими у мене ще, на диво, не зіпсувалися стосунки, і з цього спілкування вийшло скласти для себе більш-менш виразну картину. Я зрозуміла, що, як би погано їм не було в Росії, вони продовжуватимуть про це мовчати. У будь-якому разі, на широку публіку. А багато хто навіть і собі не зізнається. Хоча більшість все-таки вже зрозуміли, що влипли.
Ідея важливіша за економіку
Основна проблема, яка зараз не дає кримчанам спокою, – це тотальний брак грошей: зарплати і пенсії низькі, а ціни високі. Тобто, по суті, їх турбують лише банальні проблеми шлунка. Власне, шлунковими мотивами чимало з них керувалися, підтримуючи Росію в 2014 році. Не дивно, що тепер ці ж проблеми відвертають їх від нової реальності. Принаймні, саме на брак коштів кримчани скаржаться в першу чергу. Але коли натякаєш їм, що, вочевидь, їхнє прагнення потрапити в російську дійсність було помилковим, вони це заперечують.
Шлунковими мотивами чимало з них керувалися, підтримуючи Росію в 2014 році. Не дивно, що тепер ці ж проблеми відвертають їх від нової реальності.
– Хоч економіки в Росії й немає (все в занепаді, олігархи грабують народ, а у самих все в західних банках), і я проти такої економічної вакханалії, але я все одно за російську ідею, – пише мені в соцмережі близька знайома, зі старшого покоління, яке вийшло на пенсію вже після 2014 року.
Під російською ідеєю такі люди мають на увазі православ'я, віру в царя-батюшку, імперську спадщину і якийсь невловимий російський дух, яким просякнута їхня держава і яким навіть не пахне в Європі. Пояснити це нам логічно складно, так само, як нам пояснити їм, що сучасна цивілізована держава, передусім, має будуватися на економіці, а вже потім на ідеології. Причому, якщо буде хороша економіка, може стати зрозуміло, що ідеологія і зовсім не потрібна. Вони цього просто не розуміють. Або погоджуються, а потім знову починають заводити шарманку про російську ідею.
Релігійні мотиви
Ті кримчани, яким встигла промити мозок православна церква Московського патріархату, свято вірять ще й у те, що Росія – це світовий оплот духовності і все, що за її межами, – це геєна вогненна.
– Ти ж знаєш, за що ненавидять Росію – оплот православ'я, – звертається до мене адепт церкви, який нині тяжко виживає на 8000 рублів кримської пенсії. – Все йде на оборону, тому і злидні кругом. Ми живемо в занепалому світі: весь світ лежить у злі... Але Господь не залишить Росію, і за нею майбутнє!
Релігія в цьому випадку тримається на страху
Як сперечатися з недоказовими тезами про майбутнє і про те, що взагалі не піддається логічному тлумаченню? Ну а якщо до цієї інформації додати ще й знання про те, що втовкмачують своїм підопічним духівники Московського патріархату («незабаром настане той момент, коли татари всіх нас переріжуть, вони тут готують різанину», «будь-яка влада – це влада від Бога», «Росії складно, але це нормально, тому що Господь кого любить, того карає, щоб дарувати потім рай» – це реальні слова знайомих мені служителів кримської єпархії православної церкви), то стає зрозуміло, чому їхня нещасна паства боїться всього навколо. Релігія в цьому випадку, як це часто буває, тримається на страху.
Брехня про Україну
Ще один стовп любові частини кримчан до Росії – це страх перед Україною, а точніше, перед її націоналістами
Ще один стовп любові частини кримчан до Росії – це страх перед Україною, а точніше, перед її націоналістами. Ми, українські патріоти, завжди сміємося над розповідями про те, що «Правий сектор» їде до Криму, щоб повбивати всіх російськомовних, що Фаріон стане президентом і заборонить російську мову в кожному будинку й подібну нісенітницю, але не розуміємо при цьому, що є люди, які ставляться до таких страшилок більш ніж серйозно. І поки вони в ці страшилки вірять, путінська влада в Криму відчуватиме себе відмінно.
Небажання жити в цивілізованому суспільстві
Нещодавно я зрозуміла одну річ і хочу, щоб читачі її теж усвідомили. Усвідомлення цього допоможе зрозуміти багато навколишніх явищ і позбавить від необхідності намагатися даремно щось комусь доводити. Звучить ця думка так: чимало людей не хочуть жити краще і ставати кращими, тому що їх влаштовує той низький рівень, на якому вони перебувають. Дивно, так? Напевно, ті, хто читають цей сайт, належать до протилежної касти людей, яким ніколи не буває достатньо добре, і тому вони весь час намагаються щось покращувати. Так ось, просто прийміть як даність, що є інші люди з абсолютно протилежними установками. На жаль, серед кримчан таких дуже багато.
Чимало людей не хочуть жити краще і ставати кращими, тому що їх влаштовує той низький рівень, на якому вони перебувають
– Я був у Європі, мені там сподобалося. Але довго там перебувати я не можу: мені там не вистачає, чогось, єсенінщини – там все занадто цивілізовано, чинно, в усьому лад, не розгуляєшся. Інша справа у нас – душі є, де розвернутися. Наприклад, напитися і почати чудити на все село. Це ж так здорово, – розповідає мій знайомий з Росії, який, за його словами, дуже не любить свою державу, але дуже любить свою країну за її нехлюйство.
Мені такі пориви чужі, але я прекрасно розумію, про що він веде мову. Про небажання обмежувати себе рамками й еволюціонувати.
Невіра в себе
Усіх перерахованих вище моментів, які заважають кримчанам зрозуміти, що їхня інтеграція в російський простір – це помилка, могло б і не бути. Але вливатися в європейське цивілізоване співтовариство вони б все одно не ризикнули, навіть за всього бажання. І це через банальну невіру в себе.
Якщо попередній пункт стосується лише тих, хто вже зовсім із низьких прошарків (робітники, клерки тощо) або ж занадто творчих людей, то зневіра у власних силах притаманна тим, хто і хотів би жити в цивілізації, але боїться. І, на жаль, це дуже велика частина кримської молоді, яка, здавалося б, є майбутнім своєї держави.
Тим, хто не вміє еволюціонувати, складно зізнатися у власних помилках, адже визнання помилок – це частина еволюції, якій їхні організми не навчені
Під час анексії з півострова до Києва і в країни Європи виїхало багато саме молодих людей, до 40 років. Чимало з них вирушили в нікуди, адже на момент від'їзду ще не знайшли роботу і житло на новому місці. Але це не злякало їх настільки, щоб зупинитися і стати болотною тванню в Криму, яка робить вигляд, що її все влаштовує. Інші ж, які згодом цією тванню стали, побоялися кидати насиджене місце і їхати туди, де їх ніхто не знає і не чекає. Саме через невіру в себе.
За моїми спостереженнями, є ще однин прошарок кримчан, які з цієї ж причини спочатку нікуди їхати у зв'язку з анексією не хотіли, вітаючи Росію. Вони не проти жити в цивілізованому суспільстві, але розуміють, що така інтеграція буде дуже болючою, а тому вважали за краще залишити все, як є.
– Ти ж розумієш, що євроінтеграція – це переробка всього, промисловості, фінансової системи, плюс освіта наша там нікому не потрібна, наші методи роботи, вижити буде неможливо, – скаржиться мені один «ватний» знайомий, пояснюючи, чому він вибрав Росію.
Таким людям невтямки, що болісні перебудови в суспільстві – це еволюція, яка вимагає жертв, але лише тимчасових, і виживуть не тільки найсильніші, а й ті, хто просто дадуть можливість відбутися необхідним змінам.
Тепер кримчани натомість переживають хворобливу інтеграцію в російську дійсність, яка, однак, нічого позитивного врешті-решт не обіцяє, адже погано живе вся Росія, за винятком кількох міст. Живе вона погано вже давно і змінювати, судячи з усього, нічого не збирається. Кримчани зіткнулися з цією проблемою і відчули її дуже добре на контрасті з життям за України, але скаржитися вже пізно: тим, хто не вміє еволюціонувати, складно зізнатися у власних помилках, адже визнання помилок – це частина еволюції, якій їхні організми не навчені.
Настя Дрозд, блогер, кримчанка
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції