Звільнення Криму: план до запитання

Спеціально для Крим.Реалії

Вперше за два роки анексії Криму в українському парламенті відбулися слухання щодо майбутнього звільнення півострова. Політики, депутати, громадські активісти вчергове оголосили про необхідність розробки державної стратегії деокупації. В очі впадала майже порожня урядова ложа. Кабмін був представлений лише міністром освіти і заступниками трьох міністрів: з питань тимчасово окупованих територій, юстиції та інформаційної політики.

Основна мета слухань – донести до громадськості інформацію про те, що саме влада робить або має намір зробити для відновлення територіальної цілісності країни. Не варто чекати від таких заходів гучних і сенсаційних ініціатив, оголошення військових зборів або «походу на Крим». У нашій ситуації слухання у Верховній Раді мають медійне і символічне значення. Офіційний Київ демонструє населенню і західним партнерам, що не має наміру відмовлятися від захопленої території. На жаль, слухання показали, що у влади поки немає конкретного бачення, як саме відновлювати контроль над окупованим півостровом.

По-перше, військові та дипломати перебувають у рамках так званих «мінських домовленостей», у яких Крим не згадується зовсім. У 2014 році наша країна вимушено пішла на їхнє підписання, щоб отримати тактичний перепочинок і накопичити сили. Якби тоді українська армія і силові структури були в нинішньому стані, то конфігурація переговорного процесу була б іншою.

При цьому обмеженість мінського формату зовсім не означає, що Крим відсунули у довгу шухляду. Європейські й американські політики за кожної зручної нагоди нагадують Кремлю про необхідність припинити анексію української землі. Місцеві колаборанти де-факто визнали, що Захід ніколи не погодиться на російський статус півострова, а попередні бадьорі запевнення московських дипломатів про «закритість» кримської проблеми – не більше ніж дитячий лепет.

Оточення президента Володимира Путіна вже усвідомило, що Мінськ-2, який їм раніше здавався виграшним варіантом, виявився пасткою. До кінця позаминулого року московські «стратеги» зрозуміли всю глибину своїх прорахунків. З усього масиву інформації можна зробити висновок, що після втечі екс-президента Віктора Януковича Кремль розраховував на внутрішній розвал України. Вони стали жертвою власної тупої пропаганди, яка довгі роки малювала українців такими собі хуторянами, які не здатні на розбудову і захист власної державності.

Оскільки не вдалося розтрощити силою й економічним тиском, у хід пішов черговий «хитрий план»: заштовхнути терористичні «республіки» Донбасу назад до України для того, щоб вони зсередини отруювали нашу країну. План виявився гарним лише на папері. Він абсолютно не враховував завзятість Києва, західні санкції та «африканський» рівень російської економіки. Москва в глухому куті. Наступати далі вони не можуть, відступати з Донбасу – не хочуть. Повне виведення російських «їхтамнетів» зі сходу України означатиме гучну персональну поразку президента Володимира Путіна і початок виснажливих переговорів щодо статусу Криму. Він перебуває в ситуації, коли будь-який перебіг слідства веде до погіршення позицій.

Стратегія звільнення захоплених територій має враховувати прагнення Москви заморозити конфлікт з Україною, домогтися пом'якшення санкцій, зберігши окупаційні контингенти на Донбасі та в Криму. Документ необхідно розділити на дві різні частини: відкриту і закриту. Перша має бути доступна для публічного обговорення. Не обов'язково, щоб у ній були суворі рецепти і сценарії. У документі слід зупинитися на дипломатичних, гуманітарних та інформаційних методах впливу на окуповану територію. Російська «влада» Криму активно обробляє населення, розповідаючи масу страшилок про нібито грабежі, побиття і викрадення на тимчасових пунктах пропуску. Робиться все, щоб кримчани менше їздили на материкову частину України, сприймаючи нашу країну лише крізь призму кремлівської пропаганди. Громадськість має право знати, що саме офіційний Київ готовий протиставити інформаційному пресингу окупантів.

У відкритій частині деталізація допускається тільки, якщо йдеться про подальше облаштування півострова вже після відходу окупантів. Наприклад, чітка регламентація перехідного періоду, в рамках якого в Криму тимчасово обмежать громадянські права, свободи і політичну активність. Жодних мітингів, маніфестацій, референдумів, виборів і місцевого самоврядування. Лише жорстка вертикаль між цивільними та військовими адміністраціями до повного відновлення конституційного ладу. Також у відкритій частині стратегії варто згадати про необхідність внести зміни до кримінального законодавства з чітким визначенням, які дії розцінюються як політичний і військовий колабораціонізм і за яких умов винні можуть розраховувати на амністію. Робити ставку лише на батіг не можна.

Закрита частина – справа адміністрації президента, військових і спецслужб. З високих трибун чимало сказано про необхідність мирного врегулювання конфлікту. На жаль, ми не маємо виключати і силові варіанти звільнення захоплених територій. Отже, закрита частина документа передбачає наявність тактичного і стратегічного компонентів. У першому випадку йдеться про конкретні військові плани і спецоперації, які необхідно буде реалізувати в разі загострення ситуації на так званому «кордоні» із захопленим Кримом. Стратегічний компонент найбільш складний, адже він залежить від динаміки в геополітичному трикутнику США-ЄС-Росія. Ініціатива наразі в руках Вашингтона. Восени в Америці відбудуться президентські вибори. Обставини складаються таким чином, що нова адміністрація посилить тиск на Москву, якщо російська влада продовжить саботаж мирного врегулювання. Немає сумнівів, що Кремль пручатиметься доти, доки в нього є гроші. До того часу, як економічна криза в Російській Федерації сягне катастрофічних меж, у Києва має бути готовий пакет пропозицій для союзників.

Сергій Стельмах, політичний оглядач

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції