Тисяча й одна брехня від Аксьонова

Спеціально для Крим.Реалії

День Росії на окупованому півострові став «фестивалем брехні». Місцева «влада» із останніх сил спробувала прикрити провали в економіці і деградацію соціальної сфери вигаданими досягненнями федерального центру. За гучними словами ховається гнітюча реальність: зубожіння населення на тлі зростання цін і тарифів, скорочення заробітних плат, загальна безнадія і відчай, які стали візитною карткою «російського» Криму.

Слідом за кримським «спікером» Володимиром Константиновим до «країни чудес» вирушив і голова окупаційної адміністрації Сергій Аксьонов. Вітаючи кримчан із Днем Росії, гауляйтер розповів про «досягнення» Кремля на півострові.

«Повним ходом іде будівництво мосту через Керченську протоку. Це один із найбільших у світі мостових переходів. Президент (Володимир Путін – КР) запустив енергетичний міст, який з'єднав наш півострів із Єдиною енергосистемою Росії. Будуються нові базові електростанції в Сімферополі й Севастополі. Ведеться реконструкція аеропорту «Сімферополь», який уже сьогодні входить до п'ятірки найбільших у Росії за обсягом пасажиропотоку», – йдеться в привітанні Аксьонова.

Як стверджує «голова» Криму, на півострові «набула розвитку суднобудівна промисловість, відроджується село, зростає туристичний потік, триває масштабна модернізація економіки і соціальної сфери».

Півострів потрібен лише як військова база, а два з гаком мільйони жителів – надто багато для такого об'єкта. Людям російська «влада» спеціально створює нестерпні умови, щоб «зайві» жителі самі покинули депресивний край

Брехня від першого до останнього слова. У Кремля катастрофічно немає грошей на інфраструктурні проекти; промислові підприємства задихаються від санкцій, блокади з боку України і «націоналізації»; село живе лише завдяки опадам, пару років посухи можуть перетворити степовий Крим на мляву пустелю; жодного водоводу з Кубані не буде, що вимушено визнала місцева «влада». Туристичний потік стрімко скорочується. Причина у відсутності сервісу, захмарних цінах і бюрократах-самодурах. Днями голова комітету з промисловості «держради» Петро Запорожець обурювався, що ціни на продукти на півострові в чотири (!) рази перевищують показники сусіднього Краснодарського краю.

Рекреаційна сфера за пару років деградувала до рівня 80-90-х років минулого століття, і щоб її відновити, потрібні не тільки колосальні кошти, а й скасування західних санкцій, що за нинішніх умов неможливе. Незважаючи на гучні слова, Москва аж ніяк не зацікавлена в розвитку місцевих курортів. Півострів потрібен лише як військова база, а два з гаком мільйони жителів – надто багато для такого об'єкта. Людям (неважливо, підтримали вони окупацію чи ні) російська «влада» спеціально створює нестерпні умови, щоб «зайві» жителі самі покинули депресивний край.

Міській родині для нормального життя потрібно мати місячний прибуток у мінімум 60-70 тис. рублів. Такі гроші в Криму платять тільки відрядженим військовим, спецслужбістам і чиновникам. Місцевих де-факто оголосили людьми другого сорту

Населення (особливо пенсіонери) стрімко біднішає, абсолютно не уявляючи, як можна прожити на горезвісні 8 тисяч «дерев'яних». За оренду однокімнатної квартири з простим ремонтом і нехитрими меблями в Сімферополі потрібно викласти близько 25 тис. рублів на місяць – близько 8 тисяч гривень. Таких цін немає в жодному регіоні України, яка «розвалюється». І це з урахуванням того, що «середній» сімферополець отримує максимум 15 тис. рублів, або приблизно 5 тис. гривень. Незабаром зароблятимуть іще менше, тому що бюджетникам нещадно скорочують зарплати. Прості підрахунки показують, що міській родині для нормального життя потрібно мати місячний прибуток у мінімум 60-70 тис. рублів. Такі гроші в Криму платять тільки відрядженим військовим, спецслужбістам і чиновникам. Місцевих де-факто оголосили людьми другого сорту. На цьому тлі знамениті «10 гарантій для Криму», якими пропагандисти бравували під час анексії, виглядають витонченим знущанням.

Аксьонов свято вірить, що навіть найбільш нахабна брехня, вимовлена з екранів телевізорів, автоматично стає правдою

Чи розуміє це Аксьонов? Безсумнівно, голова «Радміну» усвідомлює, що говорить неправду, але це ніяк не позначається на його поведінці. Він свято вірить, що навіть найбільш нахабна брехня, вимовлена з екранів телевізорів, автоматично стає правдою. На тому і будується вся горезвісна російська «стабільність», але окупанти самі себе загнали в глухий кут. Телевізійні галюциногени були ефективні при нафті в сотню доларів за барель, коли Москва могла підтримувати видимість ситого життя. Тепер грошей немає, але Кремль і його кримські маріонетки змушені і далі брехати, виставляти себе відвертими клоунами.

Невеликі акції протесту і стихійні мітинги жорстко розганяють. Поліція б'є і кидає в автозаки навіть тих, хто ще пару років тому бігав кримськими містами з російськими прапорами. Жорстокість силовиків не відповідає соціальній небезпеці, яку являли собою, наприклад, обурені алуштинці або так звані казаки, що вийшли на захист кадетського корпусу. Такі дії є превентивним заходом, щоб іншим «ватникам» не хотілося виходити на вулиці.

Коли у проросійських кримчан цікавляться, на що в першу чергу вони звертають увагу, ті у відповідь вказують на відсутність української мови і можливість дивитися кіно російською. Більше «досягнень» немає

Анексований півострів стрімко занурюється в часи радянського «многомислія», коли на партійних з'їздах і зборах проголошували одне, про себе думали друге, а на кухнях обговорювали третє. Соціальні мережі стали ареною запеклих боїв «ідейних ватників» і найнятих кремлівських коментаторів, які строчать за старими методичками: «камені з неба», «зате немає війни», «в Україні ще гірше». Але місцеві «кримнашисти» ігнорують такі аргументи, категорично вимагаючи від влади надати обіцяний щедрий соцпакет. Коли у проросійських кримчан цікавляться, на що в першу чергу вони звертають увагу, то у відповідь, як правило, вказують на відсутність української мови і можливість дивитися кіно російською. Більше «досягнень» немає.

Сергій Стельмах, політичний оглядач

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції