Лондон – Один із найвідоміших британських політичних оглядачів із питань України, професор українських студій університетського коледжу Лондона, старший співробітник Європейської ради із закордонних відносин Андрю Вілсон у співпраці зі своїм колегою-політологом Фредеріком Весслау випустив книгу «Росія 2030: Історія мрій про велику потугу й маленькі переможні війни». Автори намагалися передбачити, що може статись у відносинах Росії з її східноєвропейськими сусідами через 14 років, беручи до уваги певні тенденції у поведінці Москви та її правителів.
Згідно з передбаченнями Андрю Вілсона, перспективи відносин Росії з її сусідами виглядають доволі похмуро. Кремль і надалі веде дедалі агресивнішу закордонну політику, намагаючись подати себе як велику потугу. При цьому відволікає увагу від плачевного стану економіки й падіння життєвих стандартів у самій Росії. Зрештою, британський політолог робить висновок, що Європа не може «вилікувати» Росію, але водночас реально може впливати на неї, зменшуючи ризик серйозного конфлікту.
Книга «Росія 2030: Історія мрій про велику потугу й маленькі переможні війни» розглядає можливий розвиток подій у відносинах Росії з її сусідами у Східній Європі в 14-річному циклі. Ця робота виокремлює 5 ключових тенденцій, які визначатимуть відносини, а також те, що в цьому плані може зробити Євросоюз.
– Внутрішня криза у Росії триватиме й надалі;
– Росія покладатиметься на невеличкі війни, намагаючись забезпечити легітимність своїх кроків;
– Росія дедалі більше покладатиметься на застосування сили;
– Росія й далі матиме за ціль вторгнення на терен сусідів – України і Грузії;
– Україна і Молдова буксуватимуть із реформами, а Білорусь, Азербайджан і Вірменія й надалі перебуватимуть у патовій ситуації у плані безпеки.
Андрю Вілсон вважає, що для здобуття бодай якоїсь легітимності й із метою відволікти увагу від внутрішніх негараздів, режим Путіна зацікавлений у невеличких за масштабами конфліктах зі своїми сусідами – Україною чи Грузією.
За умов жалюгідного стану економіки конфлікт постає знаряддям відволікання уваги. І цей конфлікт має бути невеликого масштабу
«Ключовий підхід тут ґрунтується на тому, що кожна держава потребує легітимності. Але Росія не є нормальною демократією, або ж навіть «нормальною» автократією. Бо ж у демократичних державах існує термін перебування на посаді керівника держави. Не склалося в Росії і з автократією, бо ж вона потребує всіх цих супер-рейтингів популярності Путіна для того, щоб система трималась при владі. Йдеться про «популярність» у 80 чи 90 відсотків радше ніж 50-60 відсотків. На додаток, за умов жалюгідного стану економіки конфлікт постає знаряддям відволікання уваги. І цей конфлікт має бути невеликого масштабу, аби не виснажувати й без того зубожілі ресурси, бо ж Росія, власне, не потребує й не може собі дозволити чогось більшого», – пояснює політолог Андрю Вілсон.
Україна і Грузія – головні цілі агресії Росії у найближчій перспективі
Загалом, на думку Андрю Вілсона, падіння цін на нафту, успішні реформи в Україні або ж поразка Росії за кордоном можуть змінити правила гри, що, у свою чергу, може або спричинитися до відступу зганьбленої Москви, або ж навпаки, може призвести до ще більш агресивної її поведінки. У кожному разі, Європа може зменшити ризик, зробивши відносини з Росією більш передбачуваними, а також збільшивши ціну, яку платитиме Росія за свої необачні кампанії за кордоном.
Росіяни просто не розуміють справжньої природи України, бо ж вони думали, що війна в Україні буде цукеркою, а вона нею не стала
«Росія вже грає у небезпечну гру, розкручуючи конфлікт у Східній Україні до високого рівня. Разом із цим, Москва постає перед цілою низкою проблем, пов’язаних із поганим керівництвом, недооцінкою ситуації, недбалістю тощо. Східна Україна тут постає класичним зразком цього. Все там зайшло занадто далеко, тому що, як на мене, росіяни просто не розуміють справжньої природи України, бо ж вони думали, що війна в Україні буде цукеркою, а вона нею не стала», – вважає політолог Андрю Вілсон.
Британський політолог вважає, що найближчими роками головні цілі агресії Росії будуть у Східній Європі, зокрема йдеться про Україну і Грузію. На думку Андрю Вілсона, Європа має надати допомогу Києву і Тбілісі проти тиску з боку Москви, підтримуючи процес реформ. Водночас Європа мусить чітко визнати, що її цілі в регіоні фундаментально різняться від цілей Росії, і найкраще, на що варто сподіватись у найближчій перспективі, це мирне співіснування і більш передбачувані відносини з Москвою.