Суспільна свідомість влаштована так, що будь-яка хороша новина, особливо якщо чекати її довелося довго, призводить до потужного сплеску ентузіазму, а також рішучості досягти ще більших успіхів у найближчому майбутньому. Людям потрібно у щось вірити, щоб продовжувати жити й боротися. Повернення Надії Савченко на Батьківщину після майже дворічного перебування під вартою в Росії спровокувало справжню патріотичну бурю в найширших колах. Із особистої подачі президента Порошенка в український політичний дискурс миттю увійшла смілива думка: Україна поверне Крим так само, як повернула свою Надію. Блогери й національно свідомі аналітики сприйняли ці слова як сигнальну ракету, взявшись із небаченим запалом друкувати тексти, присвячені сценаріями мирного повернення півострова під контроль Києва.
В одній із найпопулярніших публікацій такого роду на Крим.Реалії мешканка півострова Леся Приморська описує, як, на її думку, може статися зникнення російських окупантів із захопленої території: «Ось так, як зараз, мовчки, Росія відпускає «військового злочинця» Савченко, так само в доступному для огляду майбутньому вона почне звільняти окупований «навіки російський, повернений додому» Крим. Усе почнеться з чуток. Першими зникнуть чиновники. Вони залишать після себе кабінети з відкритими сейфами й купи спалених паперів у дворах установ. Російські військові будуть довгими вервечками їхати кримськими дорогами в сторону Керченської переправи. Дорогою, як завжди, перевернуть танк і, напевно, десь під Горностаївкою задавлять корову. Не здивуюся, якщо у придорожніх селах російські солдати будуть красти гусей».
Нічого дивуватися тому, наскільки бурхливо підтримують подібні прогнози мешканці соцмереж. «Перемога», навіть якщо йдеться про фантазії чи гіпотетичне припущення, дозволяє їм відновити критично необхідний заряд енергії для боротьби з усюдисущою «зрадою», не кажучи вже про стару добру «ганьбу». Однак будь-яку ситуацію необхідно оцінювати тверезо, не дозволяючи потоку солодкої й нудотної пропаганди нести тебе за течією.
Уже кілька днів експерти з обох сторін конфлікту висувають версію про те, що обмін української льотчиці на невдачливих російських розвідників Александрова з Єрофєєвим – усього лише верхівка айсберга
«Українські медіа переповнюють заголовки про обмін. Тим часом, центральні російські ЗМІ мовчать. Хіба що російські «РБК» й «Медуза» ведуть текстову трансляцію подій. Мовчить і Кремль: помічник російського президента Путіна Дмитро Пєсков повідомив, що «не має інформації» про обмін, причому сказав він це в той час, коли обидва літаки – із Савченко й російськими військовими – вже перебували в повітрі», – пише Приморська далі. Дійсно, деякий час представники російської влади вважали за краще не коментувати акт обміну ув'язненими. Чому? Причин може бути багато. Вже кілька днів експерти з обох сторін конфлікту висувають версію про те, що обмін української льотчиці на невдачливих російських розвідників Александрова з Єрофєєвим – усього лише верхівка айсберга. Під водою ж залишилося головне – таємні домовленості між Росією й Україною за участі західних лідерів, предметом яких майже напевно виступає доля Мінського процесу напередодні анонсованих «виборів на Донбасі». А може бути, йшлося про санкції, які продовжують повільно, але вірно підточувати російську економіку. Зрештою, Надія Савченко давно стала героєм світових масштабів і символом боротьби українського народу за незалежність. Треба розуміти, що фігури такого рівня не обмінюються просто так.
Як би там не було, реакція Кремля не змусила себе довго чекати. Володимир Путін, коментуючи наведену вище заяву Порошенка, висловився недвозначно: питання Криму закрите й не підлягає обговоренню. Про це російський диктатор оголосив під час спільної прес-конференції із грецьким прем'єром Ципрасом 27 травня.
Для Путіна питання Криму і правда вирішене остаточно. На відміну, до речі, від проблеми також окупованого Донбасу, який, судячи із заяв Пєскова, Кремль не проти всучити назад Україні. На своїх, звісно, умовах, отримавши при цьому ефективний важіль тиску на українську державу всередині неї.
Анексований півострів – теж той ще символ, який не поступається Надії Савченко за значенням. Могутня пропагандистська машина Росії зробила Крим жупелом, покликаним демонструвати всьому світу імперську велич нової Росії. Крим – це не просто приєднана територія. Це не два мільйони жителів, не сільське господарство, не виноградники й навіть не курорти. Це знак сили, символ віри, що дозволяє кремлівському режиму раз у раз отримувати індульгенцію в очах власного народу. Різке падіння рівня життя? Зате Крим наш! Зліт цін, західні санкції? А Крим же чий, ви не забули випадком? Повна відсутність громадянських прав і свобод, фальсифікація виборів, узурпація влади жменькою персон, наближених до трону? Ви й так знаєте, що ми на це відповімо!
Недарма концепцію політичного ладу, остаточно сформованого на території Росії до літа 2014 року, заведено називати «кримським консенсусом»
Недарма концепцію політичного ладу, остаточно сформованого на території Росії до літа 2014 року, заведено називати «кримським консенсусом». Так і тільки так зараз відбувається всередині Росії поділ на своїх і чужих. Ти можеш бути демократом, комуністом чи членом партії влади, але якщо ти не вважаєш захоплений півострів найбільшим досягненням Росії XXI століття, дорога тобі, друже, прямо в націонал-зрадники, з якими, як відомо, розмова коротка. Вінчає всю цю великодержавну конструкцію формула першого заступника голови Адміністрації президента й одного із ключових ідеологів «посткримської» Росії В'ячеслава Володіна: «Є Путін – є Росія, немає Путіна – немає Росії».
А Путін-то, у свою чергу, є тільки доти, поки є Крим у складі Росії. Тут можна виконати дуже простий уявний експеримент. Уявіть, що Володимир Володимирович якось об'ївся чарівних грибів і підписав указ про повернення півострова під контроль України. Наступного дня після публікації цього розпорядження у ЗМІ в Росії починається заколот. Путіна, швидше за все, повалять вигодувані ним же генерали, на площах з'являться персонажі типу Ігоря Стрєлкова, за якими, на жаль, підуть десятки тисяч простих людей, чия свідомість роками була одурманена агресивною пропагандою. Ймовірно, на наступному етапі розпочнеться громадянська війна між «лібералом» Путіним і ще більш радикальними імперіалістами відверто фашистського толку. Усе. Кінець, розпад, хаос.
Думаю, у Кремлі все це чудово розуміють і кожен день уявляють у всіх делікатних подробицях. Напевно, багато хто із ключових діячів режиму вже дуже давно зовсім не раді, що вплутались у всю цю українську авантюру. Але, на жаль, це одна з тих фатальних розвилок, які не передбачають можливості повернутися. Крим, безсумнівно, рано чи пізно знову стане частиною України. Щоправда, добра воля російського керівництва чи навіть міжнародний дипломатичний тиск тут будуть ні до чого. Чергова революційна дезінтеграція Російської імперії, мабуть, стартує внаслідок накопичення її внутрішніх протиріч, посилених, зрозуміло, «несприятливою світовою обстановкою». Перегрівшись, котел неминуче вибухне. Ось тоді й настане наш час повернутися. І повернути теж.
Максим Осадчук, кримчанин, політолог
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції