Спеціально для Крим.Реалії
Про професійних військових освічені громадяни, як правило, невисокої думки. «Дуболоми», «одна звивина, і та – від кашкета», «армійський спосіб» – та хіба мало образливих слів і фраз вигадали про служивих людей. Тільки видатні перемоги на полі бою можуть виправдати воєначальників у очах цивільних, та й то – не повністю. Стереотип: «раз військовий – значить дурень», – у мирному житті не викоренити нічим. Але якщо вже комусь і судилось порвати цей шаблон, то це генерал-ад'ютанту, інженер-генералу і генерал-губернатору графу Едуарду Тотлебену. Про цю видатну людину і його колосальний внесок в історію Криму говоримо в день його 198-річчя.
Предки Тотлебена по чоловічій лінії походили з небагатого аристократичного роду з Тюрінгії, що нині у складі Німеччини. Переселившись у завойовану Російською імперією Прибалтику, Тотлебени зайнялись торгівлею, тож батько Едуарда – Йоганн – писався вже купцем другої гільдії.
Народився наш герой 20 (8) травня 1818 року в Митаві, нинішній Єлгаві на території Латвії. Початкову освіту здобув у приватному пансіоні в Ризі, а у віці 14 років його відвезли у Санкт-Петербург – відразу в третій клас Головного інженерного училища.
1836 року Едуард Тотлебен став прапорщиком, але з огляду на вади серця не зміг завершити навчання. За рік він зробив ще одну спробу, і знову невдало. З 1838 року поручик Тотлебен служив на різних посадах у Ризькому гарнізоні.
Влітку 1840 року молодий інженер розпочав вдосконалення системи протимінної оборони і досяг таких успіхів, що за два роки його помітив імператор Микола І і наказав продовжити досліди у великих масштабах.
З початком Кримської війни почався і зоряний час інженера. Ставши підполковником, Тотлебен брав участь у Дунайській кампанії, а потім прибув до Севастополя
1844 року Тотлебен вперше прибув до Києва для проходження служби, за рік його перевели у штабс-капітани. 1848 року сапер-новатора відправили на Кавказ, де впродовж наступних двох років він мав можливість випробовувати свої прийоми в бою. Там Тотлебен отримав перші ордени і чин капітана.
З 1850 до 1853 року Тотлебен перебував на штабній роботі у Варшаві та Петербурзі. З початком Кримської війни почався і зоряний час інженера. Ставши підполковником, Тотлебен брав участь у Дунайській кампанії, а потім прибув до Севастополя, щоправда, спочатку – як волонтер при штабі адмірала Корнілова. Побачене в місті викликало в душі графа сум'яття. Якщо берегові батареї він знайшов «в прекрасному стані», то з суші Севастополь був практично беззахисним. Укріплення перебували в настільки жалюгідному стані, що їх пробивали рогами кози з міського стада. Однак головнокомандувач князь Меньшиков зверхньо поставився до пропозицій Тотлебена щодо фортифікації міста. «З боку кримських татар я не очікую жодних замахів на фортецю», – наголосив він.
Втім, часу на виправлення ситуації в будь-якому випадку не вистачило б. Наступного дня англо-французькі війська висадились під Євпаторією. Меньшиков на річці Альма спробував зупинити їх, але зазнав невдачі і відступив. А зовсім не готовий до сухопутної війни Севастополь опинився обложеним союзниками.
Тотлебен, який все ще не мав ніякої посади, розгорнув роботи зі зміцнення Північної сторони. За свідченням Корнілова, за той тиждень було зроблено більше, ніж за весь минулий рік. 24 (12) вересня Тотлебена офіційно призначили завідувачем усіма оборонними роботами в Севастополі. Перед ним стояло неможливе завдання – перетворити місто на фортецю безпосередньо під вогнем противника. За три дні він написав дружині прощального листа, готуючись померти на позиціях. Але військовий геній Тотлебена все ж узяв гору над обставинами. Створюючи ночами з землі і глини бастіони, озброюючи їх знятими з затоплених кораблів гарматами, талановитий інженер створив ілюзію сильних укріплень, і поки союзники не наважувались штурмувати їх, виграв час для справжньої фортифікації. Незважаючи на перевагу англійців і французів у калібрі артилерії і кількості боєприпасів, контрбатарейна система Тотлебена дозволила захисникам Севастополя вистояти.
Далі буде
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції