Вбивство під час окупації Криму, про яке мовчить Путін

Трохи більше двох років минуло з часу анексії Росією Криму. Акту воєнної агресії, який, втім, саме керівництво Росії вперто відмовляється визнавати таким. Президент Росії Володимир Путін неодноразово публічно заявляв про те, що впродовж анексії не було жодної людської жертви. Вкотре тезу про «мирне приєднання» він повторив і в інтерв’ю німецькому виданню Bild у січні 2016 року. Відтак, Путін заявляє про неприпустимість формулювань «анексія» чи «окупація» щодо півострова.

Втім, відомо щонайменше два факти вбиства українських військовослужбовців російськими під час захоплення Криму. Більше того, одному з убивць контрольований Росією суд Криму виніс вирок, чим остаточно спростував цілу низку заяв Володимира Путіна про безкровність подій весни 2014 року. Ідеться про вбивство майора 10-ї Сакської бригади морської авіації Станіслава Карачевського. Військовий загинув близько півночі 6 квітня 2014 року від двох пострілів у спину з автомата АК-74. Винним у вбивстві українця створений Росією Кримський гарнізонний військовий суд у Сімферополі визнав морського піхотинця Чорноморського флоту Росії Євгена Зайцева. Втім, присудив йому неспівмірно малу, як для скоєного злочину, міру покарання – два роки колонії-поселення. Для порівняння, нещодавно в Росії користувача «ВКонтакте» засудили до двох років і трьох місяців колонії-поселення за репост допису «Крим – це Україна».

Значно більш суворий вирок на вбивцю мав би чекати в Україні. Втім, двох років українським правоохоронцям виявилось замало, аби бодай встановити підозрюваного у справі. Тому зараз для українського правосуддя Євген Зайцев не є злочинцем і після звільнення може, за бажання, вільно пересуватись Україною, не переймаючись за свою свободу.

«Ми не воювали, не окуповували нікого, ніде не стріляли , жодна людина не загинула в результаті подій у Криму. Жодна...», – заявив Путін журналісту німецького видання Bild в інтерв’ю 11 січня 2016 року.

Особливо болісно такі слова Володимира Путіна сприймає вдова майора Станіслава Карачевського – Ольга. Після загибелі чоловіка вона залишилася сама з двома дітьми дошкільного віку.

Майор Станіслав Карачевський

​А тоді, 6 квітня 2014 року, її чоловік разом з товаришами по службі пакував речі в офіцерському гуртожитку смт. Новофедорівка, де базувалась бригада, і звідки вже невдовзі разом з іншими українськими військовими, що зберегли вірність присязі, Карачевський мав відбути до Миколаєва. Саме там після анексії півострова повинні були служити військові 10 Сакської бригади морської авіації. Під час окупації військові цієї частини проявили себе з найкращого боку – вже будучи в оточенні, авіатори змогли евакуювати з аеродрому в Новофедорівці на материк практично всю справну авіатехніку. Ця операція стала чи не єдиним успішним прикладом виведення військової техніки з Криму навесні 2014-го.

6 квітня частина військовослужбовців бригади перевозила речі сімей з гуртожитку, готуючись до переїзду – пригадує капітан Артем Єромленко. Він служив разом з Карачевським і був на місці поруч з ним. Близько 23:00 закінчили роботу. Тоді почули шум біля КПП аеродрому, що розташований неподалік. Єромоленко припускає, що там міг відбутись конфлікт, щоправда, наголошує – ані він, ані Карачевський не наближались до російських військових, які на той час вже захопили їхню частину.

«Ми були метрів за двісті від КПП – біля гуртожитку. Вже виконавши роботу, мали повертатись. І оця група людей навіть не підійшла, а підбігла до нас зі зброєю. Склалось таке враження, що вони когось шукали. А на цьому місці опинились ми. Спочатку був словесний конфлікт, що потім переріс у використання зброї з їхнього боку», – пригадує Єромоленко.

Російський морпіх застрелив Карачевського у спину

Українські військові залишають частину в селищі Новофедорівка. 22 березня 2014 року

Росіяни звинуватили українських військових у нападі на КПП. Єромоленко нагадує, що ставлення до «зелених чоловічків» у зв’язку з окупацією було вкрай негативне. Відтак, зав’язалась суперечка, після чого російські бійці почали стріляти в повітря. Оскільки раніше українським військовим командування частини заборонило видавати зброю – захищатись могли лише втечею. Відтак, побігли назад у гуртожиток. Там Єрмоленко опинився з Карачевським на різних поверхах і не бачив, що саме трапилось. Почув лише постріли. Далі військового побили і без жодних пояснень на п’ять діб взяли в полон.

«Це приїхав, мабуть, спецназ ГРУ. Хлопці в якихось незрозумілих камуфляжах, які зімітували моє захоплення, коли я вже не міг ніяким чином застосовувати фізичну силу або якось пручатися. Було показове затримання, не виключаю, що його навіть на камеру знімали. А потім мене вивезли в незрозумілому напрямку. Як виявилось згодом – у місто Севастополь», – пояснює військовий.

Вбивця Карачевського зізнався у скоєному в день злочину. Ним виявився 24-річний уродженець Якутії – молодший сержант Євген Зайцев. Росіянин на той момент проходив службу за контрактом у підрозділі морської піхоти Чорноморського флоту РФ. Місцем постійної дислокації військової частини 45765, де служив Зайцев, було місто Темрюк у Краснодарському краї.

«Колонія-поселення – це щось середнє між піонерським табором і військовою частиною» – адвокат

До суду справа потрапила лише через рік. Вирок, текст якого є у розпорядженні Радіо Свобода, підконтрольний Росії Кримський гарнізонний військовий суд виніс 13 березня 2015 року. Його рішенням Євгену Зайцеву присудили покарання у вигляді двох років позбавлення волі в колонії-поселенні.

Євген Зайцев

«Колонія-поселення – це щось середнє між піонерським табором і військовою частиною. Тобто, ви перебуваєте в якомусь обмеженому просторі, можете залучатись до якихось робіт. Але режим дуже м’який. Там навіть передбачені вихідні дні. В колонії-поселенні відбувають покарання «аліментщики», дрібні хулігани, по ДТП. Це така собі зона-ligth», – пояснює вирок адвокат Андрій Водік, який представляв інтереси вдови Карачевського в суді.

Таке м’яке покарання за вбивство пояснюється статтею, за якою засудили Зайцева. Спершу його обвинувачували в умисному вбивстві, втім згодом рішення змінили. В результаті, дії російського військового перекваліфікували зі 105-ї на значно більш м’яку 108 статтю Кримінального кодексу Росії. Йдеться про перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин. Тобто злочинцем був визнаний, у першу чергу, саме Карачевський.

Суд у Криму як свідків заслухав лише товаришів по службі Євгена Зайцева. Їхні свідчення кардинально різнилися з тим, про що розповідає капітан Артем Єрмоленко і повністю співпадають зі словами самого вбивці.

Вбивця заявляє, що Карачевський напав на нього

За версією росіян, Станіслав Карачевський із групою українських військових напав на КПП раніше захопленого росіянами аеродрому. Був у стані алкогольного сп’яніння та поводився найбільш агресивно, кидаючи в бік КПП каміння та вибухові предмети. Згодом, після попереджувальних пострілів, група чоловіків із Карачевським почали втікати. Росіяни побігли за ними в приміщення гуртожитку. Там, як стверджує Зайцев, Карачевський напав на нього.

Українські військові залишають частину в селищі Новофедорівка. 22 березня 2014 року

​ «Між 2-м та 3-м поверхами його вдарили зверху по голові, від чого у нього відбулось запаморочення свідомості. Потім невідомі, б’ючи його по голові, намагались відібрати у нього вогнепальну зброю. Після пострілу один з невідомих в цивільному почав втікати вверх по драбині. Переслідуючи його, він здійснив попереджувальний постріл. На 5 поверсі гуртожитку, побачивши товариша по службі, який намагався впіймати порушника, він здійснив два постріли в його силует, після чого той впав», – так зі свідчень Зайцева відтворили у рішенні суду момент вбивства.

Адвокат Ольги Карачевської переконаний, що перед судом стояло завдання всіляко відбілювати вбивцю. Упереджене ставлення до Зайцева ніхто й не приховував, пригадує Водік. Так, впродовж майже року, підозрюваний у вбивстві російський військовий навіть не перебував під вартою. Він продовжував служити у своїй частині, а на суди приходив самостійно. Вирок же, вважає Водік, був лише формальністю.

«У Росії зараз за перепости і лайки дають по три роки. Цей вирок дуже м’який. Фактично, йому б ще грамоту дали і все. Звісно, фактично, його не покарали. Формально, так, винесли вирок, але, насправді, тільки по голівці не погладили», – пояснює адвокат.

Міноборони РФ виплатило вдові 500 000 рублів

Втім, відзначає юрист, у справедливий вирок ані він, ані його клієнтка не вірили. Пріоритет у юриста був іншим.

«Завдання – визнати цивільним відповідачем Міністерство оборони РФ. Зрозуміти, що це не якийсь Зайцев у відпустці чи добровольцем приїхав, як зараз люблять говорити, а саме довести, що він при виконанні своїх службових обов’язків, військовий за контрактом, що він використав зброю, яку йому ввірили у військовій частині, що це було вбивство, і що вбивство пов’язане саме з подіями березня-квітня в Криму, а саме, з анексією півострова», – веде далі адвокат.

І Міністерство оборони Росії таки стало відповідачем у цій справі. Карачевська подала цивільний позов про відшкодування моральних збитків, і суд частково його задовольнив. Зобов’язавши Управління фінансового забезпечення Міністерства оборони Російської Федерації по Краснодарському краю виплатити вдові 500 000 рублів компенсації.

Похорон майора Станіслава Карачевського в Бердянську

«Коли президент країни заявляє, що ми повернули Крим, відновили історичну справедливість, і під час цього ніхто не постраждав, то або він не інформований, або йому не доповіли. Вибачте, Володимире Володимировичу, у нас за два дні до вашого виступу (суд над Зайцевим відбувся 13 березня 2015 року, а 15 березня в ефірі російського телебачення продемонстрували фільм про анексію півострова «Крим. Шлях на батьківщину» – ред.) російський суд виніс вирок російському військовослужбовцю, і у вироку вказано, що він вбив українського військовослужбовця. Тому, вибачте, але анексія відбулась не зовсім безкровно. А були загиблі», – підсумовує Водік.

Мало кого цікавить те, що відбулось – Ольга Карачевська

Не приховує свого розчарування від м’якості вироку й Ольга Карачевська. Втім, так само неприємно її здивували і українські правоохоронці. Оскільки вбито було українського громадянина на території України, то саме вони, в першу чергу, повинні були розслідувати справу. Однак, зазначає вдова, вона помітила, що розслідування велось лише на початковому етапі. Тепер же, з гіркотою констатує жінка, вбивство українського військового в Криму правоохоронців особливо не цікавить.

«Я зараз служу у військовій частині, де чоловік служив. Тут встановили меморіальну дошку. І я відчуваю, що тут про нього пам’ятають. У Бердянську в школі теж таку дошку встановили. Зараз пробують дати школі його ім’я. А от з правової точки зору, мало кого цікавить те, що відбулось. А я вже й не маю особливого бажання з кимось розмовляти. Не хочу ворушити всі ці моменти. А головне – для чого? Якщо стільки часу нічого не робилось, то що тепер зміниться?» – вважає Карачевська.

Євген Зайцев

​ Жінка переконана, що в Україні нічого не зробили, щоб покарати вбивцю її чоловіка. З таким твердженням не погоджуються в управлінні нацполіції Херсонської області. Саме сюди з Генеральної прокуратури у 2014 році передали справу про вбивство Станіслава Карачевського. Відтоді, розповідає заступник начальника слідчого управління ГУНП у Херсонській області Віталій Марчук, порушене кримінальне провадження за фактом вбивства Карачевського, проведена судово-медична експертиза, опитані свідки серед товаришів по службі загиблого.

Можливо, вони вигадали цього Зайцева – заступник начальника слідчого управління

Водночас, виконаної слідчими за два роки роботи виявилось недостатньо, щоб бодай визначити підозрюваного у вбивстві майора Станіслава Карачевського. Ані Зайцев, ані будь-хто інший наразі не фігурують у провадженні. Бракує доказів, пояснює Марчук. Причина такої низької ефективності розслідування, веде далі поліцейський, – у місці скоєння злочину. Поліцейські не мають змоги працювати на території окупованого Криму. Також спеціальним листом Генеральна прокуратура заборонила звертатись із запитами до новостворених на півострові органів влади, адже Україна не визнає їхню легітимність, а також до російських, якщо справа стосується Криму.

«Наші військовослужбовці описують особу, яка стріляла, однак впізнати вони її не можуть. Там були маски, шоломи і так далі. Про те, що це був Зайцев, ми знаємо із засобів масової інформації, з того, що опубліковано на окупованій росіянами території. Але брати за чисту монету те, що вони написали, що це Зайцев, я теж не можу. Можливо, вони вигадали цього Зайцева. А насправді там був якийсь Петров чи Сидоров», – вважає заступник начальника слідчого управління.

Віталій Марчук зізнається, що вперше за час роботи стикнувся з такою проблемою, і припускає, що розслідувати справу вдасться лише після повернення контролю над півостровом.

Можна визначити третю державу, що контактуватиме з органами окупаційної влади – юрист

Похорон майора Станіслава Карачевського в Берянську

​ За словами експертів з Української Гельсінської спілки з прав людини, одним з напрямків роботи яких є саме кримські справи, випадок з Карачевським не є одиничним. Зараз десятки розслідувань про незаконне ув’язнення чи зникнення українців у Криму не можуть зрушити з мертвої точки. Експерт Регіонального центру прав людини Роман Мартиновський запевняє, що практично всі українські державні органи зараз не виконують своїх функцій із захисту прав українців у Криму.

Українська сторона остерігається, що звернення до створених на півострові окупаційною владою органів може згодом трактуватись Росією, як визнання їхньої законності та приналежність Криму Росії, пояснює юрист. Водночас правозахисник заявляє, що такі контакти з точки зору міжнародного права не несуть загрози. Більше того, за потреби той чи інший орган може вказувати у запиті, що вважає адресата частиною окупаційної влади і не визнає його законності. Загалом, роз’яснює Мартиновський, існує чимало загальноприйнятих механізмів поведінки у схожих ситуаціях.

«Якщо ви не хочете напряму контактувати з органами окупаційної влади, потрібно звернутись до Женевської конвенції 1949 року і визначити третю державу, з якою будуть відбуватися зносини. Наприклад, звернутись до тієї ж Польщі, яка створить свої органи, через які будуть відбуватись зносини між окупаційною владою і владою України. Хоча я не бачу в цьому жодної проблеми», – каже Роман Мартиновський.

В самої держави немає бачення, що ми далі робимо з Кримом – правозахисник

Проросійський протестувальник знімає український прапор під час штурму військової частини в селищі Новофедорівка. 22 березня 2014 року

​ Втім, вважають правозахисники, справа не у пересторогах українських правоохоронців чи представників інших державних органів. Насправді, в Україні просто відсутня загальна стратегія поведінки відносно Криму, а виконавці на місцях просто користуються цим на власний розсуд.

«Вони дійсно, окрім констатації фактів, майже нічого не роблять. Тобто, є заява про порушення кримінальної справи, тоді вони до реєстру в кращому випадку вносять, і після цього дійсно більше нічого не роблять. Виправдовуючи це тим, що у них немає механізмів, що у них немає можливостей провадити будь-які розслідування на тій території. Але посилатись на те, що немає механізмів – це абсурд. Якщо механізмів немає, то їх потрібно виробляти. Треба думати над тим, які механізми запровадити, щоб або покарати агресора, або забезпечити дотримання прав людини на цій території. Але ніхто не хоче продумувати ці механізми. Тому просто чекають, коли закінчиться окупація», – розповідає Мартиновський.

«Якщо говорити взагалі стратегічно: проблема у тому, що в самої держави немає бачення, що ми далі робимо з Кримом. Тому виходить, що слідчі завжди мають можливість зняти з себе відповідальність. Тому що держава чітко не сказала: ви зобов’язані розслідувати ці справи, що ви зобов’язані відкривати провадження. І тому виходить так, що завжди можна скинути із себе цю відповідальність. І ніхто додатково працювати не хоче, тому вони цим і користуються», – вважає Ольга Скрипник із Кримської правозахисної групи.