Спеціально для Крим.Реалії
У вівторок, 19 квітня (8 – за старим стилем) 146% росіян відзначають 233-річчя події, яка поклала, врешті-решт, основу #КримНаш’у – включення Криму та Кубані до складу Росії. З точки зору ж самого Криму, те, що відбулось, – чистої води анексія. А оскільки про обставини її написано вже чимало, запропоную вашій увазі порівняння подібностей і відмінностей подій 1783 і 2014 років.
1. Приналежність Криму
Османська імперії півострів (хоч і не весь) належав більше 300 років при тому, що завойований був силою. У складі України Крим пробув лише 60 років, проте дістався їй мирним законним шляхом. Відмінності помітні.
2. Проголошення незалежності Криму
Коли російські війська увійшли на півострів 1771 року, вони за рік нав'язали кримському хану трактат про незалежність його держави від Туреччини... але під контролем Петербурга. Та ще й відібрали Керч з околицями за таку допомогу. 2014 року росіяни увійшли до АРК таємно, але, в цілому, подібностей тут більше.
3. Легітимація нового стану
Під час першої анексії турки ще два роки воювали з Росією, навіть десант до Криму організували, але безуспішно. Незалежність півострова довелось визнати. Під час другої Україна пручалась інакше – настільки ж безрезультатно, але на поводу в Росії не пішла. Різниця відчутна.
4. Російські війська в Криму
А ось тут 100% збіг. 1782 року росіяни до Криму зайшли і піти «забули», і в Ахтиярській (майбутній Севастопольській) бухті кораблики зосереджувались. 2010-го росіяни злізли з валіз і почали влаштовуватись щонайменше до 2042 року, і далі все зрозуміло.
В обох випадках росіянам вдалось «завербувати» вище керівництво Криму – останнього хана Шагіна Гірая і останнього спікера ВР АРК Володимира Константинова
5. Місцеві колаборанти
В обох випадках росіянам вдалось «завербувати» вище керівництво Криму – останнього хана Шагіна Гірая і останнього спікера ВР АРК Володимира Константинова. Хану обіцяли гроші, спокій (його не любили піддані) та, можливо, перський престол. Чим спокушали нинішніх «героїв кримської весни» – поки невідомо, але навряд чи список спокус сильно відрізнявся.
6. Агітація і пропаганда
О, з цим вміли працювати в усі часи. Напередодні першої анексії анонімний «Російський патріот» склав «записку», в якій виклав свою програму з ослаблення Криму. «Спробувати вжити всіх політичних засобів для введення між різними татарськими поколіннями міжусобних чвар і незгоди... і таким чином розділити їх на різні приватні володіння, до чого багато різних способів знайтись можуть... Це дуже послужити може найшвидшому і найлегшому Криму завоюванню». Для виконання схожих програм при Шагіні Гіраї завжди перебував російський резидент. Ну а про «один народ», «нам нема чого ділити» і «споконвічно російську землю» ви і так багато чули. Однозначна схожість.
7. Все таємне стає явним
Російські ура-патріоти святкують 19 (8) квітня видання Катериною маніфесту про приєднання Криму, але їм зазвичай невтямки, що маніфест той був таємним! Григорій Потьомкін їхав на півострів і мав при собі копію, але оголошувати текст не міг, поки анексія не стане фактом. Точно так само Путін послідовно відкидав причетність Росії до сепаратистського бунту кримських еліт, поки не стало непотрібним виправдовуватись.
8. «Референдум»
Як проходив карнавал під назвою «кримський референдум» 2014 року, ви всі знаєте. 1783 року було щось схоже. Потьомкін розсилав у населені пункти листи з вимогою присягнути Катерині, умовляв аристократів, лякав простолюдинів, і в результаті такого підходу за кілька місяців зібрав необхідні документи. 9 липня (28 червня) на горі Ак-Кая відбулась офіційна церемонія присяги, перетворена на шоу, але справа була зроблена.
Після першої анексії кримські татари ще більш ніж півтора століття зазнавали гонінь і, зрештою, тотальної депортації. Друга анексія теж не принесла їм нічого, крім страждань
9. Доля корінного народу
Сумна в обох випадках. У момент першої анексії кримські татари становили понад 90% населення півострова, вони потім більш ніж півтора століття зазнавали гонінь і, зрештою, тотальної депортації. Друга анексія теж не принесла їм нічого, крім страждань.
10. Визнання
А ось тут на Росію нинішню чекав неприємний сюрприз. 2014 року на Генасамблеї ООН 100 країн (США, Канада, ЄС, Японія) виступили за український Крим і лише 11 (Венесуела, Зімбабве, КНДР тощо) – за російський. Тоді як 1783 року і Туреччина погодилась прийняти «КримЇхній», і з глобальних сил тільки Франція висловила глибоку, але недовгу стурбованість.
Висновки
Подібність настільки вражаюча, що мимоволі замислюєшся: чи не за історичними книгами готували кримську кризу 2014 року? Але відмінності – у ключових питаннях. Світ і Україна нічого не визнали і ні з чим не змирились, а це дає надію. І наостанок – вправа для допитливих: дізнайтесь, як закінчив своє життя Шагін Гірай, опинившись непотрібним своїм покровителям.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції