9 квітня 1991 року перший президент Грузії Звіад Гамсахурдіа урочисто заявив про відновлення державної незалежності своєї країни. Це сталося за вісім місяців до остаточного розвалу Радянського Союзу і за п’ять місяців до проголошення державної незалежності України. Гамсахурдіа сприймав Грузію не як нову державу, а як країну, яка продовжить традиції окупованої більшовиками Грузинської Демократичної Республіки 20-х років. До такого розуміння традицій власної державності в Україні на загальнонаціональному рівні підходять тільки зараз – і дуже обережно.
Здавалося б, те, що Грузія стала першою – якщо не брати до уваги балтійські країни – республікою, яка заявила про відновлення незалежності, мало дати потужний поштовх до її державного будівництва. Але сталося навпаки. Навесні 1991-го радянська номенклатура була ще дуже сильною. І з Грузією 1991 року зробили те, що з Україною зробили 2014-го.
Головне – це фактичне відторгнення Абхазії й Південної Осетії. Влада незалежної Грузії фактично ніколи не контролювала своїх автономій. Ще одна автономія – Аджарія – дистанціювалася від центру, повернути контроль над цією територією вдалося тільки Міхеїлу Саакашвілі через більш ніж десятиліття. Питання територіальної цілісності стало головним питанням грузинської державності і послаблювало позиції будь-якої влади. Гамсахурдіа, який припустився невиправних помилок у національному питанні й фактично допоміг Кремлю встановити контроль над Абхазією і Південною Осетією, був повалений через дев’ять місяців після проголошення незалежності. Країна стала ареною кровопролитної громадянської війни.
Країна програла війну в Абхазії, тисячі грузинів були змушені залишити свої рідні домівки. Це стало додатковою проблемою для розвитку країни, зумовило розкол в елітах і насторожене ставлення суспільства до влади
Повернення в політику колишнього першого секретаря ЦК Компартії Грузії Едуарда Шеварднадзе – незабаром його оберуть другим президентом Грузії – сприймалося як порятунок. Але Шеварднадзе, за якого на виборах двічі голосувала переважна більшість грузинів, теж не зміг вирішити питання відновлення територіальної цілісності Грузії. Більше того, країна програла війну в Абхазії, тисячі грузинів були змушені залишити свої рідні домівки. Це стало додатковою проблемою для розвитку країни, зумовило розкол в елітах і насторожене ставлення суспільства до влади. Спроби знайти рішення проблеми автономій мирним шляхом не принесли жодних результатів. У результаті президент Шеварнадзе, якого на виборах 2000 року підтримало 82 відсотки виборців, був змушений достроково залишити свій пост у результаті Революції троянд.
Його наступника Міхеїла Саакашвілі підтримало на дострокових президентських виборах 2003 року ще більше виборців – 96 відсотків! Більшість населення розраховувала, однак, не тільки на реформи, а й на відновлення територіальної цілісності – і нова влада обіцяла цього домогтися. Саакашвілі вважав за краще називати речі своїми іменами, перестав сприймати російські війська в Абхазії і Осетії як миротворців, пропонував запровадити на території автономій міжнародний контингент. 2008 року операція з відновлення конституційного порядку в Південній Осетії призвела до повної втрати Грузією контролю над усією територією як Осетії, так і Абхазії й етнічних чисток уже в Осетії – тисячі грузинів були змушені залишити свої будинки. Росія фактично анексувала обидві автономії, заявила про визнання їхньої незалежності. Ще через чотири роки партія Саакашвілі зазнає поразки на парламентських виборах, а сам він змушений буде поїхати з Батьківщини. Нова влада не наблизилася до вирішення питання про відновлення територіальної цілісності навіть на крок.
Ми багато говоримо про успіхи Грузії, але її розвиток усі ці 25 років пов’язаний зі справжньою трагедією
Ми багато говоримо про успіхи Грузії, але її розвиток усі ці 25 років пов’язаний зі справжньою трагедією. Це трагедія держави, яка не контролює свої міжнародно визнані кордони. Це трагедія держави, тисячі жителів якої виявилися внутрішніми біженцями без перспектив повернення до рідних домівок. І ця ситуація – на руку Кремлю, який демонструє, що буває з тими, хто ухвалює рішення жити окремо від Росії.
Через 24 роки після проголошення незалежності Грузії Росія почала проводити практично ту ж політику стосовно України – анексія територій, війна, залякування. І українське суспільство, до речі, поводиться передбачувано – українці також хочуть швидких рішень, також не довіряють владі, також вважають, що міжнародне співтовариство могло б вести себе більш жорстко стосовно агресора. Питання відновлення територіальної цілісності вже стало одним із головних політичних подразників. З його допомогою – як ми бачимо на прикладі Грузії – можна влаштовувати громадянські війни і зміщувати лідерів. Хороший музикант може зіграти на ображених почуттях населення будь-яку мелодію.
Економічного успіху ми можемо навчитись у багатьох країн. Але тільки грузини можуть підказати українцям на власному прикладі, як уникнути пастки зацикленості на територіальній проблемі.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають погляди самих авторів і не завжди відображають точку зору редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода