Спеціально для Крим.Реалії
Критикувати публіцистичну версію тези про вічну приналежність Криму Росії немає особливого сенсу. Досить лише попросити апологетів «КримНаш» уточнити час першого приєднання півострова до Російської імперії – 1783 рік.
А ось на той випадок, якщо вони заведуть розмову про стародавню Русь в цілому і військові експедиції на півострів зокрема, варто нагадати, що саме собою взяття київськими князями візантійських міст у Криму ще не означає входження цих міст до складу Русі. Захоплення, скажімо, Севастополя в 1855 році англо-французькими союзниками не зробило місто частиною Європи (а шкода – авт.).
Але це непряма і другорядна, загалом, ремарка, а найголовніше буде зараз. Всупереч широко поширеній в Росії та Україні думці (яка, на жаль, потрапила в шкільні та вишівські підручники), ні Східний Крим у цілому, ні Керч зокрема до складу Тмутараканського князівства ніколи не входили.
«Місто [Керч], з останньої чверті IX ст. вже належало Імперії, і за плануванням, і за матеріальною культурою було містом візантійським. Коротке існування на протилежному березі протоки російського Тмутараканського князівства ніяк не позначилося на його побутовому устрої. Ніяких знахідок, маркованих слов'янським етносом, ні в масовому керамічному матеріалі, ні в інвентарі кладовища, не знайдено».
Археология: Крым, Северо-Восточное Причерноморье и Закавказье в эпоху средневековья IV – XIII века. – М., 2003. – С. 73.
Я навмисне цитую не просто найбільш фундаментальну з академічних праць (до того ж відносно свіжу), але й російську. Не секрет, що зайва політизація історії шкодить достовірності, тому так важливо показати, що це найкращі російські історики відкидають безглузду думку про володіння Русі в Криму, а зовсім не «українці» намагаються відмовити «російським» в їхніх законних правах.
Окремі українські міфотворці охоче піднімають на щит тезу про присутність Русі в Криму, але вже з метою обґрунтувати власні претензії на півострів за схемою «Русь = Україна»
Що дійсно цікаво, окремі українські міфотворці охоче піднімають на щит тезу про присутність Русі в Криму, але вже з метою обґрунтувати власні претензії на півострів за схемою «Русь = Україна». Спеціально для них зауважу, що хоча деякі історики по-старому «записують» Східний Крим до складу Русі, в «Енциклопедії історії України» всі акценти розставлені правильно.
«Територія Т.к. [Тмутараканського князівства], імовірно, охоплювала лише частину сучасного Таманського півострова... Поширена думка про те, що до Т.к. деякий час належав також Корчев (візант[ійське] м. Боспор, сучасна Керч), що не підтверджується джерелами і є лише гіпотезою».
Енциклопедія історії України. – Т. 10. – К., 2013. – С. 102
А без цієї «скріпи» вся концепція (що російська, що українська) миттєво розвалюється. Так, Тмутараканське князівство дійсно існувало, було частиною Русі і мало славну історію. Так, київські князі дійсно кілька разів ходили на Крим війною і захоплювали тамтешні міста і села, але (і це головне), територія Тмутаракані не мала в собі ні клаптика кримської землі, і жодне захоплене київськими князями кримське місто не залишилося в їхньому підпорядкуванні.
Подібна академічна одностайність дозволяє назавжди закрити питання про Росію, яка нібито має «незаперечні історичні права на Крим як на свою давньоруську територію».
Без «давньоруської» підпірки російські претензії на «вічне» володіння Кримом виглядають і зовсім безглуздо
А без «давньоруської» підпірки російські претензії на «вічне» володіння Кримом виглядають і зовсім безглуздо. Ліквідація Кримського ханства і анексія Петербургом його території відбулася в 1783 році, після чого півострів був у складі Російської імперії повних 134 роки – до весни 1917-го. Потім почалася революційна чехарда 1917-1920 рр., упродовж якої Крим побував під контролем різних «червоних» і «білих» російських урядів. Але рік – з весни 1918-го до весни 1919-го – півострів був окупований по черзі німецькою та французькою арміями. У складі радянської Росії Крим був формально 34 роки – до 1954-го, але знову з перервою на німецьку окупацію з осені 1941 – до весни 1944 рр.
Таким чином, сумарно Петербург і Москва володіли Кримом з 1783-го до 1954-го, тобто 171 рік, а фактично, з урахуванням двох окупацій – ще на 3,5 роки менше. Отже, з трьох тисяч років писемної історії Криму (ІХ ст. до н.е. – ХХІ ст.) його формальна приналежність Росії тривала 171 рік або 5,6% всієї кримської історії.
Для більшої наочності відобразимо цей період на малюнку.
Погодьтеся, що «російський Крим» виглядає не дуже представницьки на тлі існування того ж Кримського ханства (1441-1783) – 342 роки або 11,4%.
Інші держави, хоч і не володіли Кримським півостровом цілком, теж демонструють непогані результати «історичного марафону».
Трапезундська імперія володіла Херсонесом і через нього – Південно-Східною Таврикою – з 1204-го до 1397-го (верхня дата – предмет дебатів фахівців, але різниця в думках становить лише два роки), або 193 ± 2 роки (6,4%).
Генуезька «Газарія», що простягнулася кримським узбережжям від Херсонеса до Керчі, виникла у 1266 році з заснуванням Кафи і загинула в 1475 році, проіснувавши 209 років (6,9%).
Візантійська імперія приєднала до свого складу Херсонес, Південний берег Криму і частину території Боспорського царства на Керченському півострові в 527-528 році, а впала під натиском хрестоносців у 1204-му, володіючи Таврикою 676 років (22,5%).
Херсонес був заснований у 529/528 р. до н.е. і проіснував (то у вигляді столиці держави, то – самоврядного міста) до моменту приєднання до складу Візантії приблизно 1055 років (35%).
І, нарешті, перше серед рівних – Боспорське царство. Його столиця, Пантікапей, була заснована між 600 і 590 рр. до н.е., а сама держава, всупереч поширеній думці, не загинула під ударами гунів, а була поглинена разом із Херсонесом Візантійською імперією. Підсумок – майже 1120 років існування (37,3%).
Цього короткого порівняння має бути достатньо, щоб висміяти претензії Росії на «споконвічне» володіння Кримом – півострів знав і значно тривалішу державність.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції