Приводом для розмови з членом Українського культурного центру в Криму Вельдаром Шукурджієвим став його заклик у соцмережі жертвувати кошти на ремонт центру. Під час переписки з'ясувалось, що Вельдар у Києві – приїхав на сесію і побачитися з родиною. Активіст розповів про те, як проходить ремонт, і про умови, в яких існує український рух у Криму сьогодні.
– Вельдаре, розкажи, будь ласка, про приміщення, яке зараз ремонтують активісти Українського культурного центру в Сімферополі.
– Зазначу, що слово «активіст» дуже не люблять у Криму. Тому скажу, що ремонтують члени нашого центру. Це приміщення церкви Київського Патріархату, 3-й поверх, загалом близько сімдесяти квадратних метрів. На першому поверсі місце, куди приходять люди, на другому відбуваються богослужіння, на третьому – приміщення, які нам надали. Однак сьогодні почалися проблеми в Київського Патріархату: на першому поверсі вже за рішеннями суду і через аукціони забрали понад сто квадратних метрів, найбільш пристосовані приміщення. І при цьому, якщо не помиляюсь, забрали вхід до самої будівлі, там загальний вхід, інших там нема. Якщо туди заборонять заходити, то до будівлі не зможуть потрапити ні парафіяни, ні охочі відвідати Український культурний центр. Проте ми продовжуємо ремонт і думаємо, що до цього не дійде.
– Хто допомагає українцям у ремонті приміщення майбутнього центру?
– 70% робимо своїми руками. Ми не професійні будівничі, працюємо завжди у вихідні або святкові дні, з'явилась хвилинка, година вільна – зайшов, щось зробив. Хтось проводку прокладає, інший віником помахав, хтось будматеріали розвантажив. Своїми ресурсами що можемо – робимо. Ресурси, які ми також використовували й використовуємо, – це приватні пожертви небайдужих людей, волонтерів. Це невелика, смішна сума. Фонди нас не підтримують, держава, на жаль, нам не допомагає. Допомагають не тільки грошима, допомагають і матеріалами. Один меценат, мій товариш, подарував нам сухі суміші для ремонту, інший мій товариш-меценат подарував підвіконня. Гроші потрібні, щоб завершити ремонт у приміщенні, де ми зможемо збиратись, проводити курси української мови та української культури, влаштовувати перегляди фільмів у рамках дозволеного сьогодні в Криму. Процес триває, самоорганізація – це потужна річ.
– Як ти оцінюєш ризики у зв'язку з тиском російської влади Криму на УПЦ Київського Патріархату? Чи не вийде так, що сили й кошти витратите, а потім приміщення заберуть?
– Зараз ніхто ні від чого не застрахований. Але принаймні ми спробували, ми постарались. Нас можуть заборонити взагалі, з приміщенням чи без приміщення. Щоб не шкодувати потім, що он скільки часу минуло, а ми нічого не зробили, краще все-таки робити. Ну а якщо заберуть – будемо спокійні: зробили все, що могли, ми старались. Справа добра, як не крути.
– Наскільки ви залежите від підтримки церкви Київського Патріархату?
Українська церква Київського Патріархату (УПЦ КП) – це сьогодні єдина духовна ланка, яка пов'язує українців у Криму і на «материку»
– Гадаю, що українська церква Київського Патріархату (УПЦ КП) – це, напевно, сьогодні єдина духовна ланка, яка пов'язує українців у Криму і на «материку». І в будь-якій біді людей у християнському світі об'єднувала церква, а мусульман – мечеть. Позиція Климента (архієпископа Сімферопольського і Кримського УПЦ Київського Патріархату – КР) – це позиція не просто сильного духовного лідера, а позиція українського державника.
– У кримських татар сьогодні своїх проблем вистачає. А ти займаєшся проблемами Українського культурного центру. Чому?
– А що, ми хіба не громадяни України, чи нам чужа українська культура? На початку нашої діяльності, коли виникла ідея створити Український культурний центр у Криму, мені казали: «Навіщо? Займись кримськотатарською культурою». Проте я стою на такій позиції: щоб врятувати кримських татар, врятувати Крим, ми маємо об'єднуватися з тими, хто постраждав від окупанта, і, в першу чергу, з українцями, разом із якими ми витримаємо важкі часи для двох народів. Щойно ми почнемо в питаннях деокупації розділятися, – тієї ж миті можна ставити крапку в цій справі. Сьогодні все робиться для того, щоб роздробити кримських татар, мусульман, і це ж роблять з українцями, з іншими етносами Криму. Окупант боїться об'єднання.
Щоб врятувати Крим, ми маємо об'єднуватися з тими, хто постраждав від окупанта. Разом ми витримаємо важкі часи
В історії кримськотатарського та українського народів були такі моменти, коли заради спільної перемоги вони об'єднувались. Гадаю, що зараз теж час об'єднуватись. Кримські татари дуже організовані завдяки нашому Меджлісу. Ми також маємо говорити про те, що багато українців і росіян у Криму проявили себе як патріоти. Слід говорити про те, що реальної підтримки не існує сьогодні для них. Держава не змогла зробити хоча б один крок назустріч українцям Криму у відродженні їхніх традицій, обрядів, мови. Є дуже важливий момент – і про це треба говорити – цей народ, як і наш, знищували. Їх асимілювали, русифікували. Щодо наших народів застосовували Голодомор і геноцид, депортації та етноцид – про це слід нагадувати.
– Ти збираєшся найближчим часом до Криму?
– Я поїду, однозначно. Щойно завершу тут справи. Треба приділити увагу дітям, зараз канікули в них, треба трохи побути з ними. Була сесія в мене… Але я однозначно поїду. Є й інший варіант – що мене не впустять, і як там вже далі буде, я не можу прогнозувати.
– Якщо тебе не впустять до Криму – чи є там люди, готові продовжити справу, якою ви зараз займаєтесь?
Якщо мене не впустять до Криму, я не втрачу зв'язку з мешканцями окупованого Криму, мене замінять і справа продовжиться
– Український культурний центр у Криму від початку структурований так, щоб у разі, якщо один з активних членів центру випадає, то на його місце одразу ж заступає інший. Тобто, ми збудували не структуру довкола однієї людини, а людей довкола структури – цей принцип протилежний до тих, за якими будуються популярні партії лідерського типу. У нас кожен – це особистість, кожен – лідер. Хтось більш публічний, як я, хтось робить усе без інформаційної потреби, але є дуже корисним. Я впевнений у тому, що якщо мене не впустять до Криму, я, по-перше, не втрачу зв'язку з мешканцями окупованого Криму, а по-друге, мене замінять і справа продовжиться. Про це свідчить і святкування 9 березня в Криму річниці від дня народження Тараса Шевченка. Українському культурному центру заборонили проводити заходи – вийшли інші люди: не офіційним шляхом пішли, а, що називається, за покликом серця, поклали квіти. Так само вчинили і в Севастополі.
Проукраїнське суспільство в Криму є, багато людей спостерігають збоку і ще не наважуються вийти на вулицю, вийти на акції. Є до нас і недовіра. Багато хто ставить питання: «А як вам взагалі дозволили? Чому вас не розганяють, чому вас не пересаджали?». Сама атмосфера в Криму така, що все українське має бути негайно розігнане і знищене.