Російська імперія, насильство над людьми, кров, війна, Нобелівська премія, російське телебачення. На ці та інші теми розмірковувала білоруська письменниця Світлана Алексієвич 3 березня на своїй першій зустрічі з читачами в Берліні після присудження їй Нобелівської премії з літератури 2015 року. Радыё Свабода вибрала найбільш яскраві висловлювання письменниці, що пролунали на зустрічі.
Путін сказав – навколо вороги
2 роки тому Путін зовсім скинув усі маски і викликав знову цю мілітаристську пам'ять. Він сказав: нас ображають, ми велика країна, навколо вороги
«Ми знали, що наші солдати (у Другій світовій війні – ред.) перемогли, але ми не знали, яка це була страшна війна. І всі війни – і Афганістан, і війни, які вела радянська імперія в Африці. Все це подавалося як звільнення, як світова революція, яка відбудеться ось-ось. І цей дух мілітаризму впроваджувався з перших років життя людини: і в дитячому садку, і в родині, і в школі. Радіо, телебачення... Це була військова країна. Цієї країни вже понад 20 років немає, але, коли я буваю в Москві, особливо, у травневі дні, і бачу парад, і як до нього готуються, мені здається, що нічого не змінилося. І 2 роки тому Путін зовсім скинув всі маски і став тим, чим ми його знаємо впродовж останніх років, він знайшов єднання з народом, викликав знову цю мілітаристську пам'ять. Він сказав: нас ображають, ми велика країна, нам потрібна велика Росія, навколо вороги».
Люди вірять, що «русский мир» зробить їх щасливими
Ми думали, що людина вийде з табору і буде вільною
«У 1990-ті роки ми були такими романтиками – ті, хто вірив у Перебудову. Ми думали, що людина вийде з табору і буде вільною. А виявилося, що не може вчорашня табірна людина стати завтра вільною. Виявилося, що свобода – дуже довгий шлях. Але це ми зовсім нещодавно зрозуміли. І особливо зараз, коли люди так охоче знову повірили Путіну і вирішили, що, якщо вони прийдуть назад і зроблять щось на кшталт Радянського Союзу, «русского мира», то вони будуть щасливі».
Не можу дивитися російське телебачення
День у день говориться, що навкруги вороги
«Я кілька разів включила, і те, що я почула, навіть мене, людину, яка все життя займається інтелектуальною діяльністю, це збиває з ніг. Абсолютно нормально, коли ведучий (вони все там однакові) говорить: «Так у нас зараз така зброя, Захід не помітив, як ми озброїлися, ми здатні залишити від Америки жменю попелу!» День у день говориться, що навкруги вороги: Захід – ворог, Обама – ворог. Десь спалили його опудало, і натовп вітав це радісно. І нехай у нас буде порожньо, холодно, головне, що «Крим наш!»
Винні не тільки Путін і Лукашенко
Дуже просто сказати, що винен тільки Путін. Ідеї, які він проголошує, падають на ґрунт, на них чекало суспільство
«Це дуже просто – сказати, що винен тільки Путін. Я думаю, ці ідеї, які він проголошує, вони падають на ґрунт, на них чекало суспільство. Коли так швидко не далася свобода, не вдалося таке хороше життя, як на Заході, з'явилося озвіріння. І, звичайно, ця ненависть повинна була знайти собі вихід. І коли мене запитують: що робити? Я відповідаю: «Треба чесно робити свою справу: я повинна чесно писати, вчитель – відверто говорити зі своїми учнями». Іншого виходу немає. А то потім настануть нові часи, і ми скажемо, що був винен один Путін. Або один Лукашенко. Ні, ми теж».
Нобелівська премія – захист, якщо хочеш говорити, що думаєш
«Миттєво влада стала робити вигляд, що нічого такого не сталося. Що Нобелівська премія – це така ж премія, як і ті, що дає Лукашенко. Але реакція самого народу – білорусів, росіян – була іншою. У день, коли оголосили про премію, вони виходили, цілували одне одного. Кажуть, в місті розкупили все шампанське, це було свято. Реакція людей просто приголомшлива, і мені це дуже дорого. Звичайно, в якомусь сенсі Нобелівська премія – це захист. Я завжди говорила те, що думаю, але зараз у нас дуже погані часи. Говорити те, що думаєш, дуже важко. І, звичайно, не всі можуть сказати те, що можу я».
Оригінал публікації – на сайті Радыё Свабода