«Я – українець». Цю фразу мені хотілось би почути від кожного громадянина нашої країни – і в Києві, і в Сімферополі, у Львові та в Донецьку. Незалежно від його етнічного походження. Українець – бо живу в Україні. І тому що це моя рідна країна.
Щоб побудувати реактивний винищувач, спочатку потрібно навчитись робити цвяхи, шурупи і дроти. Перш ніж створювати постмодерну країну, потрібно створити національну державу. Якщо немає людей із загальним минулим, сьогоденням і майбутнім – немає нації. Немає нації – немає сучасної держави.
Цей процес європейські країни пройшли ще XIX – на початку XX століття. Не націоналізм як усвідомлення себе спільнотою людей, яких об'єднав король, поміщик, який призначив вас своїми кріпаками, або подати, які ви зобов'язані платити загарбникові. А націоналізм як усвідомлення спільності таких самих людей, як і ви, які хочуть жити вільними громадянами на своїй землі і передати цю землю своїм нащадкам, – усе це і є націоналізм.
Щоб побудувати реактивний винищувач, спочатку потрібно навчитись робити цвяхи, шурупи і дроти. Перш ніж створювати постмодерну країну, потрібно створити національну державу
Французи усвідомили себе французами після Революції кінця XVIII століття. Свобода. Рівність. Братство. Для всіх. І це дуже не сподобалось монархам сусідніх країн і їхнім холопам. Вони намагались задушити французьку націю і французьких націоналістів. Але нічого не вийшло. Сила народу та ідеали рівності і свободи виявились сильнішими. І французи понесли своє бачення світу в сусідні країни, відбивши перед цим численні інтервенції. Так, багатьом, це не сподобалось. Але відповіддю став інший націоналізм – наприклад, німецький або іспанський. Саме в цей час створюються передумови для створення справді національних держав Європи.
Наші сусіди – поляки – багато разів протягом XIX століття намагались відновити свою державність. Багато разів безуспішно. Багато разів здавалось, що Речі Посполитої більше ніколи не буде. Але у поляків все одно вийшло. 1918 року. Тоді ж українці створили свою державу. Тільки зберегти свою національну державу ми не змогли. Занадто багато наших співвітчизників були в захваті від соціалістичних ідей побудови позанаціонального суспільства соціальної справедливості.
Ми отримали незалежність 1991 року, але не стали національною державою. Навіть зараз багато громадян України ображаються, коли їх називають українцями. «Ми не українці, ми громадяни України». Це звучить приблизно так само, як американець ображався б на те, що його називають американцем, а француз – французом.
Ми отримали незалежність 1991 року, але не стали національною державою. Навіть зараз багато громадян України ображаються, коли їх називають українцями
Але тільки тоді, коли кожен громадянин України буде називати себе українцем, ми станемо національною державою. Коли для кожного громадянина України синьо-жовтий прапор стане своїм, рідним. Без усіляких застережень. І на питання «хто ви?» громадянин України відповідатиме «я – українець». І за бажанням додаватиме – російського, німецького, болгарського чи іншого походження.
Чи є національна держава чимось небезпечним, як нам розповідали багато років учителі в Радянському Союзі? Не більше, ніж назва «національний парк». «Національний» означає «народний». Саме це Україні потрібно донести і до тих людей, які живуть на тимчасово окупованих територіях. Що немає небезпеки у створенні дійсно національної держави. Що національна держава – це не держава якогось одного етносу.
І ще потрібно пам'ятати: не можна перестрибнути через сходинку в розвитку. Не можна відразу з дитячого садка відразу вступити до університету. Не можна почати випускати комп'ютери, не навчившись робити елементарні вимикачі. Не можна цілій країні перестрибнути через фазу формування національної держави.
Це завдання для України на найближчі роки.
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції