Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Севастопольський сепаратист Олексій Чалий свою прихильність Росії не приховував ніколи: жив у Севастополі з російським паспортом, фінансував заходи, покликані підтримати в жителях міста шовіністичні забобони й підготувати їх до співчуття окупантам. Якщо згадати, що російська влада збиралася вкрасти Севастополь мало не з першого дня української незалежності, то стає зрозуміло, що Чалий був типовою лубянською «консервою», розкритою рівно того дня, коли в Кремлі ухвалили рішення про початок анексії.
Утім, цю «консерву» ретельно не маскували – навпаки, демонстрували її наявність і добробут, які дискредитували Українську державу та її спецслужби. Тому що в сьогоденні держави людина типу Чалого не протрималася б і кількох тижнів – його б вигнали йі заборонили б наближатись до українського кордону на гарматний постріл. Але у нас – і то зі скрипом – виганяли тільки тих, хто приїжджав на «патріотичні гастролі» – всяких там лужкових, мєшкових, затуліних й іншу шелупонь.
А Чалий – майже місцевий житель, до того ж він корумпував своїми грошима міське і кримське начальство. Як такого виженеш? Та й чи треба? Адже, врешті-решт, коли починається окупація, «народним мером» можна призначити будь-якого пройдисвіта.
Біда Чалого в тому, що він, як і будь-яка «консерва», уявив себе продуктом першої свіжості
Біда Чалого в тому, що він, як і будь-яка «консерва», уявив себе продуктом першої свіжості. Його розкрили, використовували, навіть дозволили приїхати до Кремля у светрі – для демонстрації «народності» й сучасності. Але коли виявилося, що за межами Росії светр Чалого нікого не вразив і анексії не виправдав, «народний мер» моментально став непотрібним. Та й не тільки народний – ніякий. Севастопольці, як відомо, так і не отримали права обирати мера. Більше того, якщо Україна за ними це право хоча б визнавала, то Росія цього права їх офіційно на конституційному рівні позбавила. Так-то, хлопці. Питання закрите.
Чалий так і не зрозумів, що його завдання – сидіти й не висовуватися
Чалий ще намагався пручатися, тим більше, що його вирішили якийсь час використовувати у вигляді вивіски, поставивши на чолі списку «єдиноросів», а потім зробили спікером місцевих Законодавчих зборів. Але він так і не зрозумів, що його завдання – сидіти й не висовуватися, що після анексії Севастополя з ніжних рук Суркова він потрапив до чіпких рук Володіна, а Володін не любить протухлих «консервів». А може, він і розумів усе, але надто вже сильно хотів отримати хоч якісь дивіденди за свою участь в окупації. Адже він міг повірити, що все це – Чалий, а не Путін, що це зібраний ним мітинг пройдисвітів, а не російські війська, «відбив» місто в України. І що за «заслуги» йому, героєві «кримської весни», потрібно більш щедро відсипати з корита.
Він прорахувався. Його використають ще раз, коли потрібно буде пояснити, чому кримчани так погано живуть. Прізвища «весняних героїв» відкриють список корупціонерів, які підуть російським етапом. Вони – найзручніші мішені просто тому, що їм нікуди бігти.
І тому напередодні Нового року я хочу побажати Чалому довгих років життя. Тому що хочу, щоб він дочекався дня, коли з російської камери його переведуть до української – і щоб він відповів не за корупцію чи боротьбу з анекдотичним губернатором Меняйлом, а за багаторічну диверсійну роботу проти України та участь в окупації Севастополя й Криму. І щоб процес проти нього відбувався в уже українському Севастополі, а жителі міста на тій самій площі, на якій провокатори проголосили його «мером», спостерігали за його зізнанням і каяттям.
Це й буде день звільнення Севастополя від російської «консерви».
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції