Спеціально для Крим.Реалії
Перша частина тут, друга – тут.
У другій половині вересня 1917 року в Києві проходив З’їзд народів, серед делегатів якого були і шість кримських татар на чолі з Номаном Челебіджиханом. Один з них, Амет Озенбашли, наголошував: «Нехай знають всі, що кримські татари не дозволять нікому встановити будь-яку гегемонію на Кримському півострові. І цього разу кримські татари вже не залишать свій краї без захисту своїх прав і здобутої свободи».
Після з’їзду, цілком вдовольнившись його резолюціями щодо майбутнього федеративного устрою Росії, кримськотатарські делегати в кулуарах обговорювали питання статусу Криму. В середині жовтня Челебіджихан так описував цей процес.
Пункт про форму правління в нашій країні… вимагає такої форми правління, за якої була б гарантована наша самостійність як націїНоман Челебіджихан
«Пункт про форму правління в нашій країні… вимагає такої форми правління, за якої була б гарантована наша самостійність як нації, звичайно, за винятком питань зовнішньої політики та військового… Комітет наш знайшов такий устрій (автономнія – авт.) в Україні цілком відповідним нашим інтересам.
Але перед нами постає нове питання: про кордони. Ми знайшли необхідним запитати у (Центральної) Ради: «чи входить Кримський півострів у межі вашої територіальної автономії?»… Після десятиденного обговорення на цьому з’їзді народів, між іншим, була винесена резолюція про те, що Крим належить кримцям. На це я дивлюся як на наш тактичний успіх, з чим вони нас і привітали, заявивши: «можете управляти Кримом так, як вам заманеться»».
Саме тоді, під впливом українського автономістського руху, делегати ухвалили рішення скликати Курултай для визначення майбутнього Криму.
Більшовицький переворот Челебіджихан сприйняв насторожено, відокремлюючи в своїх промовах кримських партійців від петроградських, але зробити з комуністів своїх союзників йому не вдалося. Зрозумівши безперспективність курсу на автономію в складі демократичної Росії, Номан активно включився у створення незалежної держави.
9 грудня (26 листопада за старим стилем), за місяць після падіння Тимчасового уряду, в ханському палаці в Бахчисараї відкрився перший у новітній історії Курултай кримських татар. Челебіджихан був обраний до Президії. Його промови задавали загальний тон кримським дискусіям. На початку статті одна з них вже була цитована, ось фрагмент із ще однієї:
Татарський Курултай нарівні зі сподіваннями та ідеями татар шануватиме також ідеї і сподівання інших народностей, які живуть з ними в КримуНоман Челебіджихан
«На Кримському півострові є різних кольорів і відтінків багато прекрасних троянд і квітів. Кожна з цих троянд і квітів має особливу свою красу і властивий їй приємний аромат. Завдання Курултаю зібрати всі ці чудові квіти в один букет. Татарський Курултай має на увазі не одних лише татар, його погляди звернені і до інших народностей, що протягом століть живуть з татарами дружнім братським життям… Татарський народ визнавав, визнає і завжди визнаватиме права кожної національності. Татарський Курултай нарівні зі сподіваннями та ідеями татар шануватиме також ідеї і сподівання інших народностей, які живуть з ними в Криму. Курултай запрошуватиме ці народності до спільної роботи і зусиль для досягнення спільних для всіх благ».
Курултай засідав 18 днів і зміг «ухвалити такі закони, яких... не посоромилися б і найбільш культурні народи Європи». В останній день роботи 26 (13) грудня була проголошена Кримська Народна Республіка, затверджена її Конституція та обрано Директорію – національний уряд. Головою уряду та директором юстиції Республіки став саме Челебіджихан. «Президент Криму», як його називала тогочасна преса, в день обрання був одягнутий, як, зрештою, і завжди, в темно-синій костюм європейського крою та традиційну кримськотатарську чорну шапку.
Народна мрія та мрія особисто Номана про відродження кримської державності нарешті здійснилася, але довго проіснувати молодій демократії на півострові не судилося.
Мученицький вінець
29 (16) грудня в Севастополі створюється тимчасовий Військово-революційний комітет – надзвичайний орган «червоної влади» в місті. В Криму відтоді формально існували три політичні центри: Рада Народних Представників, що залишилася з часів Тимчасового уряду, Директорія Кримської Народної Республіки та Військово-революційний комітет, реально ж встановилося двовладдя. Об’єднані в Кримський штаб сили РНП та Директорії під керівництвом Сейдамета протистояли Чорноморському флоту, що направлявся ВРК. Більшовики переважали своїх противників щонайменше у сім разів.
Розуміючи це та будучи від природи противником насильства, Челебіджихан розгубився. Він збирався провести в Криму вибори до Установчих зборів, які і визначили б майбутнє півострова, але доля вирішила інакше. Під тиском гарячих прихильників війни з червоними, посварившись із другом та соратником Сейдаметом, Номан 17 (4) січня 1918 року залишив свою посаду Голови Директорії, зберігши титул муфтія.
Більшовик (вже тоді опонент, але ще не ворог) Ізмаїл Фірдевс навідався до Челебіджихана. «Я застав його в повному стані медитації, відсутності волі... Я переконався, сказав він, що більшовики і рухи за Радянську владу представляють таку силу, яку ніякою зброєю не можна підкорити».
Номан запропонував створити для врядування Кримом спеціальний орган, що включав би по 10 представників від РНП, Курултаю та більшовиків, але було пізно
21-23 (8-10) січня за пропозицією Челебіджихана Курултай здійснив останню спробу вирішити суперечку із більшовиками компромісом. Номан запропонував створити для врядування Кримом спеціальний орган, що включав би по 10 представників від РНП, Курултаю та більшовиків, але було пізно. Протягом січня загони матросів і анархістів за підтримки місцевих робітників захопили більшість кримських міст, раз-у-раз перемагаючи загони Директорії.
26 (13) січня червоногвардійці захопили Сімферополь. Наступного дня був заарештований і Челебіджихан. За «традицією» його перевезли до Севастополя, де тримали протягом місяця. Спочатку його посадили до загальної камери №5, але вже через день перевели до окремої камери №26. Там з Номаном мав приватну розмову Юрій Гавен – Голова севастопольського ревкому. Зміст її для нас назавжди залишиться таємницею.
О другій ночі 23 лютого 1918 року група матросів увірвалася до в’язниці і почала вимагати видачі затриманих. Тюремний комісар по телефону отримав вказівку Севастопольської ради видавати всіх, хто зазначений у матроських списках. Серед першої п’ятірки був і Челебіджихан.
«Їм зв’язали руки... Зав’язали матроси і робітники теслярських майстерень севастопольського порту. Їх повели... Ніхто з приречених не просив пощади у своїх катів... Дорогою до місця вбивства в Карантинній балці… вбивці катували своїх жертв… били прикладами і кулаками, Синицю кололи багнетами і били прикладами і глумилися над усіма. Їх розстріляли впритул і вже мертвих били прикладами і камінням по головах. З убитих зняли верхнє плаття, черевики, кільця, гаманці».
Розтерзане тіло муфтія разом з іншими закинули до автомобіля і відвезли до Графської пристані. Там вбитих вантажили на баржі, відвозили подалі від берега і, прив’язавши каміння, кидали в море. Лише небагатьом родичам пізніше вдалося відшукати рештки тіл своїх близьких.
Так загинув відомий політик, великий реформатор і геніальний оратор Номан Челебіджихан, а разом з ним під водами Чорного моря на довгі десятиліття була похована ідея демократії та республіканізму в Криму. У 1944 році жертвою комуністичного тоталітарного режиму ледь не впав і цілий кримськотатарський народ. Але, як казав сам муфтій та поет, «вони можуть піддати вогню весь наш край і зруйнувати все наше майно, але їм не вдасться знищити віру кримців».
Сергій Громенко, кримський історик, співробітник Українського інституту національної пам’яті
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Вперше цей текст був опублікований у грудні 2015 року – ред.