12 листопада 2015 року Верховна Рада України ухвалила постанову «Про визнання геноциду кримськотатарського народу». Автору статті довелося займатися цією темою і як досліднику-історику, і як заступнику голови Спеціальної комісії з вивчення геноциду кримськотатарського народу й подолання його наслідків, створеної на IV сесії Курултаю (національного з'їзду) в грудні 2005 року.
Кваліфікація депортації та постдепортаційного періоду історії кримських татар як акту геноциду має традицію і в публіцистиці, і у виступах активістів демократичного і кримськотатарського національного рухів.
Однією з перших статей, що вийшли після ухвалення Конвенції про геноцид (звичайно, на Заході) була стаття публіциста-емігранта, колишнього кримчанина Георгія Александрова під назвою «Винищення кримських татар». Вона з'явилася в паризькому журналі «Соціалістичний вісник» у 1950 році.
У ній автор дав недвозначну оцінку політиці радянського режиму щодо цього народу: «Комуно-фашисти в СРСР, здійснюючи будівництво своєї жахливої карикатури на соціалізм, не зупиняються для досягнення своїх цілей перед фізичним знищенням не лише окремих «класово-чужих» груп населення, а й цілих народів. Одним з найбільш яскравих прикладів цієї політики, яка в міжнародному праві після війни отримала назву «геноцид» (винищення народності) і за яку вождів нації судили і засудили на страту в Нюрнберзі, є систематичне і планомірне винищення кримських татар, вчинене радянською владою».
Будь-які паралелі і згадки про депортацію в контексті Конвенції про геноцид загрожували серйозними наслідками
Написати так можна було лише далеко від СРСР. Будь-які паралелі і згадки про депортацію в контексті Конвенції про геноцид загрожували серйозними наслідками. І особлива мужність потрібна була, щоб сказати про це з трибуни суду над активістами національного руху.
Мустафа Джемілєв
Мустафа Джемілєв (сьогодні – голова Спеціальної комісії Курултаю з вивчення геноциду кримськотатарського народу) у своєму «Останньому слові» на суді в 1966 році (49 років тому!) висловився про справжні причини висунутих йому звинувачень: «Співробітники КДБ розлютовані тим, що ми збираємо статистичні дані про загиблих у місцях заслання кримських татар, що збираємо матеріали проти садистів-комендантів, які знущалися над народом у роки сталінщини і які, відповідно до Статуту Нюрнберзького трибуналу, мають постати перед судом за злочини проти людяності».
Петро Григоренко
Захисник кримських татар Петро Григоренко в 1968 році у своїй легендарній промові звернувся до них зі словами: «Те, що з вами зробили в 1944 році, має цілком певну назву. Це чистісінької води геноцид – один із найтяжчих видів злочину проти людства...».
Заарештованому в тому ж 1968 році активісту національного руху Айдеру Барієву ставилося в провину те, що в одному з документів він вказує: «Відносно кримських татар в СРСР застосовується політика «геноциду».
Термін «геноцид», утворений від грецького genos – «рід, плем'я» і латинського caedo – «вбиваю», ввів в ужиток польський юрист, за походженням єврей, Рафаель Лемкін у книзі «Axis Rule in Occupied Europe», виданій у Вашингтоні в 1944 році.
Айдер Барієв
9 грудня 1948 року Резолюцією ООН була ухвалена міжнародна Конвенція «Про попередження злочину геноциду і покарання за нього».
Стаття II документа містить дефініцію того, що ж таке геноцид: «...Під геноцидом розуміються наступні дії, вчинені з наміром знищити, повністю або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку:
а) вбивство членів такої групи;
b) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи;
c) навмисне створення для якої-небудь групи життєвих умов, які розраховані на повне або часткове фактичне знищення її;
d) запобігання дітородіння серед членів групи;
e) насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу».
Так чи є відмінність між геноцидом Гітлера – а саме злочини нацизму ініціювали ухвалення Конвенції про геноцид – і масовими депортаціями народів Сталіна? Чи правомірно сталінські акції проти цілих народів відносити до геноциду?
Невибаглива нацистська ідеологія цинічно і відверто пропагувала принципи ненависті до окремих народів і груп – євреїв, циган, слов'ян, комуністів, поставивши на чільне місце світу фігуру істинного арійця – «біляву бестію», вище і найдосконаліше досягнення людства. Ті, хто відрізнявся від цього прекрасного ідеалу, знищувалися нацистами без найменших докорів сумління і душевних терзань...
Генеральний прокурор СРСР Андрій Вишинський виступав обвинувачем на найбільших показових процесах кінця 1930-х років і одночасно був головним радянським юристом
Сталінська ідеологія була набагато більш витонченою. Не було народів щасливіших, ніж радянські, не було Конституції більш демократичної, ніж сталінська... Парадоксально, але факт: Генеральний прокурор СРСР Андрій Вишинський виступав обвинувачем на найбільших показових процесах кінця 1930-х років і одночасно був головним радянським юристом – фахівцем з конституції. Як справедливо зазначає історик Елен Каррер д`Анкосс, сталінську систему права можна визначити як кодифікацію свавілля і терору, в цій системі «терор і беззаконня знайшли силу закону».
Демократія по-сталінськи пропагувала принципи інтернаціоналізму і рівність усіх народів. Але це зовсім не заважало сталінському режиму прирікати деякі з них на смерть. У Сталіна не було необхідності вибудовувати ієрархію цінності людського життя залежно від національних та інших ідентифікаційних ознак, бо в системі, збудованій Сталіним, ні конкретна людина, ні народ рівно нічого не значили. Все було підпорядковане інтересам Держави. Отже, як для вбивства окремих людей, так і для знищення цілих народів турбувалися вишукати лише одну мотивацію, яка легітимізує ці дії, – «в інтересах Держави».
Керуючись при підборі жертв тільки їм зрозумілими критеріями, ті, хто безпосередньо формулював ці самі «інтереси» (Сталін і його ближнє коло), постійно розширювали «список» тих, хто «в інтересах Держави» підлягав знищенню.
У створюваній Сталіним імперії від Тихого океану до берегів Атлантики кримські татари і ще з десяток інших народів були віднесені до розряду «неблагонадійних»
Хоча обидва диктатора переслідували однакову мету – світове панування, у Сталіна для здійснення своєї idеe fixe – побудова Великої держави, – не було необхідності оформляти свої задуми в форму завиральних расистських обґрунтувань. У створюваній Сталіним імперії від Тихого океану до берегів Атлантики кримські татари і ще з десяток інших народів були віднесені до розряду «неблагонадійних». А далі вже за класичною формулою – «хто не з нами, той проти нас» і «якщо ворог не здається, то його знищують».
У цьому зв'язку дуже точно, на мій погляд, висловився французький історик П'єр Відаль-Наке, який стосовно депортації кримських татар вжив термін «поліцід» – переслідування не тільки за етнічною, але за політичною ознакою.
Геноцид по-сталінськи – це геноцид винятково на ділі і в фактах. Але марно шукати прямі вказівки на знищення, вони замасковані під красивими і правильними гаслами, а сам вождь при цьому мімікрує то під одну, то під іншу благовидну личину – наприклад, «суворого, але справедливого Батька народів».
Сталінський режим не тільки остаточно заплутав сучасників, але й забезпечив собі шанувальників на багато десятиліть уперед
Найбільш лицемірний сталінський режим не тільки остаточно заплутав сучасників (згадаймо мандельштамівське «ми живемо, під собою не відчуваючи країни»), але й забезпечив собі шанувальників на багато десятиліть уперед – вже після того, як стали відомі воістину жахливі цифри злочинів Сталіна проти власного народу. І для того, щоб «зловити за руку» цього серійного вбивцю ХХ сторіччя, викривши його в черговому злочині – геноциді кримськотатарського народу, необхідні неспростовні докази і свідчення.
І вони виявляються в численних свідченнях очевидців і раніше суворо секретних офіційних документах, даючи підстави, без жодних натяжок кваліфікувати депортацію як акт геноциду стосовно кримськотатарського народу...
Закінчення буде