Щосили намагаюсь бути неупередженим, за що, до речі, вже кілька разів отримав звинувачення і в «кримнашизмі», і в таємному «укропстві», але ж має хоч хтось малювати не шаржі й гасла, а писати просту і нудну хроніку. Інакше ні діагноз поставити, ні історію хвороби заповнити. І, відповідно, лікувати, а іноді й різати, запопадливі «лікарі» будуть наосліп.
Хоча мої записки, скоріше, стануть у нагоді лише для реабілітації вцілілих після цієї чи то військово-медичної, чи то психіатричної операції під назвою «Русская весна». Щоб лікар зміг визначити, чи продовжує пацієнт марити, чи вже оговтався.
Бо ці стани повного марення і рідкісної ясності розуму зараз дуже важко відрізнити – йдеш, наприклад, вулицею, і раптом розумієш, що Новий рік не за горами.
Ну який Новий рік може бути без акційного генератора?
Ялинок (у Криму це, як правило, сосни) у продажу я ще не бачив. Але хіба можна порівняти ялинку як святковий атрибут із генератором? Якби дорослі вірили в Діда Мороза, то з Криму до Великого Устюга йшли б мішки листів, але не з малюнками оленячих упряжок і ялинкових куль, а з вирізаними з каталогів компаній електроустаткування купонами та експрес-замовленнями.
Типовий кримський магазин новорічних подарунків. Передсвяткове завезення.
А цей агрегат не продається, хоч і стоїть на вітрині. Торгують у цьому магазинчику товаром простішим – айфонами та іншою телефонією. А генератор підтримує весь процес продажу, без нього ніяк. Якщо господар торговельної точки розкрутиться, тоді, ймовірно, і сам зможе перейти на «дорослий» товар – генератори і системи безперебійного живлення, – а зараз у цьому закладі генератор лише для забезпечення життєдіяльності. Поки світло є – стоїть осторонь, відключать – працюватиме.
Судячи з цієї фотографії, з'явилась нова для Криму професія – викрадачі генераторів. Нічого нового тут немає, варто лише перечитати «12 стільців» Ільфа і Петрова: «...Одного вечора забрали навіть закипілий у дворі самовар... злодій, хоча й ніс у витягнутих вперед руках киплячий самовар, з жорсткої труби якого било полум'я, біг дуже жваво і, обертаючись назад, хулив Віктора Михайловича, який тримався попереду всіх, нечистими словами».
Живемо ми, все-таки, вже в 21 столітті, прогрес на місці не стоїть. А ось природа людська незмінна, особливо якщо людина ця радянська. Тож якщо ви під вечір побачите людину, яка біжить із тріскотливим генератором, знайте – класика безсмертна, хоч час і вносить поправки!
Ну і про мандарини. Тут зовсім біда. І справа навіть не в мандаринах – якось переживемо, не в перший раз (тільки боюсь, що і не в останній). Сумно, що з'являється чітке відчуття повернення совка. Тобто СРСР.
Тотальний дефіцит уже, слава розвалу КПРС, неможливий, але ось ці судоми...
Причому на рівному місці, за примхою однієї людини. Ну, або двох-трьох.
Турки, звісно, не подарунок, і міжнародні санкції на шкоду собі не підтримали. Заради наживи плюнули на свою репутацію, майже контрабандними поромними рейсами возили до Криму фрукти та ширвжиток. Хоча, до речі про санкції: поки турецькі бізнесмени торгували, не рахуючись із думкою Євросоюзу, помідорами і боягузами, запорізький завод «Мотор Січ» (звісно ж, будучи зв'язаним по руках і ногах контрактом), поставляв Військово-космічним силам Російської Федерації вертолітні двигуни. Втім, не про двигуни я зараз.
Так от, нормальна влада порошинки здувала б із благодійників – адже навіть соборну мечеть «Консоль» самостійно осилити не змогла, інакше би з турками не стали б домовлятись. Самі б попилили, що капнуло.
Благодійники щосили торгували: собі на користь, жителям Криму хоч на якесь розмаїття раціону.
Ну і отримали, такий плювок навіть найбільш незворушний турок не розмаже по обличчю.
Тож дефіцит мандаринів до Нового року і захмарні ціни на них – це все, що нова «російська» влада змогла зробити в Криму для відновлення СРСР. Для російської ж медицини, освіти та соціальних гарантій поки навіть радянський рівень недосяжний.
Народ затарюється. Ажіотажу, начебто, немає, але й молодих продавців, нудьгуючих біля своїх мандаринових гір, уже не побачиш.
Останні турецькі апельсини (зняв пару днів тому, зараз вони вже по 90 рублів або 30 гривень за кілограм). Прощавай, Туреччино, здрастуй, Абхазіє!
Хто там ще з країн-побратимів, які визнали «російський» статус Криму, готовий ділитись насущним? Венесуела, КНДР і Сирія? Ну, Венесуела далеко, КНДР, мені здається, самій не вистачає мандаринів, а Башару Асаду, мабуть, зараз не до гуманітарної допомоги. Так, ще є забубенний друг Зімбабве! Хоча за зімбабвійської інфляції в 300 000 000 відсотків і восьмидесятивідсоткового безробіття це Крим має посилати мандарини в африканську глибинку, якщо по-людськи.
Вчора на ринку спробував сфотографувати телефоном трикотаж із турецьким логотипом, що лежить на прилавку. Літня туркеня, яка продавала білизну, зі злістю й агресією, не властивими цим миролюбним людям, тим більше тим із них, хто займається торгівлею, накинулась на мене. Вочевидь, уже були прецеденти з дбайливцями «російської національної гордості». Або з владою, але за тією самою національною ознакою. Інших причин не бачу.
А ось і носій цієї самої «російської національної гордості». Зауважте, з березня 2014-го минуло півтора року, до завершення обміну кримських номерів української реєстрації на російські залишилось 4 місяці. Та не здається наш голуб, українські кольори заклеїв, щоб очі жовто-блакитним не виїло, а номер не змінює. Чому? Адже за всіма трибарвними ознаками першим мав у черзі ГАИ стояти. Про всяк випадок? І ось тут виникає питання: про який такий всяк випадок?
І щоб завершити не на такій високій патріотичній ноті, я вирішив запостити собачок. Кошенят і без того з надлишком у мережі, а от бродячих псів увагою обділяють. Хоча саме з цією зграєю в темний час я б зустрічатись не радив. Тут, думаю, велика тема для екологів та інших захисників тварин – звідки в центрі трьохсоттисячного міста такі зграї? Звірі ці – розумні, в купу для селфі не збираються.
Кирило Автохтонов, кримчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції