Кримськотатарський майстер-клас: малюнки хною крізь музику

Київ – З 19 по 21 листопада відбувалась школа кримськотатарського розпису хною. Охочих відвідати захід виявилось більше, ніж може вмістити невеличка майстерня Рустема Скібіна – «Тамга центр». Крим.Реалії розповідає, як проходили обидві частини школи і чому розпис хною (qınalama‬) є таким важливим для культури кримських татар.

Мамут Чурлу

– Кожен з вас має вибрати свій візерунок. Ви ж пам’ятаєте, що вони різні? Для чоловіків одні, для жінок інші. Є для дівчат, для хлопців, для дітей. Усі візерунки несуть свій сенс. Не забувайте про це, – нагадує Мамут Чурлу про особливості візерунків. Учора він прочитав про це лекцію. Учасниці семінару мовчки слухають настанови і старанно виводять візерунки олівцями на папері. – Коли домалюєте, обведіть чимось, може фломастером чи ручкою, щоб не псувати матеріал…

– А я думаю, що краще одразу хною. Тому що фломастером так не вийде, зовсім інакше виглядатиме.

– Може й так, – погоджується вчитель.

– А гранат, це символ родючості? – запитує одна із майстринь

Гранат у мусульманській культурі – символ багатства у багатьох сенсах, і родючості в тому числі. Тому що є один плід – він розкривається, а в ньому купа маленьких зернинок.

Спостерігаючи за тим як працюють майстрині, вчитель додає:

– Хоча в орнаментах універсальні ідеї, кожен з вас залишає у візерунках частинку себе, як і кожен художник. Те як ви їх поєднаєте, те як подасте – все відіб’ється в кінцевому результаті…і не забувайте про пусті місця у візерунках. Вони як паузи в музиці: кожна пауза має своє значення. Так само і порожнеча на малюнку теж щось означає. Думайте про музику, коли малюєте.

Зера Аблязісова

Мамут Чурлу приїхав із Криму. Багато хто вважає його творчим наставником кримськотатарських майстрів. Саме він був вчителем відомого сьогодні кераміста Рустема Скібіна. Однак він не один, хто приїхав до Києва з Криму. Зера Аблязісова так само залишила Сімферополь на кілька днів, щоб побувати у творчій атмосфері «Тамга центру». Вона любить виїжджати за межі Криму, з радістю згадує свої останні поїздки: «Фестиваль переселенців і львів’ян» у Львові, виставку в американському посольстві та в парку Пирогово. Жінка зізнається, що після анексії атмосфера неабияк змінилась, і в неї був рік паузи, адже настрій для Зери напряму пов'язаний із творчістю:

– Оскільки в мене відображаються мініатюри чи орнаменти кримських татар, велику роль відіграє кольорова гамма. А я напряму пов’язую стан душі з кольоровою гаммою. Це відбувається на підсвідомому рівні. Якщо у вас хороший настрій, ви не будете використовувати негативні кольори: темно-коричневий чи темно-сірий.

– Як ви зуміли відновити в собі сили для творчості?

По-перше, прийшло розуміння того, що я все-таки живу в Криму, що Крим – моя батьківщина. Коли я виїжджала звідти на деякий час, а потім поверталась, відчуття рідного місця і стан душі входили в унісон. Я не можу сказати, що заспокоїлась, але я почала більш гармонічно ставитись до світу. Я ж не можу змінити те, що навколо мене відбувається, але я можу трохи прикрасити світ своєю творчістю. У мене зараз така ідея: передати якомога більше етнографічних матеріалів. Я принципово намагаюсь передавати всі дрібні деталі. Це для мене важливо. я не хочу, щоб відбувалось таке спрощення, яке зараз часто в Криму відбувається, коли всіх узагальнюють, і замість «кримських татар» просто говорять «татари». Насправді ж, у казанських татар своя культура, свій фольклор, свої визначені елементи в одязі, у кримських татар – свої. І я намагаюсь усе це підкреслити.

На сьогоднішній день мені додає сил і натхнення можливість часто виїжджати за межі міста і ходити-бродити в гори, ліси, до моря. Цього року, наприклад, я дозволила собі три дні і три ночі бути на природі в місці Аю-Даг. Море, схід і захід сонця – це було як космос, як фантастика. Мені наснився такий знаковий сон. Таінс хайтарма – це означає «повертатися». Я вирішила, що це щось означає.

– Ви думали про те, щоб виїхати з Криму?

– Якщо тільки в гості – усміхається Зера.

– Поясните, чому?

– Я народилась в Узбекистані, і прожила там двадцять років. Коли було масове переселення до Криму, в мене, як і в багатьох інших кримських татар, в Узбекистані залишилась комфортна квартира, а переїхавши, я почала жити в одній кімнаті гуртожитку, де були погані побутові умови. А при всьому цьому, мама і більша половина родини були в Узбекистані, вони говорили: «Приїжджай, ми потім повернемось додому всі разом. Але я одразу почула оцей ось…як же це сказати…зов землі, чи як (усміхається). У мене просто виникло відчуття, що я вдома. Знаєте, легко любити свій рідний край, коли там все благополучно і стабільно. Важливо бути в ті моменти, коли відбувається щось негативне. Варто підтримувати в цей момент своєю присутністю співвітчизників і творчістю давати якусь надію на краще.

Поки ми спілкувались із Зерою, в майстерні Рустема активно обговорювали весільну церемонію, заплановану на наступний день:

– На нас завтра люди прийдуть дивитись, а ми самі не будемо знати що, як і куди робити! – трохи розлючено каже Мамут Чурлу. – То ми виносимо її (наречену) і просто кладемо, чи вона сама має спочатку зайти?

Олена Соболєва і Рустем Скібін

Наступного дня учасники семінару приїжджають до музею ще задовго до інсценізації весілля. Дівчата заплітають одна одній дрібні коси, хтось займається декораціями, починається репетиція. Майстри-актори нервують, час від часу сперечаються, обговорюють особливість того чи іншого моменту. Весь сценарій вистави написала Олена Соболєва, дослідниця культури кримських татар, яка цьогоріч видала книгу «Весілля кримських татар: традиційні форми та трансформації».

Атмосфера поміж колективу стає трохи м’якшою, коли прибувають музиканти, і репетиція відбувається уже під живу музику. В залі збирається все більше людей. Діватись нема куди – потрібно починати.

Кримськотатарське весілля (відео)

Після 15 хвилинної інсценізації давньої традиції, глядачі вибухають вдячними оплесками. Майстрині запрошують гостей спробувати розпис хною на собі. За декілька хвилин до кожної з художниць вибудовується черга.

Ельзара Галімова

Одна з учасниць семінару – Ельзара – кримська татарка. Переїхала жити до Києва ще до анексії, для навчання.