Крим буде найбільш проукраїнською частиною нашої країни – координатор кримського Євромайдану

Увечері 21 листопада 2013 року прем'єр-міністр України Микола Азаров заявив: «Євроінтеграція відкладається». У той же день у центр Києва вийшла перша тисяча людей із прапорами ЄС. Студенти розбили наметове містечко. Через тиждень його зніс київський «Беркут». Наступного дня на Майдан вийшли вже сотні тисяч протестувальників. Студентські протести переросли в Революцію гідності. Ці події поклали початок українській кризі, під час якої в центрі Києва загинули сотні мирних українців, Росія прийшла й залишилася в Криму, а потім розв'язала війну на Донбасі.

Ми згадували Майдан та його наслідки в Криму та Києві з юристом, активістом київського Майдану і координатором кримського Євромайдану Сергієм Мокренюком.

– Не знаю, чи можна через два роки підбивати підсумки, угода про асоціацію в повну силу вступить тільки з 1 січня наступного року, і це вже досягнення. Сергію, як усе починалось у Криму, навряд чи там це почалось 21 числа?

Сергій Мокренюк: Почалося це дещо раніше, ми тоді у Феодосії, а потім у Сімферополі стали збиратись рівно о 7 вечора на центральній площі. Ми просто збиралися, ті, хто був прихильником євроінтеграції, обговорювали, говорили, почали знайомитися. Це дуже швидко стало якоюсь традицією, і всі знали, що впродовж усієї зими, щовечора, о 7 годині на площі Леніна в Сімферополі збираються ті, хто є прихильником Євромайдану. І люди приходили, приходили й приходили, так усі й перезнайомилися.

– А в ті місяці в Криму збиратись, напевно, було небезпечніше, ніж у Києві? Яке відношення було у Вас тоді з місцевими правоохоронними органами?

Сергій Мокренюк: Починалося це все в Феодосії, і нас там було чоловік десь 12-15 тих, хто прийшов, і чоловік 20-25 міліціонерів. Слава Богу, з тими міліціонерами в нас були нормальні стосунки, тому що ми там до цього майже рік проводили різні публічні заходи. І вони знали, що ми не будемо там нічого порушувати, така класична мирна акція. І фактично вони приходили для того, щоб нас захистити від тих, хто був до нас агресивний.

– А таких було багато?

Сергій Мокренюк: Ну, були, були, скажімо так. І на мене нападали, і колеса нам різали, і будівельною монтажною піною машину задували, ну то таке... Коли вже були грудень, січень, лютий, то практично всі, хто брав активну участь у кримському Євромайдані, так чи інакше піддалися різним гонінням, утискам. Найсмішніший епізод був, коли порозклеювали у дворах у активістів, гарної якості листівки, формату А3, з кольоровими фотографіями та підписом «Зрадник Криму».

– Дуже цікаво. Як Ви зараз, через два роки, розцінюєте: чи варто було це робити?

Сергій Мокренюк: Насправді, я завжди виходжу з того, як тобі велить власне серце й душа. Завжди треба поводити себе гідно. Треба робити свою роботу якісно. Треба поважати інших людей і діяти згідно своїм переконанням. Найголовніше, я маю знати, що я себе повів як нормальна людина. Думаю, скільки б часу не минуло, я буду поважати себе за свою поведінку.

– Добре. Про вчинки. Мій знайомий, якого я знав багато років, Олег Крючков, він зараз власкор НТВ у Криму. Він був власкором Нового каналу в Криму. Він практично весь Майдан регулярно приїжджав до Києва, робив тут сюжети для Нового каналу. Причому робив їх абсолютно збалансовано, він професіонал. І потім, як тільки почалася вся ця історія, як тільки зайшла Росія, він відмовлявся виїжджати на зйомки за завданням свого редактора, намагався брехати, ще там щось. Потім з'ясовується, що він у цей час виступає перед кримським Беркутом, «віджимає» камеру у Нового каналу, яку повернув тільки через півроку, і зараз весь такий з себе. Ось як ця трансформація, на Вашу думку відбувається?

​Сергій Мокренюк: Так, ось, до речі, кримчани про таких кажуть – «перевзувся». Це риса, насправді, багатьох кримчан, це характеристика того, що сталось у Криму. Коли говорять, що всі кримчани кричали, що ми всі терміново хочемо в Росію, то це брехня. Так, була якась група людей, які спеціально вирощувалися, вони кричали, були якісь надії – так. Але по-серйозному, сам мотив подальшої поведінки – це пристосовницька позиція, і все. Та плювати їм, хто це буде, Росія, Мексика, Гондурас – лише б грошей давали. Нічого не робити, а тільки отримувати – ось основний мотив. Ніхто ніколи не ідентифікував себе за національністю по-серйозному, завжди ідентифікували за менталітетом, ми – радянські громадяни. Там радянський менталітет. Це оплот комунізму в Україні був.

– Дуже цікаво. Зараз перейдемо до телефонного включення. У нас на зв'язку народний депутат від партії Опозиційний блок, Вадим Рабинович. Скажіть, Вадим, ось завтра буде два роки з початку Євромайдану. Є така фраза «дострибалися, доскакалися. Крим пішов, на Донбасі війна», як би Ви, через два роки, оцінили підсумки цього часу?

Вадим Рабинович: Знаєте, я б не зловтішався з таких питань, кожен по-різному може ставитися до того, що відбувалося на Майдані, але заперечувати того, що це був якийсь рух душі дуже багатьох людей, які думали, що завтра знову буде якась казка, завтра ми побачимо, нарешті світле майбутнє. А результат, я вам скажу який, тільки хочу уникнути слів «результат Майдану». А результат усіх наших спільних дій, і нам зараз терміново треба або всім разом взятися за голову, або ще через півроку ми всі будемо сидіти на руїнах України, вже у фізичному сенсі. А наші діти будуть проклинати цих тат і мам, які таке зробили з країною. От і все. Тому я б зараз не роздував це все, а треба зшивати країну будь-якими методами, позбавляючись від цих ідіотів, які і з одного, і з іншого боку кричать, що треба різати і вбивати. Будемо потім підбивати підсумки, хто винен, потім з'ясовувати, хто віддав Крим, потім з'ясовувати, хто віддав економіку України, потім все це будемо з'ясовувати. А зараз треба рятувати країну. Тому що у нас дві кризи, які вб'ють державу. Це криза економічна в першу чергу і друга криза – внутрішня, коли одна частина кричить, що «я на Майдані батьківщину захищав», а друга кричить: «ви таке влаштували зі своїм Майданом». А правда, вона, знаєте, десь посередині.

– Я б хотів тільки уточнити одне Ваше формулювання – віддали Крим чи забрали Крим?

Вадим Рабинович: Я вважаю, що сталися дві паралельні події. Його віддали й забрали. Ось так зрозуміло? З одного боку, його забирали, а з іншого боку нічого не зробили, щоб не віддати. А по-третє, я вам скажу, багато хто кричить, що вони завтра повернуть Крим, з вилами, без вил, я розумію, це модна тема. А Крим, якщо ви хочете почути справжню правду, може повернутися в Україну тоді, коли Україна буде процвітаючою країною, а поруч буде модель невдалої економіки Росії. Ось тоді це можливо. А інші розмови марні та дурні.

– Я вас зрозумів. Спасибі, що приєднались до ефіру. Отже, два паралельні процеси, Крим забирали і Крим при цьому віддавали. Як Ви це оціните?

Сергій Мокренюк: Чудово змінилася риторика в людей.

– Ну, знаєте, Путін теж спочатку говорив одне щодо Криму, потім, зробив, знаєте, інше...

Сергій Мокренюк: Ну, слухайте, я що казав два роки тому, я те ж саме кажу і зараз. Треба себе поважати і поводити себе гідно. Що стосується того, відняли чи здали... Я в цей час там був, і я скажу чесно, те, що вийшли 20% армії, то це, слава богу.

– Що значить, вийшли 20%?

Сергій Мокренюк: Наскільки я знаю з публічних заяв, що до 20% особового складу вийшли на материк і не зрадили присяги. Так, до речі, як і на сході – там приблизно 20% не зрадили присягу. Прокурорів виїхало 54 особи, суддів – до десятка, адвокатів – 12 осіб.

– З євпаторійської школи №13 на материк виїхали 13 вчителів на чолі з директором.

Сергій Мокренюк: Знаєте, адвокати, вчителі – це не зовсім коректно буде згадувати. Ми говоримо про тих людей, які давали присягу державі й народу на вірність.

– А там 4/5 присягу не помітили свою.

Сергій Мокренюк: Я не думаю, якщо чесно, що в України була тоді реальна можливість щось протиставити. Тому що в ніч захоплення Верховної Ради Криму я був у Сімферополі. І в той самий ранок, коли нікого не підпускали до Верховної Ради, я там уже стояв, і я там уже обговорював і бачив цих людей. Я бачив, як Константинов і Аксьонов 26 або 27 числа о 6 годині вечора давали перше інтерв'ю, коли у Константинова було червоне обличчя, у нього тремтіли руки, він не міг нічого сказати. Він давав інтерв'ю у внутрішньому дворі Верховної ради, і в той же час зверху я бачив людей зі снайперськими гвинтівками.

– Тобто його інтерв'ю не було ним же самим кероване?

Сергій Мокренюк: Він був у стані, коли він не міг стримати своїх емоцій, ледве стримувався. На жаль, у мене це все було на планшеті, я записував цих людей, я записав це інтерв'ю, у мене цей планшет вкрали, і не збереглися ці дані. Але в той момент були присутні камер 15-20. Якщо добре пошукати, то важливо знайти те перше інтерв'ю, яке він давав о 6 годині 15-20 хвилин вечора. У день, так би мовити, умовного голосування.

Андрій Сенченко

​– У нас на зв'язку народний депутат 5-го, 7-го скликання від Блоку Юлії Тимошенко, голова координаційної ради Всеукраїнського громадського руху «Сила права» Андрій Сенченко. Ми намагаємося підбити підсумки двох років із моменту початку Євромайдану. Перш за все в контексті того, що відбувалось у Криму, що тоді відбувалося, потім відбувалося, в процесі відбувалося. Чи є у Вас якийсь загальний висновок? Як тільки зараз сказав Вадим Рабинович: Крим паралельно забирали, але й не утримували, тобто віддавали. Ви би як це оцінили?

Андрій Сенченко: Я не зовсім би з цим погодився. По-перше: підбиваючи підсумки двох років після початку Євромайдану, треба сказати, що процес із боку Москви, вже так би мовити, таких явних посягань на Крим, він почався не в розпал подій на Майдані в лютому місяці. За моєю інформацією Константинов десь наприкінці листопада або в середині листопада, в черговий раз прилетівши з Москви з чергової якоїсь консультації, викликав керівника секретаріату Верховної ради Криму і дав йому завдання: підняти всі документи та надати їх йому щодо акту 1954 року. Тобто це означає, що дуже щільні розмови на цю тему йшли, ще навіть до того як студенти вийшли на Майдан, тобто до побиття студентів на Майдані, до першого мітингу на Європейській площі. Цей сценарій у Росії завжди був у голові. Інша справа, що у них, скажімо так, періодично загострювалося щось у мізках, і вони починали обмірковувати його реалізацію, але восени 2013 року цей процес уже йшов.

– Як би Ви оцінили, чи варто було виходити тоді студентам на Майдан? Чи варто було скакати – як каже російська пропаганда – для того, щоб отримати те, що ми маємо зараз?

Андрій Сенченко: Люди виходили на Майдан заради майбутнього своєї країни. З іншого боку, у нас є сусід, який ніколи не оцінював нас як незалежну державу. Для нього це не вкладалося, так би мовити, в їх запаленому розумові, але це не означає, що ми з цим маємо погоджуватися, бо за незалежність країни багато народів боролись і платили дуже високу ціну. Нам ще належить продовжувати цю боротьбу, зокрема й за відновлення територіальної цілісності суверенітету всієї території нашої країни.

– Велику ціну заплатила Україна, вже борючись за свою незалежність. Чи гідна це ціна?

​Сергій Мокренюк: Мені здається, що якщо це було би пізніше, то ми б платили ще більшу ціну. Не можна це оцінювати, не можна це порівнювати, не можна міряти...

– Не можна міряти кількістю людських життів, бо кожна з них безцінна, це правда.

Сергій Мокренюк: Правда, так. Я б хотів, насправді, Андрія Сенченка підтримати й розповісти, що 24 грудня 2013 року була програма «Крим: повернення до конституції 92-го року» у Криму. А 7-го січня вони кричали: «Ні фашизму!», коли ми проводили акцію перед будинком Дмитра Кисельова. Говорити про те, що це було випадково, не можна, це реально було заплановано набагато років раніше – схема окупації.

– Відповідь: так чи ні. Крим повернеться?

Сергій Мокренюк: Так, звичайно.

– Коли?

Сергій Мокренюк: Навіть швидше ніж декому здається. Це буде одна з найбільш проукраїнських частин нашої країни.