Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Останнім часом знову загострилась проблема «громадянської блокади» Криму, вірніше – проблема її результативності. Не вважаючи себе видатним знавцем проблеми блокади, все ж спробую розкласти по поличках її реальні успіхи і невдачі.
На самому початку – два слова про методологію. Оскільки до фіналу протистояння з Росією у нас мінімум півтора-два роки, то робити остаточні висновки про успішність окремих дій зарано. Але все ж існує метод, що дозволяє навіть на проміжних етапах дати оцінку результативності цих самих дій.
Отже, якщо «хід» призводить до розширення «простору рішень», тобто кількості можливих варіантів дій у майбутньому, такий хід може вважатись «виграшним». Якщо простір рішень залишається незмінним або звужується, ходи є «нейтральними» або «програшними». Оскільки «громадянська блокада» Криму, безумовно, розширює для України поле для маневру в «кримському питанні», то вона вже сама по собі є правильною дією. Питання полягає лише в тому, щоб із розумом скористатись можливостями.
Цілі блокади: номіналізм vs реалізм
Як відомо, офіційно оголошеними цілями блокади є:
– звільнення політв'язнів;
– створення умов для роботи на півострові українських і світових ЗМІ;
– припинення репресій проти кримських татар і зняття заборони на в'їзд до Криму кримськотатарським активістам.
Чи можливе досягнення поставлених цілей у повному обсязі однією лише блокадою? Відповідь – швидше ні. Рішення щодо «в'язнів» ухвалюють аж ніяк не в Криму, а на передостанньому поверсі російської влади, тобто якщо не безпосередньо в Кремлі, то в центрі Москви точно. Тому важко очікувати, що блокада змусить переглянути справу Савченко або Сенцова. Переслідування Ахтема Чийгоза або Таїра Смедляєва, звісно, ініційовані в Криму, але і в цьому випадку без прецеденту «зверху» припинені вони не будуть. Айдер Муждабаєв, до речі, це чудово розуміє: «Зрозуміло, що Росія не відпустить Олега Сенцова і Надію Савченко через те, що ціни на продукти в Криму виростуть. Якщо вже так розібратись, російській владі абсолютно все одно, за якою ціною її громадяни що-небудь купують», – каже він.
Наївно було б очікувати, що в Криму виникнуть / відродяться повністю незалежні газети і телеканали, тоді як у всій Росії продовжується наступ на інтернет
Подібна ситуація склалась і з проблемою вільної роботи медіа. Наївно було б очікувати, що в Криму виникнуть / відродяться повністю незалежні газети і телеканали, тоді як у всій Росії продовжується наступ на інтернет. Занадто глибоко вкоренилась цензура на «материку», щоб терпіти її відсутність на півострові. Щодо решти умов поступки можливі, але не сьогодні.
Чи означає все вищесказане, що від блокади пуття немає і час згортатись? Ні в якому разі. Хоча би просто тому, що в цієї акції існують і інші цілі, дещо відмінні від оголошених, але не менш важливі. І, незважаючи на те, що ми з твердого ґрунту фактів ступаємо на хитке болото припущень, пройти цей шлях абсолютно необхідно.
Отже, мета №1 – повернення кримського питання до українського, російського і світового порядку денного. Статус – реально досяжна. Ефективність реалізації – висока. Ніде про це не говорилось прямо, але навряд чи було простим збігом початок блокади і відкриття Генасамблеї ООН, на якій із промовами виступали Обама, Порошенко і Путін. Поза всяким сумнівом, затухати на тлі Донбасу тема знову повернулась у публічний простір, і навіть Сирія не зуміла її повністю перебити. Хороший інформаційний привід раз на місяць – достатньо, щоб ніхто не розслаблявся.
Мета №2 – тиск на... сюрприз-сюрприз, українську владу. Статус – реально досяжна. Ефективність реалізації – низька. Відсутність державної стратегії деокупації та реінтеграції півострова, непрацюючі урядові установи «щодо Криму», якоюсь мірою цинічний закон про ВЕЗ – питань щодо всіх цих напрямків більше ніж відповідей. А ми всі знаємо, що Україна – гордий птах, поки не пнеш – не полетить. Ось і потрібні небайдужим кримчанам додаткові важелі впливу в дусі Майдану. Я згоден з Олександром Лієвим, що важливіше налагодити роботу в парламенті, але й вулична активність зайвою не буде. Потрібно лише правильно вибрати точку прикладання сили.
40% населення Криму – традиційне «болото», ратує не стільки за Москву або Київ, скільки за «мирне небо» і «дешеву ковбасу». Ось саме на них і спрямований основний ефект блокади
Мета №3 – похитнути лояльність частини «кримнашистів» Москві. Статус – потенційно досяжна. Ефективність реалізації – низька. Ні для кого не секрет, що близько 40% населення Криму – переселенці з Росії в першому-другому поколінні, ядерний російський електорат, готовий терпіти «каміння з неба» за можливість жити під «встає з колін». Жодні аргументи в суперечці з ними не будуть ефективними і жодної блокадою їхні переконання не похитнути. Десь 20% – українські лоялісти, які складаються із власне українців, переважної більшості кримських татар і нечисленних «російських європейців». Це прихильники блокади, вони готові терпіти незручності заради повернення своєї малої батьківщини. Решта 40% – традиційне «болото», ратує не стільки за Москву або Київ, скільки за «мирне небо» і «дешеву ковбасу». Ось саме на них і спрямований основний ефект акції.
Систематично накручені пропагандою регіоналів, страхіття «кривавої хунтою», «правосекамі» і «карателями-Бендерівці», спокушені російськими зарплатами і пенсіями, ці люди забезпечили анексії Криму успіх. Але платою за нові паспорти мав стати достаток, а з цим-то і стався облом. Будь-яке підвищення цін, зниження зарплат, скасування пільг, скорочення асортименту тощо ведуть до зменшення лояльності цієї частини населення. Так, противники блокади мають рацію, що агресивна політика відштовхує «болото» від України, не додає йому любові до Києва, але на цьому етапі це не так важливо. Набагато важливіше, що ці люди розчаровуються і в «новій» владі на півострові, що не зуміла налагодити роботу банків або забезпечити повні полиці в магазинах, а значить, звужують соціальну базу режиму Аксьонова. Ну, і якоюсь мірою створюють протестний потенціал.
Уявити собі мітинг у райцентрі за повернення в Україну поки неможливо, а ось міні-«хлібний бунт» або масовий страйк, або перекриття доріг проти кар'єра для щебеню – цілком. Чим більше людей будуть невдоволені нинішніми правителями Криму, чим сильніше буде хитатись крісло під «головою республіки», тим краще навіть у короткостроковій перспективі. Будь-яке ослаблення міфу про «повернення в рідну гавань», будь-які сварки в «команді переможців» грають Києву на руку.
Коротше, «чума на обидва ваші будинки» всіляко переважніше «споконвічно російського Криму».
Брехня, велика брехня і статистика
Згідно з офіційними відомостями, розміщеними на сайті Россільгоспнагляду, «Державними інспекторами відділу карантинного фітосанітарного нагляду на державному кордоні Російської Федерації за вказаний період (жовтень 2015 року) було проконтрольовано 35396,9 тонн і 1800 одиниць підкарантинної продукції». Що це за цифри, і чому, побачивши їх, противники блокади стали дорікати її учасникам за корумпованість, «обхідні шляхи» і «закриті очі»? Давайте рахувати разом.
Виходить, що кожного дня до Криму пробираються непоміченими ще більше вантажівок, ніж до блокади?
Емпіричним шляхом встановлено, що до початку блокади до Криму в'їжджали в середньому по 200 великовантажних машин на день. Звичайне завантаження «єврофури» – 20 тонн, отже, до 4 тисяч тонн на добу півострів з материка отримував. Близько 40% від цього обсягу становили продовольчі товари, отже «їжі» привозилось приблизно 45 тисяч тонн на місяць. За даними самих окупантів, до Криму на місяць надходило до 14 тисяч тонн тваринної і більш ніж 28,5 тисяч тонн рослинної продукції (по м'ясу – середнє за 8 місяців 2015 року, решта – по тижнях).
Якщо ми повіримо на слово Россільгоспнагляду з його «35 тисячами тонн за жовтень» однієї лише рослинної продукції, то це буде означати, що кожного дня до Криму пробираються непоміченими ще більше вантажівок, ніж до блокади. Що там Марк Твен говорив про брехню і статистику?
І так, до речі, вам не здалось дивним, що, згідно з цією ж новиною, «тваринний» нагляд проконтролював трохи більше 5 тонн вантажів, а «рослинний» – у сім тисяч разів більше?!
ДАЛІ БУДЕ
Сергій Громенко, кримський історик, кандидат історичних наук, співробітник Українського інституту національної пам'яті
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції