Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Минулого тижня я провів три практично однотипні бесіди з кримським переселенцем, кримським опозиціонером і двома політбіженцями з Росії. І кожного разу дивувався, чому доводиться пояснювати їм ті самі очевидні речі про майбутнє Росії та наших завданнях у зв'язку з цим – і ось, нарешті, вирішив викласти їх окремим текстом.
Так, я оптиміст. Так, я дійсно вважаю, що Росія в її нинішньому вигляді протягне до 2017 року, а потім посиплеться, ще й так, що не встигнемо ми озирнутись, як доведеться в назву «Центру вивчення проблем Російської Федерації» додавати слово «колишньої». Так, я можу помилятись – humanum – взагалі errare est, але думка моя заснована на деяких посилах, які я озвучую нижче і істинність яких може перевірити будь-хто охочий.
Отже, після анексії Криму перед Російською Федерацією на весь зріст постали три не пов'язані один з одним виклики:
1) санкції Заходу,
2) низькі ціни на нафту,
3) надвитрати на війну на Донбасі (а тепер і в Сирії). Так, Керченський міст теж включаємо в цей пункт.
Зауважу, що пункти 1 і 2, всупереч запевненням доморощених конспірологів, дійсно не пов'язані один з одним – коливання цін на нафту підкорюються куди більш суворим законам і більше залежать від темпів розвитку китайської економіки, ніж від політичної кон'юнктури.
Так от, принадність ситуації полягає в тому, що кожна з проблем окремо не змогла би зруйнувати економіку Росії, але всім разом – це під силу. Кумулятивний ефект, так би мовити.
За два роки максимум головний ресурс підтримки стабільності вичерпається і в Росії стане можливим усе що завгодно – від долара за 300 рублів до інфляції в 3000%
Як відомо, всі три фактори остаточно склались разом восени 2014 року. І що ж ми бачимо? А те, що за рік, який минув з того моменту золотовалютні резерви Росії схудли рівно на третину (відкрита інформація, до речі, насправді може бути більше). Таким чином, за два роки максимум головний ресурс підтримки стабільності вичерпається і в Росії стане можливим усе що завгодно. Взагалі все – від долара за 300 рублів до інфляції в 3000%. Платити ОМОНові в цих умовах стане нема чим, грошей позичити – нема в кого, друкарський верстат лише посилить проблему. Потім знов запалає Кавказ, а там і до мільйонного мітингу в Єкатеринбурзі під гаслом «Досить годувати Москву» рукою подати. І очевидно, що некомпетентна і корумпована російська влада з її «Іскандерами», «імпортозаміщенням» і «контрсанкціямі» нічого в цій ситуації зробити не зможе.
Якщо ви не вірите мені, повірте міністру фінансів Російської Федерації Сілуанову, який заявив нещодавно буквально наступне: «2016 рік – це той рік, коли ми зможемо останній рік так витрачати наші запаси, наші резерви. А далі у нас таких ресурсів не буде, тому питання про консолідацію бюджету стоїть на порядку денному як завдання номер один».
Початок краху російської економіки ми зможемо спостерігати буквально в прямому ефірі: «Уже з листопада торговельні мережі почнуть піднімати ціни, щоб різниця між груднем і січнем не повалила споживача в шок».
Осінь-зима 2017 року може стати останнім політичним сезоном Російської Федерації
Загалом, Аркадій Бабченко в нещодавній статті про «конголезацію» Росії абсолютно правий, лише в термінах помилився – все почнеться набагато раніше. Якщо ситуація розвиватиметься такими темпами, то осінь-зима 2017 року може стати останнім політичним сезоном Російської Федерації. Тож наше завдання – не розвалитись самим до цього часу і бути готовим скористатись ситуацією у сусіда.
У сенсі, завершити звільнення Донбасу і взятись за деокупацію Криму.
До цього часу ми маємо вже визначитися зі стратегією реінтеграції півострова, розв'язати питання щодо кримськотатарської автономії та люстрації замішаних у співпраці з росіянами кримських посадовців.
Практика показує, що краще б усе це пропрацювати в спокійній обстановці до повернення Криму, ніж займатися цим в пожежному режимі вже на самому півострові. Попередні півтора року витрачені не те, щоб даремно, але не з належною ефективністю. Два наступні роки ми не маємо права втратити. Час засукати рукави і – за роботу!
Сергій Громенко, кримський історик, кандидат історичних наук (PhD), співробітник Українського інституту національної пам'яті
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції