Таманський похід

Три десятки років тому в житті кримських татар відбувалися воістину переломні події...

Акції кримських татар у Москві влітку 1987 року продемонстрували безпрецедентну організованість національного руху. Незважаючи на вдавану нерезультативність, московські події літа 1987 року стали серйозною перевіркою влади на демократію, яку влада не витримала. Було очевидно: кримськотатарський національний рух переживає новий підйом, і цього разу народ має намір іти до кінця – без компромісів і поступок.

Як згадує активний учасник московських акцій Бекір Умеров: «На початку серпня 1987 року, після насильницького вигнання нас із Москви, ініціативна група Краснодарського краю обговорювала план подальших дій. Спочатку шукали можливості повторного надсилання делегатів до Москви і їх діяльності. У підсумку ухвалили рішення перенести епіцентр національного руху до Криму... До жовтня 1987 року в Криму часто відбувалися розширені наради ініціативників. На поточній нараді намічали місце і час проведення наступної наради. Приїжджало багато ініціативників із Краснодарського краю. Бували ініціативники із Херсонської та Запорізької областей. На одній із таких нарад ухвалили рішення активізувати боротьбу новими видами акцій».

Ідею мирної ходи на історичну батьківщину підтримали всі. Хода, за словами Бекіра Умерова, «ідеально відображала сподівання кримських татар самостійно, мирно повернутися на Батьківщину. Керівництву країни належало показати своє ставлення до цього».

7 жовтня 1987 року таманці та кримські татари з інших регіонів, які приєдналися до них, намітили провести два заходи: мітинг із вимогою прописати всіх кримських татар, що проживають у Краснодарському краї (багатьом по 10-12 років у прописці відмовляли), а після його закінчення мав стартувати піший марш із Тамані до Сімферополя. Основною метою було привернути увагу світової громадськості до проблеми кримських татар.

Ще одним призначенням цього походу було дати новий імпульс національному рухові, який дещо пішов на спад після московських акцій у липні 1987 року.

Вранці 7 жовтня на площі станиці Тамань зібралися учасники маршу, жителі Тамані та довколишніх станиць, які їх проводжали. Зрозуміло, були тут же й представники влади: партійних органів, міліції, прокуратури, гебісти.

Почався мітинг, на якому голова Темрюкського райвиконкому Загоруйко попередив учасників ходи про те, що подібні дії є порушенням рішення райвиконкому про проведення мітингів, демонстрацій і маніфестацій і розглядатимуться як антигромадські прояви. Зампрокурора Темрюкського району Гноєвий у мегафон зачитав попередження на адресу «низки осіб кримськотатарської національності за підбурювальну протиправну діяльність».

Утім, вже об 11:00 прокурор у мегафон оголосив, що всі кримські татари, які проживають в Краснодарському краї, які не мали досі прописки, прописані. Нарешті сталося те, що для багатьох кримських татар було багаторічною проблемою... Представники влади сподівалися, що цим все і закінчиться. Але люди були налаштовані рішуче... – кількість учасників ходи збільшувалася.

До полудня з натовпу почала формуватися колона у напрямку станиці Сінної, яка розташовувалась у 25 кілометрах від Тамані. Дійшовши до околиці Тамані, учасники походу провели молебень і рушили далі. Кінцевою їх метою був Крим...

Отже, 7 жовтня 1987 року почалася мирна хода кримських татар із Тамані до Сімферополя. Її передбачалося закінчити 18 жовтня, в день 66-річчя утворення Кримської АРСР. Учасники ходи планували пройти близько 250 кілометрів територією Краснодарського краю і Криму.

Колона із більш ніж двохсот кримських татар різного віку рушила узбіччям шосе в бік Сінної...

Уже через шість сотень метрів дорогу їм перегородили кількасот міліціонерів. Влада стягнула до Тамані підрозділи внутрішніх військ, військові підрозділи – близько 12 тисяч чоловік. Таким чином, на кожного учасника походу припадало по 60-70 осіб представників правоохоронних сил.

Колону кримських татар зупинили. Після словесної перепалки із полковником той дав розпорядження своїм підлеглим розступитися і дати дорогу колоні. Недалеко від сьомого кілометра йшов у першій шерензі письменник, колишній фронтовик Сейтумер Емін. Він побачив, що дорога попереду щільно перегороджена машинами і величезною кількістю міліції та військових. У повітрі кружляли вертольоти, на березі моря, навпроти шосе стояли три військових десантних катери, 15 автобусів...

​Як згадував один із активних учасників тих подій Абдурешит Джеппаров, Емін вимагав зупинити колону. Але ні – колона продовжувала йти.

Абдурешит Джеппаров

Згодом Джеппаров розповів подробиці тих подій: «Коли до зеленої маси людей у погонах і машин, що перегородили дорогу, залишилося 30-40 метрів, було вирішено зупинити колону й оголосити привал. Люди зійшли з шосе до стовпа лінії електропередач (у 15-20 метрах від шосе), сіли навколо нього щільними колами: старі, жінки, діти в центрі, молоді міцні чоловіки по краях. Їх оточили в кілька кіл, суцільно офіцери. Над головами ревли вертольоти. Від групи офіцерів відокремився полковник, зачитав попередження, запропонував кримським татарам сісти в автобуси, які розвезуть усіх по домівках. Але люди мовчки залишалися на своїх місцях».

Полковник дав команду своїм підлеглим розпочати затримання. Однак солдати й міліціонери не поспішали виконувати наказ. Тоді полковник кілька разів повторив наказ: «Розпочати!». Зі словами: «Я покажу вам, як це робиться!» він підійшов упритул до сидячих на землі, схопив за волосся першу ліпшу дівчинку і став її тягти з кола. Його миттєво підхопили десятки рук і кинули в центр кола, в гущу людей буквально на розтерзання.

Солдати кинулися на кримських татар – рятувати свого полковника, зав'язалася рукопашна бійка, справжня бійня! Так тривало близько двох годин...

Шосе було залите кров'ю, валялися відірвані погони, туфлі, скалки розбитих вікон автобусів. Півтори сотні хлопців кримських татар проти супротивників, яких було більше в кілька десятків разів! Кримські татари билися люто і відчайдушно, навіть жінки і дівчата...

Нарешті бійка закінчилася. Людей схопили, розіпхали в автобуси і з супроводом – спереду, ззаду та згори (вертольоти) – повезли в Сінну. Але кримські татари на ходу взялися щосили розгойдувати автобуси. Тоді дали команду рухатися зі швидкістю 3 кілометри на годину. З обох сторін автобусів ішли колонами військові і перешкоджали розгойдуванню автобусів.

«Коли легковик зі мною відірвався від загальної колони, люди в автобусах стали просто скаженіти, – згадує Абдурешит Джеппаров. – На півдорозі вирішили колону завернути в селище Затока – когось стали розвозити по домівках, когось заарештували. Мене відвезли до Темрюка, порушили кримінальну справу за статтею «Організація масових заворушень».

Під час зіткнення на дорозі одному з хлопців вдалося вирватися і втекти з автобуса, він помчав у Тамань і розповів про події на сьомому кілометрі.

Багатотисячний натовп вийшов на площу вимагати звільнення всіх учасників ходи. Пригнали автоматників, щоб заспокоїти людей, перший секретар райкому Кисельов та інші районні чиновники сховалися від гніву натовпу в будівлі міліції. Під натиском багатогодинних вимог населення Тамані кримських татар стали звільняти і привозити на площу. Як згадує Абдурешит Джеппаров, близько опівночі його також привезли на площу. Натовп буквально забрав його в міліції і поніс на руках.

Після таманських подій Крим і прилеглі регіони два місяці були загачені військами, на кілька днів закрита поромна переправа, оголошений карантин з абсолютно надуманих причин. Кримських татар висаджували з літаків, що прямували до Криму, в Тамані не працювали пошта і телеграф, не було можливості виїхати і в'їхати в це маленьке селище.

За словами Бекіра Умерова, «у Криму цей маразм набував ще більш потворних форм. Вигадавши міфи про наміри кримських татар різати росіян, труїти водосховища і продукти, влада сама в це повірила».

Бекір Умеров під час голодування, травень 1987 року

Таманський похід викликав величезний резонанс у світі. Вже 7 жовтня про події в Тамані повідомляли найбільші світові радіостанції. Радянські – кримські, Таманська, узбекистанські – газети рясніли заголовками статей, які засуджували учасників походу та їх керівника із заголовками «Куди веде сліпий поводир?», «Екстремісти з числа кримських татар затіяли провокаційну акцію».

На 11:00 ранку 18 жовтня 1987 року в містах Криму активісти руху призначили мітинги. У Сімферополі на мітинг змогли прийти лише кілька людей, решта були превентивно затримані вдома або на роботі.
Піший похід кримських татар «Тамань – Сімферополь» 7 жовтня 1987 року був грубо, із застосуванням сили перерваний владою на сьомому кілометрі. І тим не менше можна сказати впевнено – учасники легендарного походу були серед тих, хто відкривав для всіх кримських татар шлях на батьківщину...