Блокада Криму: три точки зору. Крим і Росія

Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»

Ми вже писали про те, які цілі переслідують Київ і частина українського громадянського активу, намагаючись заблокувати економічні стосунки між Кримом і материковою частиною країни, і підкреслювали, що продуктова блокада є лише черговим витком, але далеко не підсумком україно-російського протистояння за регіон.

Цей матеріал також присвячений позиції Росії і самого півострова.

Перш за все, варто сказати, що кримське суспільство в основному погано розуміє причини введення останньої продуктової блокади і неясно уявляє майбутню перспективу розвитку подій. Не дивно, адже більша частина населення півострова живе під постійною інформаційною обробкою пропагандистських ЗМІ.

Якщо на якомусь каналі ВГТРК типу «Росія 1» журналісти ще показують репортажі з українського боку кордону, розповідають, як бійці «Правого сектора» без законних підстав оглядають машини, які в'їжджають в республіку, і пояснюють, що на Перекопі коїться повне беззаконня, то місцеві газети і телеканали віддають перевагу більш лаконічним формам донесення офіційного трактування подій.

Насправді ж, є велика прірва між ставленням Кремля до різного роду блокад Криму і позицією республіканської влади. Більше того, є величезна прірва між удаваною і реальною ефективністю нинішнього продуктового бойкоту.

Оманливий спокій Москви і очевидна стривоженість місцевої влади з приводу блокади пояснюються російською стратегією виживання Криму в умовах перманентної жорсткості умов існування півострова: Кремлю потрібен новий міф про будівництво комунізму, подолання всіх можливих перешкод – будь то санкції, Керченська протока чи продуктова блокада – в ім'я любові до Батьківщини.

Цей «холодний конфлікт» може ще не один рік живити режим Володимира Путіна, тим більше, що ключ до подолання всіх інфраструктурних проблем невизнаної республіки був запропонований ще 2014 року – у вигляді Федеральної цільової програми (у початковому варіанті – 648 мільярдів рублів для перетворення Криму на вітрину «русского міра»).

Місцева ж влада чудово розуміє, що сама може опинитись у пулі «проблемного подолання», адже відповідальність за стан республіки, прибутки населення, якість життя в першу чергу несуть саме Аксьоново-Константинови та Меняйло-Чалі, яких Федеральна цільова програма здатна не піднести на п'єдестал народної любові, а де-факто поховати як бездарних і злодійкуватих чиновників.

Федеральна цільова програма: Крим – комірка Росії

Якщо для Києва принципово важливо за будь-якої нагоди підкреслювати залежність Криму від України (звідси загроза введення енергетичної блокади, що озвучується лідерами кримськотатарського національного руху), то для Росії це справа принципу – переконати, насамперед, самих кримчан, що без «колишньої» батьківщини півострів не просто «протягне», але й почуватиметься не гірше за інші російські регіони.

Загалом, саме тому і з'явилась Федеральна цільова програма.

Нагадаємо: кримська програма – це документ на 150 сторінок, затверджений урядом Росії, в останній редакції якого передбачається до 2020 року витратити більше 700 мільярдів рублів на підвищення рівня життя (і якості інфраструктури) регіону до середнього у Росії.

За фактом ці гроші підуть на те, щоб зробити Крим максимально незалежним від України: третина коштів призначена на будівництво Керченського мосту, більше половини – на розвиток транспортної інфраструктури. Також Федеральна цільова програма передбачає безліч робіт із пошуку та розробки джерел води на півострові.

За останній рік документ двічі корегували. У кінцевому підсумку на найближчі кілька років у ньому запланували будівництво двох черг ТЕС – Сімферопольської і Севастопольської (першу мають здати до 1 вересня 2017 року), щоб уникнути повторення енергетичної кризи, що сталась на півострові наприкінці 2014 року.

У Москві зрозуміли, що вимкнення подачі електроенергії Україною – це не порожні розмови, а цілком собі ймовірний варіант, який однозначно спричинить соціальний колапс у республіці і великому виїзду кримчан як до Росії, так і до України.

За великим рахунком, головна мета програми полягає в тому, щоб у будь-які засоби показати, що навіть у стані блокади півострів житиме не гірше, ніж решта Росії, і вже точно краще, ніж Україна. Але чи вийде у Москви так швидко позбавити Київ важливої можливості застосування блокадних практик? Навряд чи…

9 жовтня міністр Мінекономрозвитку Росії Олексій Улюкаєв, якому після ліквідації російського міністерства у справах Криму перейшла прерогатива реалізації республіканської Федеральної цільової програми, повідомив, що частина будівельних проектів, запланованих на 2015 рік, буде перенесена на 2016-й, анонсувавши тим самим серйозний часовий зсув усієї програми.

Для місцевої влади це проблема, адже Росії необхіден хеппі-енд, а не просто гарний процес бездарного витрачання засобів. Це проблема і для Кремля, який абсолютно не впевнений в ефективності витрат за Федеральною цільовою програмою, але сформувати нову регіональну команду управлінців просто не встигає через загрозу виникнення ще більших затримок.

А тому, щоб тримати розуми росіян і кримчан у правильному стані, Москві поки залишається тільки демонструвати сміховинність проведеної блокади і нездатність Києва вимкнути електричний рубильник (Росія просто може перестати відвантажувати вугілля, подавати електрику або навіть зменшити подачу газу).

Блокадні тези

Тому позиція Росії з приводу нинішньої ізоляції півострова, дубльована у Криму в ще більш згущених фарбах, базується на низці основних тез.

1. Після старту продуктової блокади ціни в Криму не змінились (що вірно для великих супермаркетів), а от українські виробники втратили великий ринок збуту.
2. Росії блокада почасти вигідна. Раніше на материкову частину Росії через Крим потрапляло багато української продуктової контрабанди. Зараз ті ж українські консерви на півострів везуть уже в обхід, наприклад, через Білгород або Ростов і далі до Керченської переправи. Дилерам доводиться все оформляти по-білому. Через транспортні витрати виходить дорожче, але українські консерви залишаються на полицях кримських магазинів (на відміну від швидкопсувних продуктів, м'яса, фруктів і овочів).
3. Навіть Мустафа Джемілєв визнає, що нинішня блокада не може перекрити продуктовий потік – до Криму йдуть баржі з товаром зі Скадовська. Щоб зупинити їх, недостатньо бійців «Правого сектора» – необхідна пряма санкція держави.
4. Організували блокаду, природно, «західні агенти», американці, які ненавидять росіян. Про це практично прямим текстом каже прокурор Криму Наталія Поклонська, чия думка тиражується в державних ЗМІ Росії.
5. Реальний, але незначний удар припав на будівельний ринок Криму – будматеріали подорожчали, що загрожує ще більшим зростанням цін на нерухомість. Цей факт, чомусь слабо обговорюваний в українських ЗМІ, на півострові і в Росії визнають.
6. Електроенергію Україна вимкнути не наважиться, а навіть якщо наважиться, то на генераторах переживемо, а навесні буде лінія з Краснодарського краю і незалежність. Це чисто пропагандистська теза, оскільки в Краснодарському краї немає такої генерації електроенергії, яка могла б забезпечити потреби Криму. Однак на півострові мало хто вірить, що Київ дійсно наважиться вимкнути республіці світло, адже це виллється в міжнародний енергетичний скандал, який однозначно торкнеться й інтересів європейських країн.

Вірячи у власні тези, Москва зберігає відносний спокій, зараз більше займаючись проблемами міжнародного тероризму і самоствердження на міжнародній шахівниці. І ця вичікувальна стратегія тримається на суворому переконанні, що Федеральна цільова програма таки зможе відірвати Крим від України, знявши питання інфраструктурного виживання республіки в умовах блокади.

Ось тільки що робитиме Росія, якщо програму не вдасться реалізувати в належний термін, а економічна криза в Російській Федерації просто не дозволить виділити кошти на задоволення амбіцій кремлівської команди? Як довго Крим протримається на золотій нитці, яка стає тоншою з кожним місяцем?

Мабуть, поки та не порветься... А там – подивимося.

Лев Абалкін, кримський політолог

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції