Кримські записки Автохтонова. Ось і літу кінець – Алушта

Як помітити кримчанина в напівголому пляжному натовпі? Рецепт древній – за «кримською» засмагою. Тобто за засмаглим трикутником від вирізу сорочки і засмаглими аж до середини плеча руками. Але цього літа перевірений метод періодично давав збої, аборигени проводять на пляжах значно більше часу, ніж у минулі роки. У чому причина – не скажу, можливо, у людей стало менше роботи, можливо, пляжі, які пустують, притягують городян. Зараз у вихідні Сімферополь реально порожніє. Недарма майже кожен другий пляжний працівник мені казав, що, мовляв, якщо хочете побачити повний пляж, то приїжджайте краще в суботу-неділю.

Справа в тому, що я не те щоб хотів парадної картинки переповнених пляжів, але, випитуючи у місцевих їхню думку про сезон, посилався на кримську і центральну російську пресу. Щоб розговорити все менш балакучих мешканців ЮБК (хто не знає – ця широко розповсюджена серед кримчан абревіатура означає південне узбережжя Криму). А російська преса, при повній відсутності гальм, безшабашно віщає, що сезон вдався. Ось я і вирішив послатися на ці відомості, провокуючи рятувальників і продавців почати опонувати шакалам пера.

Але, відразу попереджаю, записки мої, як завжди, суб'єктивні. Тобто я не намагаюся щось прикрасити або, не дай Бог, навпаки, ошельмувати, я просто в основу своєї скромної оповіді ставлю свої ж відчуття і враження від фактів. Фактів, які я ніяк не намагаюся скоригувати.

До чого така передмова? Та до того, що я банально запізнився до роздачі пряників. І вимагати від цих нотаток всеосяжності теми не варто. Можливо, пару тижнів тому багато що було по-іншому. Але я вирушив в Алушту і Ялту саме зараз.

Сезон, як виявилося, практично закінчився. Так-так, за тиждень до першого вересня людей на ЮБК вже мало. Хоча моє запізнення на це свято життя теж характеризує стан курортної справи в новітній історії Криму. За радянських часів море, та й весь простір навколо нього кипіли буквально до 31 серпня. Після чого миттєво наступала тиша, порушувана лише шкільними дзвінками – в Ялті та Алушті, як це не дивно для курортників, є кілька досить великих шкіл.

Тоді, у мирний і неквапливий період, маючи в кишені квиток на поїзд, можна було розслаблятися до останнього моменту. Зараз же росіянам, щоб встигнути додому до 1 вересня, доводиться виїжджати за тиждень до терміну. І якщо радянський чи український залізничний квиток можна було порівняти зі страховим полісом, то електронний посадковий талон Керченської поромної переправи більше схожий на фішку гравця в рулетку, де на одне зеро доводиться тридцять і шість форс-мажорів, від шторму до банальної відсутності туалетів у степу. А сотню авіарейсів на добу ніяк неможливо порівняти з сотнею потягів, які в цей же час привозять і вивозять десятки тисяч відпочиваючих. При тому, що літаки тоді теж літали, хоч і не в таких кількостях.

Що ж відбувається на пляжах південного узбережжя Криму і дорогою до них у будній день останнього тижня серпня 2015 року?

Кінцева сімферопольського міського тролейбуса Мар'їне на трасі Сімферополь – Ялта. Звідси всі, хто не зміг купити квиток до Ялти або Алушти, намагаються виїхати на прохідному тролейбусі, автобусі чи попутці. Народу немає, хоча тролейбуси ходять нечасто. І навіть стоять кілька машин, на вигляд таксі – чекають клієнтів.

Автозаправка в Доброму, третина шляху до Алушти. З шести машин у чотирьох – кримські номери.

Траса Сімферополь – Ялта в районі повороту на Лучисте, на задньому фоні – гора Демерджі. Машин, м'яко кажучи, не густо...

Автовокзал в Алушті. Очевидно, старію – все тягне сказати: «А от раніше!». А от раніше (ну, так років 25 тому, хоча і 10 теж) тут в цей час року і дня, стояла юрба охочих виїхати до Ялти, осіб 15-20, мінімум.

Все-таки двоє відважних знайшлося.

На протилежній стороні траси на зупинці в бік Сімферополя все ж зібралася невелика юрба охочих виїхати. Але перший же тролейбус, який підійшов, забрав усіх, так що маршрутці доводиться чекати на пасажирів.

Алушта. Дорогою в Професорський (колишній Робітничий, який до революції був все-таки Професорським) куточок невеликий єврошанхайчик для курортників. Судячи з відсутності відкритих опівдні вікон, мокрих купальників і рушників на мотузках і перилах, а також автомашин під вікнами, людей тут майже немає. Крим. Серпень. 2015.

Набережна в Робітничому (чи все-таки Професорському?) куточку. У минулі українські роки в серпні сюди машини просто не пускали, на в'їзді біля шлагбауму цілодобово стояв змилений даішник. Але навіть якщо хтось з ним і домовлявся, щастя це не приносило – машину приткнути на набережній до узбіччя можливості майже не було. Зараз від колишніх урбаністичних кошмарів тільки розмітка місць стоянок і залишилася. Простір-то який, виявляється, тут у вас в Професорському (чи все-таки в Робітничому?) куточку!

Пляж санаторію «Київ», 15-та година.

А це друга карта пляжу санаторію.

На сусідньому пляжі східного виду атлет-черговий, дізнавшись, що я з Сімферополя, радо запросив скупатися. На питання, чому людей небагато, сказав, що ще днів п'ять тому було більше, а потім різко, в один день, їх не стало. Як зграя перелітних птахів раптом всі знялися й зникли. На питання, а як раніше було, так само – сумно пояснив, що «при Україні потяги були, їхали українці. А зараз хто з Москви, хто з Пітера там, поки приїдуть, поки доїдуть, а там і дітей в школу пора везти...».

Пляж пансіонату «Море». Елітні володіння російського олігарха Олександра Лебедєва. І теж просторо і зовсім навіть не тісно, хоч площа пляжу дуже невелика.

Третя година дня, саме час підкріпитися. Але зголоднілих небагато.

Нелегальна торгівля на вуличках близько алуштинського автовокзалу.

Куточок камікадзе. Асортимент знарядь для сеппуку багатий – на спеці риба псується швидко і непомітно, що значно розширює вибір шляхів у світ інший, від болісного до ганебного. Самураям таке розмаїття і не снилося. Ось тільки легкої смерті тут шукати не варто.

А цей напис нагадує мені анекдот про морську свинку, яка, по суті, і не морська, і не свинка. «Домашнє вино» з гнилих відходів фруктових прилавків (це в кращому випадку), з додаванням ароматизаторів і всілякої хімічної гидоти, якою, схоже, в Екваторіальній Гвінеї труять щурів – це дійсно напій справжніх зомбі. Особливу пікантність торгівлі «домашнім» пійлом надає воістину окультне ставлення російської влади до спиртного. Але численні, майже релігійні табу начебто заборон на нічну торгівлю алкоголем або продаж кока-коли неповнолітнім з легкістю радянської ялинкової іграшки розбиваються об цей шматок картону з рекламою того, чого немає і бути не може. А, може, тут на розлив пропонують і коктейль Молотова? Інакше чому бульдозери, які мужньо перемелюють гусеницями італійський пармезан і угорських гусей, і близько не під'їжджають до подібних прилавків? Ось куди б бронетехніку застосувати!

Кримська екзотика – величезні в’язки, по суті, віники лавра благородного.

А ось цей старий чесно намагається звести кінці з кінцями. В принципі, житло в Алушті мало б забезпечувати власника непоганим доходом, але ні. Не забезпечує. Якщо курортників немає – і житло на ПБК не в радість літнім людям, нехай і з російськими пенсіями. Життя-то тут ой яке недешеве! До речі, вино з винограду дід чомусь не робить

Їдемо в Ялту.

Магазин в селищі Пушкіне, перед Партенітом, згаданий в чудовому кліпі «Ундервуда» «Плаття в горошок». Раніше значна частина вина та сирів тут були європейські, зараз – не знаю. Не встиг попросити водія зупинитися, тому проскочили на швидкості. Потрібно буде якось заглянути, поцікавитися, як відбувається імпортозаміщення.

Нове російське керівництво «Артеку» переробило бетонну стелу, яка вже стала символом, на в'їзді до табору в інтерактивний екран. Тепер незалежно від зміни перших осіб завжди можна буде лизнути конкретну дупу, яка заїхала похизуватися серед діточок.

І ще одна загадка Шерлока Холмса.

Чому біля машини розвідного (так на місцевому арго іменують людину, покликану відловлювати проїжджих туристів і розводити/розвозити їх на квартири) стільки рекламних плакатів з практично ідентичними написами?

Елементарно, Ватсон! Раніше у кожного плакатика був свій господар з машиною. Бізнес помер, плакатики віддали останньому могіканину, який ще намагається в цій резервації вижити.

Дорогою з Робітничого (чи все-таки Професорського?) куточка раптом побачив офіс чергової проросійської контори. Ну як же в Алушті без неї! І, їй-богу, ця фотографія не варта була б виїденого яйця, не велика цяця, але місцевий житель у футболці з кримськотатарською тамгою, який крокує мимо у своїх справах, просто вдихнув в кадр життя. Як там, на Сході кажуть? А, згадав: «Собака гавкає, караван іде!».

Коротке відео, погляд наостанок, так би мовити. Ще раз: Алушта, Робітничий куточок, кінець серпня, 15-а година, температура повітря +27, моря +23, невелике хвилювання. Це Крим.

Пляж Професорський куточок

Далі буде.

Кирило Автохтонов, кримчанин

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакці