Кримський післясмак: «сервіс практично нульовий»

Найбільш відверті і більш-менш неупереджені враження про рівень, якість кримського відпочинку, як, утім, про все інше, включно з оцінкою наслідків «кримської весни» загалом, сьогодні, схоже, можна повною мірою вивідати не деінде, а саме в Сімферопольському міжнародному аеропорту. Конкретно у тих, хто після цього самого відпочинку має змогу спокійно чекати літак додому в новому терміналі «В». Для «втомлених сонцем» від’їжджаючих тут створені набагато комфортніші умови. Принаймні, у порівнянні з тією курортно-туристичною публікою, яка дістається Кримського півострова і, відповідно, його залишає автобусом, власним авто, поромом через Керченську протоку або у північному напрямку через адміністративний кордон із Херсонською областю. Залізничні ж пасажири до уваги не беруться з тієї простої причини, що єдиний потяг на добу Сімферополь-Москва, рух якого через низьку рентабельність планує скасувати сама ж Кримська залізниця, погоди, так би мовити, не роблять.

Особливо розкутими виявились москвичі. Приміром, подружжя Андрій і Алла (обом приблизно по 50 років), з яким познайомився в залі очікування. Раніше, до Криму, віддавали перевагу Єгипту, Іспанії, Туреччині, а також українській Одесі – загалом «об’їхали півсвіту». «Ми ніколи в Криму не були, – зізнається глава сімейства, – тож можемо порівнювати узбережжя Ялти і нашого Сочі, де відпочивали неодноразово. Міста ці приблизно однакові. У Сочі, а ще Анапі, Геленджику сервіс, певно, вже підтягнувся до європейського – за проживанням у готелях. Тобто якщо там заявлено 5 «зірок», то вони тягнуть на ці 5 «зірок». Цього ж року ми відпочивали в «Ялта-інтурист». Що можна сказати... Багато пилюки, сервіс практично нульовий. Робота персоналу середнього рівня. Ні, він не грубить, але елементарно залишав багато питань без відповідей. У прямому сенсі: питаєш, приміром, про умови проживання, на ресепшн роблять вигляд, що тебе уважно слухають, проте натомість починають займатись іншим клієнтом. Але ще присутній неприхований обман. Єдиний плюс «Ялта-інтурист» – басейн із морською водою, що підігрівається. І, певно, ціни – вони на 20-30% нижчі, ніж сочинські».

А от іншим мешканця білокам’яної – Наталі, її мамі Ніні Михайлівні, доньці і чоловіку Дмитру –з курортним вояжем не пощастило взагалі. 70 тисяч рублів на переліт, таксі та інші супутні витрати плюс геть зіпсований настрій – така ціна їхнього необачного вибору Феодосії. «Ми розраховували , – каже Наталя, – провести у цьому місті, приватному секторі, днів 20. Реально ж нашого терпіння вистачило лише на один день. Нічого не сподобалось, їжа огидна. Тому вирішили не шукати нічого іншого, а просто розвернутися і їхати додому. Чому обрали саме Феодосію? Мамина знайома порадила. Їй колись, років десять тому, там сподобалось. У принципі, ми припускали, що приїдемо, так би мовити, у сільські умови. Але не на стільки ж убогі».

«Після всіх цих подій («приєдання» Криму – авт.), – долучається до розмови її мама Ніна Михайлівна, – хотіли переконатись, що Крим зажив, що все тут піде на лад. Але він насправді у повному занепаді. Ми незадоволені нічим, повністю розчаровані. І винувата у такому стані речей місцева влада. Не потрібно чекати з Москви колосальних сюди вливань. Москва не сплатить сьогодні-завтра, найближчі десять років за весь Крим. Тому що в Росії дуже багато бід і проблем. Взяти, приміром, одну Хакасію, яка повністю вигоріла (унаслідок лісових пожеж – авт.). Коротше кажучи, після цієї поїздки у мене склалось остаточне враження про Крим. Він більше нічим мене не привабить. Відтепер мене ніхто не переконає, що тут чудесно. Відтепер відпочиватиму лише за кордоном, як і раніше, у Туреччині. Куди дивиться місцева влада? Дороги ніякі. У тій же Феодосії нам потрібна була аптека,так і не знайшли її поблизу. Люди тут просто животіють, натомість влада процвітає. Ми, звичайно, раді, що Крим приєднали. Інакше тут спалахнула б братовбивча війна. Як на Донбасі..».

Значно тривалішою (певно, з годину) і змістовнішою вийшла розмова з Ганною Володимирівною. Пояснення просте: жінка – історик за фахом (випускниця Московського історико-архівного інституту), із сім’ї корінних москвичів, наскрізь, як з’ясувалось, просякнутих антибільшовицьким, антисталінським духом, поглядів «кримнашівців» категорично не поділяє. Позаяк моя співрозмовниця прилітала до Криму, в Сімеїз, на декілька днів із сумного приводу – на сороковини своєї найкращої подруги, то, зрозуміло, курортної теми ми фактично не торкались. Натомість всебічно зосередились на «кримській весні», її можливих наслідках на найближчу перспективу.

«Те, що ми зробили з Кримом, – почала Ганна Володимирівна, – у нормальних людей називається викраденням. Я з тих процентів, які у меншості у порівнянні з тими, хто просто мліє від Володимира Володимировича Путіна. У цій ситуації, знаєте, мені найбільше шкода кримських татар. Вони мовчать – і правильно роблять. Я не дуже вірю тим кримчанам, з якими розмовляла, які стверджують: у місцевих мечетях знайшли дуже багато зброї. Це ж дурниця. Татари не ідіоти. Кримчанам вселили суцільний страх. І тільки так наразі можна тримати кримчан. Вони лякаються війни, кримських татар. А самі татари бояться Росії, бо дуже добре пам’ятають депортацію. І нічого, на жаль, з цим не вдієш. А пересічні росіяни направду нічого не знають і не хочуть знати. Бо це вимагає напруження мізків. Натомість людей задовольняють телепропагандою. Узагалі через «кримнаш» я принципово розійшлась із багатьма своїми давніми знайомими. Їх уже не переконаєш. Цікавилась думкою і місцевих. Ті, хто працює, зокрема в санаторії, задоволені, що тут тепер Росія. І зарплату стали регулярно виплачувати. Хоча деякі мої знайомі, ті, хто з чиновників, розповідали, що зарплату їм затримали на два місяці».