Дорога Сімферополь – Ялта перші 25 кілометрів проходить долиною річки Салгір. Села плавно переходять одне в інше і, не перериваючись, тягнуться до самого Перевального. Місцеві жителі називають цю міні-агломерацію Долиною. Так і кажуть: «Ми живемо в Долині!»
Вихідними довелося проїхатись Долиною і мені. Повне відчуття бабиного літа – людей майже не видно, не жарко, загалом – спокій і благодать. Тільки зелень буяє не по-вересневому і взагалі не по-кримськи, але воно і зрозуміло – дощі майже щодня.
Замість фруктів і овочів на узбіччях нині в тренді гриби. Білі йдуть по 500 рублів кілограм (185 гривень), маслюки, печериці, лисички – по 200-300 рублів за кіло (85 – 115 гривень).
Для жителів Долини, схоже, таке баловство, як збір і продаж грибів, усіляких ягід і лікарських трав, стає основним доходом. Безробіття. Якщо раніше біля купок грибів у дороги сиділи в основному старенькі та діти, то зараз – мужики цілком працездатного виду.
Все більше занедбаних ресторанів. Ось, наприклад, був досить популярний і стильний заклад, що входив до української мережі дорогих ресторанів, якщо не помиляюсь, «Козирна карта». Зараз воно нагадує занедбаний замок людожера з казки братів Ґрімм, тільки стоїть не в глушині, а на найбільш жвавій трасі кримського півострова, якраз на півшляху між Сімферополем і Алуштою.
Дорогою заглянув до легендарної чебуречної в Перевальному.
Тут, як і п'ятдесят років тому, за чебуреками черга. Але, на відміну від попередніх курортних сезонів, в основному з місцевих. Із шістнадцяти машин, припаркованих на п'ятачку, лише п'ять мають некримські номери. Ну, а якщо хтось приїхав із Сімферополя покуштувати традиційного перевальненского чебурека на тролейбусі, той уже точно абориген.
Ціни для Криму досить демократичні, незважаючи на популярність закладу. Чебурек – 30 рублів (11 гривень), здоровенна миска шурпи – 105 (40 гривень), така ж лагмана – 130 (50 гривень), порція мантів – 125 (48 гривень), кава – 20 (8 гривень), чай – 12 (5 гривень). Найдорожча страва – свиняча відбивна за 210 рублів (80 гривень). Обладнання, схоже, ще радянських часів.
Дорога що вранці, що зараз, після обіду, безлюдна, звичайний потік машин на Південний берег Криму, який починає вирувати наприкінці червня, другий рік як вичерпався. Дуже мало тролейбусів і великих автобусів, та й мікроавтобуси не снують щохвилини.
Напевно, тим, хто не застав Союз непорушний, варто розповісти, ну а тим, хто втратив пам'ять від радості повернення до СРСР 2.0, нагадати, що за пріснопам'ятних радянських часів із Сімферополя до Ялти та Алушти влітку щодня відправлялось 300-400 сорокомісних тролейбусів. Відповідно, стільки ж рейсів було і у зворотний бік. Заповнені під зав'язку тролейбуси йшли з інтервалом у 2-3 хвилини, перший рейс вирушав у 4.50 ранку, останній – о 23.30. І перевозили тролейбуси в розпал сезону 30 000 (тридцять тисяч!) пасажирів щодня. При цьому автовокзали теж не пустували, і квиток на автобус до Ялти (а Кримом ходили в основному угорські «Ікаруси» місткістю 50 пасажирів) був дефіцитнішим за тролейбусний, оскільки комфортніше і швидше. За такого розкладу можна було казати про мільйони відпочивальників, які приїжджали до Криму.
В Україні з напливом курортників усе було набагато прозаїчнішим, але і тоді перейти без світлофора чотирирядне шосе в Долині було влітку непросто. Шосе, до речі, побудоване ще за Хрущова 1959 року, було трирядне, і українські дорожні служби останні два-три роки активно його реконструювали. Я до того, що казкарі з підгодованої російської преси та придворних соціологічних служб уже навіть не казки розповідають про Крим, який захлинається від туристів, а просто, як би це м'якше сказати, несуть пургу.
Щоб прикрасити тролейбусом цей знімок покинутого придорожнього ринку в селі Зарічному, мені довелось чекати більше 10 хвилин. Ну, і ринок сам по собі свідчить зовсім не про пожвавлення курортного сезону.
А це кримськотатарське селище Мамут Султан у заплаві Салгіра в районі села Доброго. Кілька будинків мають житловий вигляд, але, в основному, все недобудоване і занедбане. Людей не видно.
Недобудована мечеть там само. Все це поряд із трасою Сімферополь – Ялта.
Незважаючи на дешевий за українськими мірками бензин (95-й коштує 39 рублів за літр, тобто 15 гривень), охочих заправитись мало.
Пам'ятник Льву Толстому в селі Лозовому вже кому-кому, а російській владі варто було б утримувати трохи краще. Та, певно, недостатньо проросійським вважається нині Лев Миколайович. Хоча саме звідси він вирушив до Севастополя, де, власне, і став великим російським письменником, написавши «Севастопольські оповідання».
Річка Салгір вперше за багато років перестала називатись річкою і показала справжній характер. Зараз вода пішла, а місяць тому потік вивернув ось ці бетонні плити, якими було викладене русло майже пересихаючого зазвичай цього часу року струмка.
Сімферопольське водосховище, «Сімболото», як колись зверхньо називали його чимало сімферопольців, наповнене вперше років за п'ятнадцять, всі 36 мільйонів кубометрів. Із небувалими дощами неймовірно пощастило містянам, а особливо – кримській владі. Принаймні, рік не потрібно думати, чим напоїти місто. А то на завезенні питної води можна і розоритися – з Північно-Кримського каналу, як минулими роками, водички вже не качнеш.
Ну, і наостанок – пейзаж, знятий у середині Долини, між селами Добрим і Зарічним, як кажуть, із вікна тролейбуса. Своєю іграшковістю ця фотографія більше нагадує чи то декорації до «Хоббіта», чи то полотно пензля художника тосканської школи. Але це і є наша Долина. І як же прикро, що ця невимовно прекрасна Долина повільно занурюється в летаргічний сон!
Кирило Автохтонов, кримчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції