Нинішній 2015-й – рік ювілею великого письменника Антона Павловича Чехова, чиє життя і творча біографія нерозривно пов'язані з Кримом.
Прозаїк і драматург, лікар за професією Антон Чехов народився 17 (а новим стилем 29) січня 1860 року в Таганрозі Катеринославської губернії. Ще за часів навчання у Таганрозькій гімназії він серйозно захопився театром, видавав гумористичні журнали, писав оповідання і сценки. Першу драму «Безбатченко» юнак написав уже в гімназійні роки.
Після закінчення гімназії Антон вирушає до Москви до батьків і вступає на медичний факультет Московського університету. По завершенні навчання в університеті він почав працювати повітовим лікарем у Воскресенську під Москвою.
Ще в роки студентства Чехов публікував розповіді, фейлетони, гуморески під псевдонімом Антоша Чехонте або його варіантами, або зовсім без підпису, в гумористичних московських і петербурзьких журналах. У «Російській думці» побачили світ його в майбутньому класичні розповіді «Палата №6», «Людина у футлярі», «Будинок із мезоніном» і безліч інших.
1888 року Чехов вперше відвідує Крим. Його вразила природа півострова, що не дивно – мало кому вдавалося встояти перед чарівністю кримських пейзажів. Привабливі картини моря знайшли відображення в повісті «Чорний монах»: «Коврін вийшов на балкон; була тиха тепла погода, і пахло морем. Чудова бухта відображала в собі місяць і вогні й мала колір, якому важко підібрати назву. Це було ніжне і м'яке поєднання синього з зеленим; місцями вода скидалася кольором на синій купорос, а місцями, здавалося, місячне світло згустилося і замість води наповнювало бухту, а загалом, яка згода кольорів, який мирний, спокійний і піднесений настрій!».
У Феодосії Чехов деякий час живе на дачі видавця газети «Новий час» Олексія Суворина. Влітку наступного року близько трьох тижнів він проводить у Ялті, працюючи над повістю «Нудна історія». Дослідники з'ясували, що тоді ж письменник побував на Ай-Петрі, на маяку Ай-Тодор. В Дерекої, що недалеко від Ялти, влітку 1889 року Чехов із компанією був у гостях у кримського татарина Нурі. Дізнавшись пізніше, що Антон Павлович хворий на туберкульоз, Нурі регулярно постачав йому кумис.
Цікаву роботу провели дослідники Марина Ардюкова і Геннадій Шалюгін, проаналізувавши предмети кримськотатарського побуту в колекції Будинка-музею Чехова в Ялті. Тут зберігаються марама (жіноче покривало), тростина з кизилу, саган (мідне блюдо з кришкою) та йибрик' (глечик із кришкою, ручкою і носиком). Всі ці речі були придбані в той час, коли Чехов жив у Ялті, тобто до 1904 року. Близьке знайомство Чехова з кримськотатарською культурою відноситься до 1899 року, коли він оселився в Аутці. Сусідами письменника виявилися кримські татари, турки, греки. «Татари старанно працюють і вже повибирали весь щебінь...» – написав Антон Павлович сестрі Марії 26 жовтня 1899 року.
Відомо, що письменник допомагав кримськотатарській школі, розташованій в Аутці неподалік від його будинку, листувався з видатним кримськотатарським просвітителем і видавцем Ісмаїлом Гаспринським на предмет забезпечення школи підручниками.
Як особисту образу сприймав Чехов принизливе ставлення до прислуги і працівників. Зберігся спогад письменника Олександра Купріна про реакцію Чехова на приниження, якому піддався кримський татарин у ялтинському порту. Письменник сходив з борту пароплава, носій-татарин кинувся за багажем, а помічник капітана вдарив його в обличчя. Утираючи кров, татарин випростався і крикнув чиновнику: «Ти думаєш, мене вдарив? Ти ось кого вдарив!» – і він вказав на Чехова. Всі побачили, як зблідло обличчя письменника...
1894 року Чехов приїхав до Ялти вже не відпочивати, а лікуватися. Через три роки у нього різко загострився туберкульозний процес, здоров'я, і без того підірване поїздкою на Сахалін, погіршилось настільки, що лікарі наполягали на переїзді Чехова на південь.
У травні 1898 року Чехов повертається на батьківщину та їде до Меліхового. Тут він живе до вересня, а потім вирушає до Ялти. Там Чехов придбав ділянку землі в двох кілометрах від набережної в селі Аутка. Будівництво велося місцевими жителями – кримськими татарами і турками. Про спілкування з кримськими татарами Чехов у жартівливій формі писав своїй знайомій: «Я перейшов у магометанську віру і вже приписаний до товариства татар села Аутка поблизу Ялти... Осман Чехов».
Нарешті, маєток у Меліховому продали, письменник з матір'ю і сестрою остаточно перебирається на проживання до Ялту. Тут він починає активну громадську діяльність: обирається в члени опікунської ради жіночої гімназії, жертвує 500 рублів на будівництво школи в Мухалатці, клопочеться про облаштування першої біологічної станції. Будучи сам тяжкохворим, працює в Піклуванні про приїжджих хворих.
У грудні 1899 року опублікували його славнозвісне оповідання «Дама з собачкою». «Казали, що на набережній з'явилася нова особа: дама з собачкою. Дмитро Дмитрович Гуров, який прожив у Ялті вже два тижні і звик тут, теж став цікавитися новими обличчями», – так починається це «найбільш кримське» оповідання Чехова.
Навесні наступного року в Крим приїжджає на гастролі Московський Художній театр. Чехов вирушає в Севастополь, де спеціально для нього дають «Дядю Ваню». Пізніше театр переїжджає до Ялти, і в чеховському будинку починають збиратися відомі письменники – Горький, Бунін, Купрін, трупа театру. А вже в липні наступного року Ольга Леонардівна Кніппер, провідна актриса МХТу, перша виконавиця ролей у чеховських п'єсах, із якою він познайомився на репетиціях 1898 року і згодом листувався, приїжджає до Ялти гостювати у письменника. Незабаром Чехов і Кніппер стають подружжям. Втім, згодом вони не бачились по кілька місяців, адже Ольга Леонардівна була зайнята в театрі, а Чехов змушений був перебувати в Ялті за приписом лікарів.
1904 року ставиться ще одна знаменита п'єса Чехова «Вишневий сад». Кніппер грає Раневську. «Вишневий сад» – це останній твір великого письменника і драматурга. Здоров'я його погіршується, в травні 1904 року Чехов залишає Ялту і разом з дружиною їде до Баденвейлеру, відомого курорту на півдні Німеччини.
15 липня о другій годині ночі Чехов відчув себе погано. Лікарю, який приїхав на виклик, він сказав: «Я вмираю», попросив принести шампанського, не поспішаючи, осушив келих, ліг, повернувшись на лівий бік, і незабаром помер.
Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу