Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Після зупинки залізничного та автобусного сполучення, а також посилення контролю на «кордоні» між материковою Україною і Кримом, кількість людей, які стали перетинати цей новий рубіж, природно, зменшилась.
Поступове зникнення звичних і зручних видів транспорту, що тривало 9 місяців, поставило перед безліччю кримчан і жителів інших регіонів України низку серйозних питань: де залишатися вчитись, як часто бачитись із родичами, чи продовжувати бізнес на території півострова або ж закривати його.
У політичній площині все однозначно і просто: повна блокада, рубати з плеча, брати змором, вішати на окупанта всю відповідальність за території, які він захопив силою. Це можна зрозуміти.
Потрібно зрозуміти і звичайних людей, для яких постійне лавірування між Києвом і Москвою є щоденною необхідністю
Але потрібно зрозуміти і звичайних людей, для яких постійне лавірування між Києвом і Москвою є щоденною необхідністю, бажання продовжити навчання в українському ВНЗ – данністю, а обов'язок допомагати батькам або літнім родичам, які мешкають на півострові, – тривалою перспективою.
Для всіх українців, які не можуть відмовитись від Криму, і кримчан, які не можуть відмовитись від України, залишається тільки один шлях – балансувати на межі закону, обходити правила і жити в тіні.
Питома вага тих, хто потребує один одного, настільки велика, що сприяє формуванню неофіційної інфраструктури на кордоні з материком
Питома вага тих, хто потребує один одного, настільки велика, що сприяє формуванню неофіційної інфраструктури на кордоні з материком.
Немає офіційних автобусних рейсів – натомість є приватні перевізники, що забезпечують сполучення між півостровом і Україною. Немає офіційної можливості використовувати банки для переказу коштів – зате є сервіси, які допомагають «склеїти» перекази з республіки на материк і назад.
Якщо у вас достатньо коштів, щоб оплатити послуги посередників, можна навіть здійснювати найпростіші функції з обороту, заміни чи пролонгації документів.
У комплексі все це дає синергетичний ефект громадянської активності, яка, незважаючи на політичну волю держав, об'єднує кримське і українське суспільство, створює безліч невидимих або напівпомітних ниточок, на яких зараз тримаються взаємини жителів республіки з населенням материкової України.
Чонгар, адміністративний кордон із Кримом, червень 2015 року
Минулого тижня я вчинив імпровізоване турне з Сімферополя і назад, виїхавши в харківському напрямку (через прикордонний пост на Чонгарі) і повернувшись назад херсонським напрямком (через прикордонний пост під Армянськом). Ця поїздка якнайкраще продемонструвала те, що народній кмітливості та прагненню до підприємницького виживання немає абсолютно ніяких меж.
Як, чим і скільки?
Є кілька технічних способів потрапити з Криму на материк.
Найдешевший, але найбільш незручний і тривожний варіант полягає в наступному. Спочатку потрібно купити квиток до найближчого до кордону населеного пункту (в Армянську прикордонники стоять біля межі міста, зовсім недалеко від автобусної зупинки; на Чонгарі ситуація складніша).
Чонгар, адміністративний кордон із Кримом, лютий 2015 року
Далі доведеться пішки перейти прикордонний контроль (під Армянськом це кілька сотень метрів, а на Чонгарі – пара кілометрів). Потім потрібно знайти попутку, яка довезе до найближчого населеного пункту, де вже можна буде цілком легально придбати залізничний чи автобусний квиток.
За великого бажання і нормальної фізичної форми з Сімферополя/ Севастополя/ Ялти на материк можна вибратися за 400-600 рублів (від 150 до 250 гривень). Але ймовірність дощу, відсутність попутних автівок та інші незручності роблять подібні подорожі малопривабливими.
Другий варіант можна умовно назвати «пересадочним». Це, ймовірно, найпоширеніший спосіб перетину кордону. Суть така: два водії (один із Криму, з місцевими номерами, інший з материка) домовляються між собою про перевезення пасажирів до певного населеного пункту.
Я зустрічав маршрути з Севастополя, Ялти, Сімферополя і навіть Керчі в напрямку Херсона, Одеси, Дніпропетровська, Новоолексіївки, Харкова, Києва, Львова і безлічі інших міст. Для тих, хто вміє користуватись пошуковим рядком у Гуглі або соціальними мережами, не складе труднощів знайти потрібний варіант.
Автобус Сімферополь-Миколаїв, травень 2015 року
З відправної точки в Криму автобус доїжджає до кордону, який пасажири переходять пішки. А по той бік застави на них уже чекає інший автобус аналогічної місткості, який і довозить мандрівників до кінцевого пункту.
Передача готівки між водіями, як показала практика, здійснюється в нейтральній зоні. Багато перевізників знають прикордонників на ім'я
Передача готівки між водіями, як показала практика, здійснюється в нейтральній зоні. Багато перевізників знають прикордонників на ім'я, вітаються з ними за руку. Російським кажуть: «Добрый день!». Українським «бажають здоров'я».
В середньому квиток із Сімферополя до Києва коштує близько 1000 гривень або стільки ж у рублях. Саме в такий спосіб я добирався з Херсона до Криму, заплативши 1200 рублів за всю поїздку. Серйозний мінус цього способу в тому, що можна потрапити під дощ (що і сталося на кордоні). Плюс – швидке проходження паспортного контролю. Поки автомобілісти тільки чекають на свою чергу на огляд, твій автобус давно вже мчить до кінцевої зупинки.
Третій варіант найбільш витратний, але найкомфортніший з точки зору погоди. Автобус із українськими номерами вночі виїжджає з Криму, у водія (щоб не стояти в черзі до ранку) припасений із собою документ, який засвідчує, що одна з пасажирок вагітна.
Прикордонники не сперечаються і пропускають машину. Хоча на кордоні доводиться трохи почекати, зате не потрібно нескінченно перекладати сумки і під дощем складати нормативи з бігу на 400 метрів.
Черга з автомобілів на Чонгарі
До Харкова така поїздка без пересадок обійшлась у 2000 рублів. А за 2500 можна було тим самим макаром доїхати до Києва, щоправда, на приватному авто.
Пірати ХХІ століття
Люди, які займаються подібним візництвом, самі собою цікаві як клас. Серед них можна зустріти і колишніх військових, і роботяг, які по 30 років простояли за верстатом, і підприємців, чия торговельна діяльність була зведена нанівець фактичним приєднанням Криму до Росії.
У переважній більшості випадків це чуйні, нахабнуваті та відважні люди, які зберігають спокій і почуття гумору навіть під неприязними поглядами прикордонників.
Їдеш в автобусі, а тобі пропонують додатковий сервіс. «Кому треба паспорт за віком міняти, вклеювати фотографію – можемо без присутності зробити за 2500 рублів». «Якщо сумку передати або документи, теж звертайтеся – домовимось». Береш візитку, думаєш: знадобиться.
Цікава особливість: українські прикордонники в обох напрямках оформлюють документи набагато швидше за російських колег
До речі, цікава особливість: українські прикордонники в обох напрямках оформлюють документи набагато швидше за російських колег. Можливо, справа в якійсь базі, а може в тому, що всі перетинають кордон з українськими документами.
Дивно бачити, як російські прикордонники перебирають купу українських паспортів, розглядають їх під лупою, виходять із кабінок радитися з іншими офіцерами. Повертаються і з незадоволеними обличчями, трохи невпевнено дають тобі ключ від блокади.
На українському посту при в'їзді лише одне механічне питання: «Чому до Криму їдете?». Думаєш пару секунд і відповідаєш: «Живу я там».
Лев Абалкін, кримський політолог
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції