Пропаганда Кремля сіє небезпечні сумніви щодо демократії – екс-єврокомісар

Брюссель – У питанні приєднання нових членів Євросоюз не повинен «складати зброю», вважає колишній комісар ЄС із політики сусідства й розширення Штефан Фюле. Виступаючи у Європарламенті на круглому столі з перспектив розширення та поглиблення інтеграції ЄС на період до 2025 року, він закликав не згортати політику розширення, бо саме вона є наймогутнішим важелем реформування країн-сусідів. Перед своїм виступом, в інтерв’ю Радіо Свобода Штефан Фюле поділився своїм баченням цілей російської агресивної політики, прокремлівських лідерів ЄС та, насамперед, розчаруванням від Ризького саміту.

– Я не думаю, що нам треба витрачати стільки часу на «перетравлювання» ризьких результатів. Саміт «Східного партнерства» в Ризі був хорошим, але нині він вже належить історії і не є частиною майбутнього. Нам слід зосередитися на наступних кроках. Які б цілі не висувалися на найближче чи віддалене майбутнє, треба починати діяти вже зараз. Європейці тут мають працювати спільно зі своїми партнерами, особливо з тими, хто впродовж років виявився відкритим, прозорим та передбачуваним щодо своїх європейських сподівань. Сподіваюся, що ми не будемо зосереджувати увагу на окремих висловах підсумкової ризької декларації. Питання в тому, які в Євросоюзу є амбіції, щоб, скажімо, до 2025 року бути об’єднаною, процвітаючою і потужною демократією?

Екс-комісар Фюле шкодує, що ЄС далі не дає Україні, Грузії та Молдові «світла в кінці тунелю»

– Якщо спитати тих, хто був на Євромайдані, який і Вам особисто доводилося відвідувати понад рік тому, як вони ставляться до позиції ЄС відносно України – то це будуть здебільшого глибокі розчарування. Ви теж розчаровані?

– Не вважаю, що нині стоїть питання щодо розчарування Євросоюзу окремими подіями в Україні, чи розчаруванням українців деяким розвитком подій в ЄС. Мій сигнал лідерам з обох боків такий: це – наше спільне питання і якщо ми, європейці, є серйозними щодо допомоги Україні, з огляду на її власні амбіції реформувати державу так, щоб наблизитися до Європейського союзу, то, думаю, нам треба бути також серйозними у використанні нашого найпотужнішого інструменту трансформації цих країн. А це – європейська політика розширення.

– Натомість нинішня так звана комісія Юнкера навіть не припускає, що протягом своєї каденції, тобто, наступних 5 років, якась з держав може набути членства у ЄС…

– Це – політичний проект. Не Єврокомісія, а країни-члени є рушійною силою розширення ЄС. Водночас, Єврокомісія зайняла дуже чітку позицію: в останньому огляді політики сусідства Євросоюзу вказано, що результатом «Східного партнерства» не буде щось на кшталт бетонного муру. Це не означає автоматичного продовження, аж до надання членства в ЄС. Але сигнал Єврокомісії був дуже чіткий: все залежить від кожної окремої країни, від її амбіцій, від того, наскільки ефективно вона скористається інструментами, які надає «Східне партнерство», і наскільки відданою буде ця країна цінностям і принципам, які лежать в основі цих дуже особливих відносин.

– Якщо говорити про Україну, яка в цьому партнерстві також посідає дуже особливе місце, то що, на Вашу думку, перешкоджає втіленню її амбіційної мети – якомога глибшого зближення з ЄС?

– Насамперед, неможливо не бачити цього «великого слона в кімнаті», тобто російської агресії, її підтримки сепаратистів, анексії Криму. Все це вкрай ускладнює справу. Підкреслюю, що все це суперечить усім принципам і зобов’язанням, які взяли не себе європейці протягом декількох останніх десятиріч. По-друге, щоб запобігти цій надзвичайно складній ситуації на сході України, де щодня гинуть люди, де страждає мирне населення, слід йти шляхом реформ. Всі українці їх підтримують, навіть усвідомлюючи, що деякі з них будуть складними й болючими, але вони змінять країну. І змінять на краще.

– З огляду на таку очевидну агресивність Росії, дивує позиція деяких лідерів європейських країн, зокрема, чеського президента Земана, який, незважаючи ні на що, підтримує з Кремлем доволі теплі відносини. Як Ви це прокоментуєте?

– Щодо Чеської республіки ситуація дуже чітка: за зовнішню політику відповідає уряд, який зайняв дуже відверту позицію щодо цілої низки (пов’язаних з поведінкою Росії) питань. Нам немає потреби когось у цьому переконувати ні в ЄС, ні за його межами. Але звертаючись до всіх політиків, я б сказав наступне. Це – гібридний конфлікт, і саме з цієї перспективи його слід розглядати.

Щоб зрозуміти загрози та нове безпекове середовище, нам не варто вдаватися до підходів Холодної війни. Треба серйозно ставитися до цього висунутого нам невійськового виклику, який за короткий проміжок часу може перетворитися на відверту загрозу. Інформаційна війна та пропаганда тут відіграють дуже важливу роль. Новим у кремлівській пропаганді є те, що вона має ефект мобілізації. Тут вже не йдеться про переконування, що це – біле, а це – чорне. Те, що відбувається, має на меті породити в нас сумніви в тому, чи можуть демократія, демократичні принципи забезпечити пристойне життя і процвітання у ХХІ столітті. Це – надзвичайно небезпечно. Ми всі на цьому повинні об’єднати наші зусилля.

Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода