Військова частина 21208 Третьої гвардійської окремої бригади спеціального призначення в Тольятті може бути розформована – про це Радіо Свобода розповіло джерело, знайоме із ситуацією в цьому військовому підрозділі, де, ймовірно, служили затримані в Україні російські спецпризначенці Євген Єрофеєв і Олександр Александров. За словами співрозмовника Радіо Свобода, після затримання Єрофеєва і Александрова всі тольяттинські спецпризначенці, які залишалися в Україні, були екстрено, протягом доби, повернуті до частини і переведені на казармовий стан. У Донецькій області можуть залишатися службовці тольяттинського ОМОНу – у квітні їх без попередження відправили до України, не повідомивши нічого рідним і близьким.
У четвер увечері затримані в Луганській області росіяни в інтерв’ю «Новій газеті» ще раз підтвердили, що в момент фатальної перестрілки 16 травня в районі міста Щастя, після якої їх затримали, обидва були чинними військовослужбовцями російської армії. За словами Олександра Александрова та Євгена Єрофеєва, з ними досі не зустрілись представники російського посольства в Києві – хоча в лікарні, де вони лікуються після поранень, вже побували журналісти, представники Червоного Хреста, ООН і ОБСЄ.
Затриманий в Україні російський спецназівець Євген Єрофеєв у лікарні. Київ, 18 травня 2015 року
Міністерство оборони Росії та російська влада, як і раніше стверджують, що росіяни перебували в Україні у статусі добровольців, а російські ЗМІ поширили відеозаписи, на яких дружина Александрова Катерина і батько Євгена Єрофеєва Володимир стверджують, що ті звільнилися зі служби після Нового року.
Радіо Свобода зв’язалося з Миколою Жигаліним, який проживає в США, – знайомим одного з чинних службовців військової частини 21208 в Тольятті. За його інформацією, зараз командування розв'язує питання про можливе розформування частини, настрій солдатів «пригнічений», екстрено повернутим із України солдатам і офіцерам «промивають мізки, що треба підривати себе гранатами, а не здаватись» (про те, що він хотів підірвати себе після поранення, раніше говорив і затриманий Євген Єрофеєв, щоправда, за його словами, він не зміг зробити цього, оскільки права рука його «не слухалася», а лівою він «не дотягнувся» до гранати):
– Інформацію про стан справ в частині я отримав від людини, яка служить в частині, причому саме в тій роті, в якій служили Єрофеєв і Александров. Назвати її не можу, як і розповісти, яким чином ми знайомі, – інакше дуже швидко вирахують.
– Він військовий чи цивільний?
– Не можу сказати.
– Яка зараз ситуація в частині за словами цієї людини?
– У Тольятті безпосередньо в частині відбуваються «розборки» щодо події. З’ясовується ступінь відповідальності кожного. Зараз частина закрита, бо більше зв’язку з моїм джерелом у мене немає. Військовослужбовці на казармовому стані, їх не випускають до міста.
– Чи підтверджується інформація про те, що Александров і Єрофеєв, як вони самі кажуть, до останнього моменту були чинними військовослужбовцями російської армії, цієї частини?
Всі тольяттинські фахівці, які були там, всі повернулися одним рейсом
– Наскільки я знаю, вони всі були там, і всі повернулися протягом доби через аеродром Міллерово в Ростовській області, або через Курумоч (основний цивільний аеропорт Самари, – ред.), або, що більш імовірно, через аеродром під селом Чорноріччя в Самарській області.
– «Всі» – це інші спецпризначенці з групи Єрофеєва і Александрова?
– Наскільки я знаю – так, всі тольяттинські фахівці, які були там, всі повернулись одним рейсом.
– Що Ваше джерело говорить про особистість Євгена Єрофеєва, який, як стверджує Служба безпеки України, був командиром цієї групи?
Єрофєєв – це штабний офіцер, він людина, яка знає багато, прекрасно розуміє, до чого може привести особисто для нього те, що його взяли в полон. Він чудово розуміє, що йому треба співпрацювати зі слідством під гарантіями особистої безпеки
– Сказано було дуже коротко, що Єрофєєв – це штабний офіцер, тобто він не проста людина, не просто командир групи з 5-7 осіб, а людина, яка знає багато, прекрасно розуміє, до чого може привести особисто для нього те, що його взяли в полон. Він чудово розуміє, що йому треба співпрацювати зі слідством під гарантіями особистої безпеки.
– Як це співвідноситься з бажанням Єрофеєва і Александрова бути обміненими на українських військовополонених, про яке вони говорять журналістам? Якщо вони говорили правду, називаючи імена та прізвища своїх товаришів по службі, якщо вони, як Ви пишете, передають СБУ України іншу інформацію, про озброєння, маршрути, транспорт, відповідальних, фінанси, і так далі, то в Росії їх, здається, нічого доброго не чекає?
– Я не готовий говорити за цих двох людей. Дуже часто буває, що люди в перший момент говорять одне, через день – інше, через два тижні – третє. Тому мені важко за них щось сказати.
– Колишній товариш по службі Єрофеєва розповів в анонімному інтерв’ю «Бі-Бі-Сі», що незважаючи на гучну назву «спецпризначення ГРУ», ця частина була, що називається, «показушною», жодної особливої підготовки солдати, які в ній служать, не проходили, навіть прості стріляння у строковиків були всього кілька разів за весь термін служби. Чи так це?
– Я, як житель Тольятті, особисто неодноразово бачив всі будні дні, як щоранку приблизно о 10-11-й ранку за містом, за Московським шосе відбувався «викид», тобто вони стрибали постійно з парашутами, з вертольотів. Наскільки я знаю, з фізпідготовкою там всередині частини все прекрасно виглядало. «Спецура» теж, з уривчастих даних, наскільки я знаю, постійно їздила на навчання. Це справді серйозні бойові хлопці. Я думаю, що, звичайно, не всі, але якась частина з них точно серйозна.
Радник голови СБУ України Маркіян Лубківський з вилученим у затриманого російського військовослужбовця автоматом Калашникова АК-74 з підствольним гранатометом ГП-34 російського виробництва,
– Ви пишете, що в подіях на сході України брали участь не тільки спецпризначенці з Тольятті, а й співробітники Міністерства внутрішніх справ Росії, тольяттинський ОМОН. Розкажіть, будь ласка, докладніше про це.
Якщо «спецуру» вже повернули, то омонівці всі ще там. Найгірше, що їхні дружини взагалі нічого не знають. Тольяттинський ОМОН на початку квітня поїхав у відрядження. Зранку просто прийшли на роботу, на шикування, їх повантажили і відвезли
– Так, це я б хотів більш детально [розповісти], тому що я вважаю це більш важливим. Якщо «спецуру» вже повернули, то омонівці, наскільки я знаю, у мене інформація на початок травня, вони всі ще там. Зокрема, наприклад, найгірше, що їхні дружини взагалі нічого не знають. Вони щодня приходять до воріт частини, їх відсилають, пояснюючи тим, що це військова таємниця. Ця інформація достовірна, я можу ручатися за неї. Тольяттинський ОМОН на початку квітня поїхав у відрядження. Причому, самі омонівці навіть не підозрювали про це. Вони зранку просто прийшли на роботу, на шикування, їх повантажили і відвезли.
Але одне джерело мені сказало – «якщо ти придивишся до фотографій параду 9 травня в Донецьку, ти їх побачиш»
– Відомо, які завдання вони виконують в Україні?
– Ні, невідомо. Але одне джерело мені сказало – «якщо ти придивишся до фотографій параду 9 травня в Донецьку, ти їх побачиш». Проблема в тому, що з тольяттинського ОМОНу я знаю тільки одну людину в обличчя. На всіх відео і фото, що я дивився, я його поки не впізнав.
Your browser doesn’t support HTML5
Захарченко на параді в Донецьку про «карателів» і «фашистів»
(Одне з відео параду в Донецьку 9 травня)
– Дружина Олександра Александрова, Катерина, на відео теж каже, що не знала про те, що її чоловік перебуває в Україні – тобто як мінімум в цій частині її слова є правдою?
– Я не можу говорити за неї, але те, що дружини тольяттинських омонівців, яких відправили у відрядження, не знають про їхнє місцеперебування, чи живі вони, що з ними відбувається – це точно.
– Як взагалі Ваші знайомі в Тольятті сприймають всю цю історію, чи дійсно навколо неї є якийсь «мовчазна змова»?
Тепер все, що відбувається в частині, під дуже великими таємницями. Всім все одно. Хтось вірить тільки в те, що показують по телевізору, хтось знає, але мовчить
– Ця військова частина завжди була закрита. Після того, як військове училище (Тольяттинське вище військове командне інженерно-будівельне училище – ред.) було розформоване і на його базі, на його площах розмістили ось цю військову частину, вона завжди була закритою. Там відразу було припинено... Якщо раніше з військового училища всі новини в місті були відомі, то тепер все, що відбувається в частині, під дуже великими таємницями. Як ставляться люди? Як завжди – по-моєму, всім все одно. Деякі відкрито визнають – так, там наші війська, ну і що, кому яка справа?! Ми всі знаємо. Ось так йдуть справи. Хтось вірить тільки в те, що показують по телевізору, хтось знає, але мовчить. У кожного своя думка.
У п’ятницю нові дані про російських спецпризначенців, ймовірно загиблих в Україні, опублікував у своєму блозі громадський активіст Руслан Левієв. Левієв разом із помічником депутата Держдуми Росії Дмитра Гудкова Вадимом Коровіним знайшли в різних російських містах свіжі могили двох товаришів по службі однієї з військових частин в Тамбові, про загибель ще одного (Івана Кардаполова, позивний «Кардан») вони знали, але не змогли знайти поховання.
Це вдалося зробити одному з читачів розслідування. З’ясувалося, що на могилі Кардаполова – такі ж вінки від Міністерства оборони, як на двох інших, а дата смерті збігається з датами на могилах його товаришів по службі – 5 травня 2015 року.
Могила Івана Кардаполова, позивний «Кардан»
«Я доїхав до Михайлівки, знайшов будинок Кардаполових. У будинку живуть батько, Василь із дружиною (ім’я не запитав) та їх середній син Віктор. Всього у Кардаполових троє сімей: старший – Андрій. Помер від нещасного випадку, ураження електричним струмом. Середній – Віктор, з яким я розмовляв. Він служив в армії, хотів підписати контракт. Йому сказали, йди на рік в Чечню, як пройдеш – підпишеш. Він відмовився. Молодший – Іван, той, про якого ви писали. Іван пішов вчитися на меблевий в Шумисі, відучився там 5 років. Потім його забрали в армію, пройшов строкову службу. Служити йому подобалося; тим, що потрапив до ГРУ – пишався. Після служби йому запропонували контракт. Як сказав Віктор – варіантів не підписати не було, інакше він «втрачав» би частину. Віктор відмовляв, але Іван його особливо не слухав.
Контракт підписав відразу на три роки. Торік він був у Криму. Кілька разів після цього приїжджав у відпустку. Наступна відпустка мала бути через місяць, у червні, Іван повинен був грати весілля. Про наречену не допитувався. Про місце загибелі сім’ї нічого не повідомили, все таємно. Їм сказали, що загинув на Кавказі. Коли заговорили про борг, вітчизну і почесті, Віктор сильно вилаявся, сказавши на кшталт, що «за кого воювати, скрізь злодії, все розтягнули». Особливих почестей не було, було кілька людей з Пластовського військкомату.
Приїжджала купа ФСБшників, на всіх тиснули, щоб ніхто ні з ким, ні з якими журналістами не спілкувався
Загинув Іван 5-го, їм повідомили 6-го ввечері. Привезли, якщо не помиляюся, 11-го, поховали 12-го. Приїжджала купа ФСБшників, на всіх тиснули, щоб ніхто ні з ким, ні з якими журналістами не спілкувався. Коли товариші по службі приїхали при формі, ФСБшники, з його слів, хотіли наїхати, щоб ті не афішували, але ті їх ніби поставили на місце. Віктор висловився в тому дусі, що він не з тих, хто буде затикати рот, йому боятися нічого.
По телевізору, ось, кажуть, що у нас війни немає, а хлопці додому мертві приїжджають
Вже коли від’їхав, переговорив із односельчанкою. За її словами, хлопців тоді загинуло троє, але в тому місці їх було четверо. Один залишався на посту, вижив. Одного, за її словами, розірвало. Іван приїхав у цинковій труні. Батьки домоглися того, щоб із цинку переклали до труни. Його тіло вона бачила особисто. Лице не спотворене, невеликі гематоми, рот відкритий, нахилений трохи вбік. Як вона сказала, загинув від того, що закінчилися патрони. Питаю: «А де загинув?» Вона відповідає: «Не знаю, по телевізору, ось, кажуть, що у нас війни немає, а хлопці додому мертві приїжджають».
Оригінал матеріалу – на сайті Радио Свобода