Це рядок із «Пісні про Сімферополь», що майже тридцять років незмінно залишалась неофіційним гімном міста. У записі Олега Ухнальова вона лунала на пероні місцевого залізничного вокзалу, пам’ятаєте, щоразу, коли туди прибували потяги дальнього слідування з материкової України, а також Росії , Білорусі (їх відхід супроводжував знаменитий марш «Прощання слов’янки»). Нагадаю:
«Ты возникаешь неповторимо:
Вокзал ажурный, небесный простор...
Мой Симферополь – ворота Крыма,
Белый мой город у солнечных гор!
Но распрощавшись с вокзальной аркой,
Ты к южным пляжам не торопись:
Вдоль тихих улиц, садов и парков
По следу песни хоть раз пройдись!»
Нова мелодія для залізничного вокзалу
Загалом душевна мелодія, невигадливий текст. Хоча нині її нікому фактично було б адресувати. Адже приїжджого люду – як кіт наплакав. Утім, торік на Сімферопольському вокзалі прогнозовано змінили «платівку». Тепер крутять «Город в сердце моем». Автор цієї пісні і виконавець куди більш «заслужений» – колишній депутат ВР АРК, а нині російський сенатор від Криму Ольга Ковітіді. До речі, останній її натхненний «сакральний» здобуток – «Крым вернулся домой!». Пісню вже встигли охрестити «гімном «Кримської весни» і включити до обов’язкового репертуару ансамблю пісні й танцю Чорноморського флоту. Залишилось тільки замінити нею зустрічно-привітальне «Город в сердце моем». І приворожені свіжою «гімновою» мелодією росіяни звідусіль масово хлинуть у «рідну гавань».
Допоки ж вони надто не поспішають. А слух тих, хто у ці травневі дні все-таки відважився скористатись послугами РЖД і КЖД (Кримської залізниці), пестить старе, трирічної давнини, «серцеве» дітище пані Ковітіді один раз на день. Причому точно за розкладом о 16:15, якщо, звісно ж, на Керченські переправі надто не штормить. Тоді саме локомотив із логотипом РЖД ( Російської залізниці) щоразу притягує з Керчі п’ять вагонів єдиного дальнього потягу №561 сполученням «Москва-Сімферополь» (на знімку). До слова, ті самі напівпорожні вагони, які перед цим, щоранку о 7:0, під славнозвісне «Прощання слов’янки» туди й відтягує.
Нічого я не вигадую про напівпорожність: 16 травня зі всього потягу на сімферопольський перон ступила нога не більше 30 пасажирів, через два дні – приблизно на 20 осіб (виключно за рахунок прибулих із російської глибинки дітей до «Артеку») більше. Тож, як у випадку з автобусним сполученням, увесь кримський транспорт, окрім хіба що повітряного, курсує лише в межах рідного півострова.
У Керчі ж пасажири за додаткову плату поромом дістаються протилежного таманського берега, далі сідають в автобус, який їх доставляє до найближчої залізничної станції. А звідти, пересівши у той самим рейсовий, але суто російський потяг, вже без пересадок прямують до Москви. Час у дорозі близько 46 год. Задоволення теж не з дешевих – за плацкартний квиток потрібно викласти майже 5000 і 7300 рублів за купе.
Прикметно, що у серпні минулого року, коли урочисто запускали московський напрямок, планувалось працювати за радянською схемою: пасажирів і їхній залізничний потяг, попередньо розчепивши на декілька вагонних ланок, переправлятимуть одним і тим самим поромом. Але потім після калькуляції вирішили, що це й так додаткові витрати для державного унітарного підприємства (ДУП) «Кримська залізниця».
Що світить ДУПу?
Сьогодні взагалі багато що не до снаги колишньому досить потужному Кримському управлінню Придніпровської залізниці, що нараховувало близько 17 тисяч працівників. Після 26 грудня 2014 року, коли Укрзалізниця з міркувань безпеки скасувала геть усі пасажирські і вантажні перевезення до Криму – а це тільки вантажних вагонів близько сотні щодоби – у підприємства чи не найкритичніший період за останні сім десятиліть. Щоправда, його адміністрація досі не перестає «заколихувати» саме себе і насамперед персонал, мовляв, усе минеться, підприємство розвиватиметься тощо. Так, ще у лютому директор КЖД Андрій Каракулькін упевнено заявляв «АіФ»:» Жодної людини ми не скорочуємо, чекаємо, коли «дозріють» наші колеги з України і відкриють український напрямок. Якщо не відкриють, будемо користуватись тими потягами, що у нас є. Гадаю, пасажири будуть: незабаром курортний сезон, плюс річниця «Кримської весни».
Проте подальші тутешні реалії геть не закріпили оптимізму пана Каракулькіна, навпаки. Буквально наступного місяця його «виперли», начебто попередні гріхи (хабар у 14 тисяч доларів). І заодно поклали провину за всі нинішні економічні негаразди.» Із вини ДУП «Кримська залізниця», – сказано в оприлюдненому в місцевій пресі повідомленні Кримстату, – у тимчасовому простої перебувають 1946 осіб, у відпустках без збереження зарплати – 316 осіб».
Про перебування своїх колег у вимушених відпустках розповів мені і один із працівників вокзалу, чиє ім'я я з відомих причин не називаю. Народ у цих відпусках відчайдушно підшуковує нову роботу. Самого ж його поки не «виштовхують», і він вчасно отримує свої 8 тисяч рублів. Проте що буде завтра – не знає, мовляв, живе одним днем.
Схоже, справді перспективи у Мустафи, як, власне, у всього колективу ДУПу під орудою нового гендиректора Олексія Черняєва, вельми туманні, якщо не сказати більше. Декілька днів тому на засіданні комітету Держради РК з економічної, бюджетно-фінансової і податкової політики міністр фінансів Криму Володимир Левандовський, як повідомляють Новости Крыма, заявив, що республіканський бюджет додатково потребує більш ніж 4 млрд рублів на виплату заробітної плати працівникам Кримської залізниці. Ще близько 3,5 млрд бракує на охорону здоров'я, 2,2 млрд. – соціальні виплати кримчанам, 1,1 – освіту та 1,5 млрд – компенсацію різниці тарифів і низки інших позицій.
Приміські каси
Єдиний такий собі рятівний круг ДУПу – електропоїзди. Їх у квітні збільшили з 17 до 25 пар, зокрема, із Сімферополя до Євпаторії, Севастополя, Соленого озера. Ще 10 пар із Керчі, до Джанкоя, Армянська, Феодосіі, Кіровська та Владиславовки. Проте якогось ажіотажу в місцевих пасажирів допоки ця «блага вість» не викликала. Принаймні, якщо взяти до уваги відсутність черг біля приміських кас Сімферопольського вокзалу (на знімку).
А навколо така тиша
Досі небачена пустка і тиша панує на вокзалі скрізь – у внутрішньому італійському дворику, касовій залі, де відчинені 2 каси з 10 наявних, залі очікування, довкола прилеглих кафе і барів. Приміром, із десяти барів із тильного боку вокзалу відчиненим угледів лише один, пивний. Там в обідню пору смакували томатний сік аж... дві відвідувачки. Цікаво, що в асортименті бару лише пиво російського розливу, в тому числі і під маркою «Черниговское». Решта «точок», включно з «Русскими блинами», глухо замкнуті.
– Який сенс тут торгувати, якщо немає людей? – запитую у продавчині пивбару.
– А ви спитайте це у мого директора…
Більш словоохочим виявився Анатолій Якович із привокзального газетного кіоску. Клієнтів у нього теж обмаль. Чоловік усе життя пропрацював інженером, а потім довший час головним інженером виробничого об’єднання «Криммолоко». Нині на пенсії, вона у нього невисока, 12 тисяч рублів. Тому й працює, точніше – допомагає своїй цивільній дружині. Каже, що їхнього газетно-книжкового виторгу останнім часом вистачає хіба що на оплату оренди приміщення площею не більше десяти квадратних метрів. До того ж, щомісяця оренда тільки суттєво зростає. Наприклад, у квітні вона становила 15 тисяч рублів. Проте «закриватись» подружжя не збирається. «У нас спільний син вчиться на комерційному відділенні у Києві, – наводить головний аргумент мій співрозмовник, – треба ж йому якось допомагати грошима. Сподіваюсь, що війна колись закінчиться, і сюди знову підуть потяги».
За цих п’ять місяців із вокзалу пішло щонайменше 80% його знайомих таксистів
На те саме сподіваються і місцеві перевізники, що не один десяток років працюють на вокзалі. Географія їхніх маршрутів нині кардинально змінилась. Приватники сьогодні тут «підбирають» клієнтів здебільшого до Новоолексіївки. За зізнанням одного з них на ім’я Анатолій, за цих п’ять місяців із вокзалу пішло щонайменше 80% його знайомих таксистів. Тепер «катаються» на радіо таксі містом, а найбільш метикуваті перебрались в аеропорт. Там наразі найбільш хлібне місце. Це й очевидно: тільки з Москви Сімферопольський аеропорт щодня приймає два десятки рейсів. «Але туди вже не втиснутись, там повне перенасичення», – констатує Анатолій.
Напевне, найбільше влаштовує нинішній стан речей на залізничному вокзалі «приписану» до нього поліцію і «самооборону». Торік представники останньої, як відомо, затято «шмонали» прямо на виході, під аркою, «підозрілих» пасажирів. А нині жодних напружень. Прохолоджуйся собі хоч цілий день під ялинами-модринами. Або ж дивись спокійно годинами «тєлєк» у vip-залі. Зарплата за будь-якого розкладу в цих бюджетників стабільна, з пасажиропотоком жодним чином не пов’язана.